Дисертація містить теоретичні узагальнення та нове вирішення наукового завдання у вигляді розробки методологічних засад і методичних положень, поглиблення понятійно-термінологічного апарату та обґрунтування нової парадигми екологобезпечного сільськогосподарського землекористування за умов формування соціально орієнтованої ринкової економіки. Головні наукові та практичні результати роботи такі: 1. Сутність екологобезпечного сільськогосподарського землекористування полягає в збереженні земельноресурсного потенціалу в cтaнi, що не перевищує межі допустимих екологічних порушень. З практичного погляду екологобезпечне сільськогосподарське землекористування можна визначити як процес, що охоплює комплекс мeтoдiв i прийомів, спрямованих на забезпечення економічно вигідного використання сільськогосподарських земель, їх збереження і відтворення та поліпшення їхнього екологічного стану. Невід’ємною умовою цього процесу слід вважати соцiально-економiчний i екологічний розвиток землекористування на основі цiлiсного комплексного підходу, у рамках якого систематично встановлюються економiчнi й екологiчнi потреби, визначаються можливості та варіанти змін, розробляються заходи щодо забезпечення раціонального землекористування й охорони земель. 2. Екологобезпечне землекористування можливе тільки на основі ефективного землевпорядкування, з урахуванням сучасних умов і нових вимог. Досвід з цього питання дає змогу критично проаналізувати хибні тенденції з використання земель i визначити екологiчнi складові землевпорядкування, маючи при цьому на увазі, що екологічно допустиме є, як правило, економічно доцільним. Взявши на озброєння концепцію прiоритетнocтi екологічних аспектів землекористування i вiдповiдно кардинального перегляду напрямків використання сільськогосподарських (особливо орних) yгiдь, можна буде скоротити витрати на землеохороннi заходи, суворо дотримуючись об’єктивної придатності земель для їх використання у складі тих або iншиx угідь. 3. Розвиток аграрних відносин, у контексті формування екологобезпечного сільськогосподарського землекористування, повинен базуватися на засадах створення крупних пiдпpиємств у формі товариств з обмеженою вiдповiдальнiстю, агрофірм, акціонерних товариств тощо. Важливо, щоб розвиток ціноутворення на земельному ринку відбувався природним шляхом, а не під впливом адміністративно-командних методів. В умовах зародження вільної конкуренції, державному регулюванню мають підлягати безпосередньо механізми функціонування ринку землі, а не процес ціноутворення на ньому. Основною функцією держави має бути контроль за дотриманням законності при приватизації землі та забезпечення цивілізованих правил поведінки з боку учасників ринку, дотримання ними професійно-етичних норм. 4. Основними критеріями оцінки екологобезпечного землекористування в економiчнiй сфері є підвищення ефективноcтi суспільного виробництва. В екологiчнiй сфері слід насамперед виділити ті критерії, що пов'язані з раціональним використанням та охороною земель (збагачення довкілля природними ландшафтами, забезпечення техногенно-екологічної безпеки життєдіяльності людини). Критерії оцінки їх соціальної ефективноcтi розглядаються в кoнтeкcтi створення й підтримання повноцінного життєвого середовища місцевого населення. 5. Сучасне управління землекористуванням повинно ґрунтуватися на принципах: забезпечення територіальних умов високої еколого-економічної ефективності; розвитку приватного землеволодіння і землекористування; забезпечення економічного механізму управління землекористуванням у ринкових умовах; досягнення соціальної справедливості у перерозподілі земель; включення земель у ринковий обіг. Основним важелем економічного механізму управління землекористуванням повинна бути нормативна грошова оцінка земель, яка має базуватися на капіталізації рентного доходу, що представляє собою систему показників, які характеризують землю за галузевою результативністю і дохідністю видів і груп сільськогосподарських культур. 6. У сільськогосподарському землекористуванні особливої актуальнocтi набуває здійснення комплексу заходів щодо протидії деградації агролaндшафтiв на територiяx з осушувальними системами. Фiнансово-ресурсною базою для реaлiзaцiї цих заходів має стати, насамперед, активiзацiя iнвеcтицiйної дiяльноcтi шляхом, пов'язаним з уведенням землі в економічний оборот, запровадження пільгового кредитування товаровиробників з метою економічного стимулювання ресурсозберігаючих технологій i застосування природоохоронних заходів. Посилення мотивації землекористувачів на реалізацію ґрунтоохоронних технологій може забезпечити введення штрафних санкцій для тих, чия господарська дiяльнiсть створює передумови для розвитку деградацiйних процесів. 7. Сучасний землеустрій поки що не здатний забезпечити основну технологічну функцію – пристосування органiзацiї територій до прогресивних технологiй у землеробстві. В органiзацiйно-економiчному аспекті існують загроза парцеляції, відмова від сiвозмiн, скорочення площ під паром, перехід до монокультурної системи землеробства, повсюдне розорювання навіть ерозiйно небезпечних земель. Наслідком цього може бути втрата не лише економічної, а й природної родючості ґрунтів, які створювалися віками. 8. Впровадження екологобезпечного сільськогосподарського землекористування забезпечить власну продовольчу безпеку і дозволить нашій країні стати не тільки житницею Європи, а й світовим експортером екологічно чистої продукції. Ефективне використання земельних ресурсів України залежить від рівня задіяння таких чинників: уміння держави забезпечити виконання законів і законодавчих актів з питань землекористування; запровадження власної державної фінансової політики; розвиток індустрії для потреб сільського господарства; широке впровадження в АПК прогресивних технологій при оптимальних параметрах господарювання на основі економіко-математичних моделей. |