Анотація до роботи:

Довгич О.О. Формування структури підготовленості важкоатлетів високої кваліфікації в процесі довгострокової адаптації до фізичних навантажень. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з фізичного виховання і спорту за спеціальністю 24.00.01 – Олімпійський і професійний спорт. - Національний університет фізичного виховання і спорту України, Київ, 2005.

У роботі досліджено структуру підготовленості важкоатлетів високої кваліфікації. Уперше вивчено взаємозв'язки компонентів структури фізичної підготовленості і параметрів рухів різної координаційної структури, досліджено закономірності м'язового забезпечення швидкісно-силових вправ, визначено модельні характеристики морфофункционального забезпечення змагальних вправ.

Виявлено, що у процесі довгострокового адаптаційного процесу у важкоатлетів формується багатокомпонентна структура підготовленості, для якої характерним є збільшення абсолютних і відносних величин максимальної реакції опори під час вистрибування і показника вибухової сили м'язів; тривалості перебування в безопорній фазі (у ривку і стрибку); зниження зросто-масового індексу, підвищення частоти тремору, а також відносних результатів у змагальних вправах, прояв більшої варіативності у діяльності рухових функціональних систем для розв’язання змагальних завдань, досконаліші координаційні співвідношення під час м'язового забезпечення швидкісно-силових вправ. Усі ці зміни свідчать про збільшення резервних можливостей рухової системи, що забезпечують якісне виконання змагальних вправ і зростання спортивної майстерності важкоатлетів.

Розроблено оцінювальні і прогностичні моделі структури підготовленості важкоатлетів високої кваліфікації.

1. Аналіз літературних джерел свідчить про те, що у процесі довгострокової адаптації до фізичних навантажень у важкоатлетів формується багатокомпонентна структура підготовленості, що визначає їхній спортивний результат. При цьому маловивченими залишаються співвідношення і взаємозв'язки її компонентів у важкоатлетів, які різняться кваліфікацією, ваговою категорією, віком, статтю, індивідуальними особливостями й динамікою адаптаційного процесу. Розв’язання проблеми передбачає також визначення резервів системи управління рухами, як однієї з провідних складових структури підготовленості спортсменів і можливе лише із системних позицій.

2. Удосконалення структури підготовленості важкоатлетів у процесі довгострокової адаптації до напруженої м'язової діяльності спрямоване на підвищення ролі фактора спеціальної підготовленості спортсменів, для якого характерне збільшення ролі абсолютних і відносних значень швидкісно-силових показників у детермінації спортивного результату (F1_max, F2_mах, t_{безопорного підсіду}, J), «звуження» факторів, що визначають спортивний результат, у бік домінування специфічних показників.

Провідними факторами структури підготовленості важкоатлетів є: силова і швидкісно-силова підготовленість – 30,9 % загальної дисперсії; функціональний стан нервово-м'язової системи – 20,6 %; швидкісні можливості – 14,4 %; спеціальна фізична підготовленість – 13,7 %.

Оптимальна структура підготовленості важкоатлетів високої кваліфікації характеризується таким співвідношенням провідних факторів: силові спроможності – 34,1 %, вибухові якості м'язів – 19,9 %, функціональний стан нервово-м'язової системи – 11,4 %, спеціальна підготовленість – 9,3 % і функціональна стійкість ЦНС – 7,7 %.

3. Результат в окремих вправах і сумі важкоатлетичного двоборства тісно пов'язаний з антропометричними і функціональними показниками спортсменів, їхнім віком, кваліфікацією, силовими і швидкісно-силовими характеристиками довільних рухів. Силові і швидкісно-силові показники спортсменів позитивно і з досить високим ступенем вірогідності корелюють з результатом двоборства. Найбільш інформативними показниками структури підготовленості важкоатлетів, від яких більшою мірою залежить результат у змагальних вправах, є: максимальна величина реакції опори під час вистрибування (F_max), показник вибухової сили м'язів (J), максимальна величина реакції опори у фазі тяги у ривку (F1_max), їхні значення на 1 кг маси тіла, зросто-масовий індекс, амплітуда і частота тремору після навантажувального тестування, електрична активність чотириголового і литкового м'язів нижніх кінцівок.

4. Група важкоатлетів високої кваліфікації є різнорідною за провідними швидкісно-силовими і функціональними показниками. Кластерний аналіз диференціює важкоатлетів на дві відносно однорідні групи, що істотно різняться за такими показниками: F_max, J, маса тіла, результатами у змагальних вправах. Це зумовлює різні критерії і моделі підготовки важкоатлетів високої кваліфікації різних вагових категорій. Для спортсменів легких вагових категорій характерною є така структура підготовленості: спеціальна підготовленість – 64 %, силові і швидкісно-силові спроможності – 19,7 %, часові співвідношення фаз виконуваної технічної дії – 8%, функціональна стійкість ЦНС – 3,9 % загальної дисперсії. Провідними факторами структури підготовленості спортсменів важких вагових категорій є: спеціальна фізична підготовленість і функціональна стійкість ЦНС – 49,9 %, функціональний стан нервово-м'язової системи – 19,4 %, скорочувальні властивості м'язів – 16,3 %, силові прояви під час виконання спеціалізованої технічної дії – 6,5 % загальної дисперсії.

5. Результат у сумі двоборства у важкоатлетів значною мірою детермінований функціональним станом нервово-м'язової системи, що визначається за параметрами фізіологічного тремору, електричної активності і вибухових скорочувальних властивостей м'язів нижніх кінцівок.

Взаємозалежна активність м'язів нижніх кінцівок, з яких провідними є чотириголовий і литковий м'язи, значною мірою детермінує виконання швидкісно-силових вправ (d = 87,1–98,01 %), що взаємодіють з результатом у змагальних вправах. Виконання швидкісно-силового руху характеризується переважно тісними взаємозв'язками досліджуваних м'язів між собою (r = 0,695–0,920, P<0,001) і з параметрами руху в різні його фази: під час розвитку стартової (r = 0,550–0,943, P<0,001) і прискорювальної (r = 0,690–0,943, P<0,001) сили.

6. Робота до стомлення (компенсована фаза) під час виконання вправ вибухового характеру приводить до перерозподілу участі окремих м'язів у зусиллі, що розвивається, зменшення амплітуди ЕМГ основних м'язів, зниження часткової участі м'язів у розвитку максимального зусилля і підвищення ролі другорядних м'язів, зміни їхніх взаємозв'язків між собою і з зусиллям, що розвивається, запізнення прояву активності провідних м'язів, зміни градієнта наростання сили у часі, особливо у завершальну фазу стрибка. Збільшення часу активності чотириголового і литкового м'язів слід розглядати як компенсаторну реакцію організму.

Характерними ознаками декомпенсованного стомлення є: значне зниження амплітуди ЕМГ провідних м'язів під час виконання руху, подовження електричної активності, перерозподіл часткової участі окремих м'язів у різні фази зусиль, що розвиваються, зміна сили і характеру взаємозв'язків, зменшення зусиль під час відштовхування.

