У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в забезпеченні простого й розширеного відтворення основних факторів виробництва. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дало змогу сформулювати висновки й рекомендації, що мають теоретико-методологічне та практичне значення. 1. Узагальнено дослідження вітчизняної й світової літератури, присвяченої теоретико-методологічним основам сутності й змісту державного впливу на інвестиційну сферу. В Україні проблеми інвестиційного розвитку вивчаються стосовно закономірностей і механізмів самоорганізації процесу вкладання капіталу в умовах ринку. Інвестиційна діяльність розглядається як об’єкт державного регулювання. Не досить повно вирішені питання щодо визначення теоретичних понять і категорій, які характеризують інвестиційний процес і його складові, співвідношення державних та ринкових механізмів впливу в умовах розвитку постіндустріальної економіки та процесів глобалізації. Малодослідженими залишаються питання, пов’язані із формуванням системи державного управління інвестиційним процесом, розробкою форм і методів виходу економіки із кризи. 2. З’ясовано, що жодна з існуючих інвестиційних моделей неспроможна розв’язати проблеми соціально-економічного розвитку. Ліберальна парадигма, характерна для високорозвинених країн як база нового світового економічного порядку, не тільки не може бути нав’язана іншим країнам світу, а й самі високорозвинені країни не можуть розвиватися за такою моделлю. Необхідно замінити стару методологічну базу формування механізмів суспільного розвитку та розробити нові соціокультурні матриці й концептуальні схеми сприйняття реальності. У цьому аспекті розв’язання проблем простого й розширеного відтворення повністю залежить від ефективності механізму державного управління процесом вкладання капіталу та визначається напрямом векторів його руху: самодостатнє зростання капіталу або як умова розвитку соціальної сфери. 3. Суспільна природа інвестиційного процесу як об’єкта державного управління зумовлена такими макроекономічними чинниками: родовими ознакам цього процесу, єдиною макроекономічною метою, інтегрованим виробництвом матеріальних благ, інтегрованим інвестиційним циклом. Суспільна природа інвестиційного процесу потребує оптимізації державних та ринкових механізмів впливу на самозростання капіталу. 4. У дисертацій наведено визначення системи державного управління інвестиційним процесом, превентивного механізму державного управління інвестиційним процесом; з’ясовано нові властивості інвестиційного середовища; уточнено визначення інвестиційного потенціалу та інвестиційного циклу; встановлено принципи, на яких мають будуватися відносини суб’єктів інвестиційної діяльності. 5. В умовах глобалізації державний вплив на інвестиційний процес стає подвійним: роль держави зменшується, оскільки глобальні суб’єкти – стратегічні інвестиційні альянси, транснаціональні компанії – впливають на інвестиційний процес більше, ніж уряди держав; роль держави збільшується оскільки глобальні екологічні, соціальні, економічні проблеми виникають швидше, ніж створюються самоорганізуючі механізми їх розв’язання, що потребує цілеспрямованого та структурованого державного впливу на всіх рівнях господарювання. Державна політика господарської діяльності має бути спрямовуючим та координуючим чинником у формуванні конкурентоспроможності національних виробників, захисті внутрішнього інвестиційного середовища від зовнішніх та внутрішніх негативних впливів. 6. При формуванні механізму державного управління інвестиційним процесом слід враховувати глобальні тенденції. Однією з них є створення матеріально-технологічної та інноваційно-інформаційної бази нової економіки, яка має відповідати: новим цінностям особистості та суспільства; новій матеріально-технічній базі, створеній екологічно чистій, дешевій та невичерпній енергії, новим позитивним впливом на довкілля; новим відносинам між глобальними суб’єктами інвестиційної діяльності, які мають будуватися на бінарних принципах; новому господарському механізму та провідній структуруючій силі – державній організації високотехнологічного виробництва, достатньої для гарантованого безкризового розвитку економіки та суспільства; новим результатам господарської діяльності на глобальному рівні. Це зумовлює необхідність системоутворюючого та оптимізуючого державного впливу на формування нової системи господарювання. 7. Глобалізація інвестиційного процесу призвела до суперечливого впливу на інвестиційну парадигму економіки. З одного боку, послаблюється відтворювальна функція капіталу (прибуток стало можливим отримувати поза матеріальним виробництвом), з другого – з’являється усвідомлення того, що відтворення навколишнього середовища можливе на основі інтегративної інвестиційної взаємодії в масштабах планети. У цьому аспекті державне управління має бути спрямоване на формування, організацію та контроль процесів самозростання капіталу, забезпечувати гармонійний розвиток людини в навколишньому середовищі. 8. Формування інвестиційного потенціалу потребує застосування певних методів та механізмів: методу моделювання інвестиційної діяльності; методу гарантованого досягнення поставленої мети; системного та процесного методів; методу мобілізації інноваційно-інвестиційних ресурсів; механізмів управління на випередження у досягненні поставленої мети на основі прогнозування майбутніх проблем та превентивного управління, провідною ланкою якого має стати усунення невизначеностей на управлінському та інвестиційному циклах на базі оптимізації бінарних принципів відносин між суб’єктами інвестиційної діяльності. Активне формування інвестиційного потенціалу потребує цілісної системи державного управління інвестиційним процесом на основі функцій: прогнозування, планування, організації, контролю різноспрямованих соціальних, техніко-технологічних, фінансових, екологічних та інших векторів руху. У системі векторів трансформаційної економіки основними мають стати інноваційний та соціальний вектори. 9. Інвестиційна криза в Україні характеризується такими етапами та чинниками: перший етап – 1980-1991 рр.; другий етап – 1992-2000 рр.; третій етап розпочався в 2001 р. і триває до цього часу. Основними чинниками інвестиційної кризи є: об’єктивний, згідно з яким новий спосіб виробництва не зароджується в надрах старого, а формується після його розпаду; суб’єктивний, що полягає в ігноруванні законодавчою і виконавчою владою наукових висновків та практичних рекомендацій учених. Нова модель за змістом господарської діяльності та структури власності має ознаки ринкової; за методами державного впливу на виробництво - командно-адміністративної. У 2001-2004 рр. на державному рівні були зроблені спроби залучити в інвестиційний процес інноваційні ресурси та перейти до інноваційно-інвестиційної моделі розвитку, проте відсутність цілісної стратегії розвитку інвестиційної сфери не дала змоги це зробити. У результаті інноваційні ресурси, накопичені в НДІ України, практично виключені з процесу відтворення. 10. Дослідження інвестиційного процесу в трансформаційній економіці України, узагальнення світового досвіду в умовах глобалізації дає підстави для висновку, що майбутній розвиток виробництва як нагромадження інвестицій у реальному капіталі на базі ринкових механізмів самоорганізації в найближчі 15-20 років забезпечить тільки просте відтворення. Для задоволення простого й розширеного відтворення, достатньої соціально-економічної ефективності виробництва пропонуються такі практичні рекомендації: у найближчі 5-7 років необхідно розробити й упровадити механізм державної мобілізації суб’єктів господарської діяльності та інвестиційно-інноваційних ресурсів; мобілізаційний механізм слід формувати на базі досягнення загальноукраїнського консенсусу та розробки відповідного законодавства, до підготовки якого доцільно залучити всіх суб’єктів господарювання; для мобілізації згаданих вище суб’єктів і ресурсів необхідно створити превентивний механізм державного управління інвестиційним процесом, основною функцією якого є оптимізація взаємодії суб’єктів господарської діяльності на базі бінарних принципів, прогнозування господарського розвитку та розробки механізмів усунення невизначеностей на стадіях управлінського та інвестиційного циклів: аналітичній, цільовій, прогнозній, ресурсній, проблемній, суб’єктно-об’єктній, стратегічно-тактичній, гарантійній; слід розробити механізм оптимізації державних та ринкових інструментів впливу на інвестиційну діяльність. Держава має не тільки формувати “правила гри” на базі законів та закономірностей, а й діяти за ними, дотримуючись основного принципу: господарювати рентабельно й справедливо; організаційною формою мобілізації мають стати інвестиційно-інноваційні стратегічні альянси, покликані забезпечити прозорість господарських процесів та гарантувати суб’єктам інвестиційної діяльності реалізацію їх інтересів; державі необхідно провести інвентаризацію високих технологій, накопичених в українських НДІ та у світі, і розробити механізми їх упровадження в стратегічних альянсах; стратегічні альянси потрібно сформувати в усіх галузях національного господарства, встановити їх критичну масу для забезпечення якісних та кількісних структурних змін. Таким чином, глобалізаційний вплив на національну економіку потребує підняття на вищий рівень системи державного управління процесом вкладання капіталу в розширене відтворення, оскільки ринковий процес самоорганізації й саморегулювання господарських відносин не в змозі за короткий термін забезпечити вирішення триєдиного завдання – виживання, трансформації й розвитку національної економіки. |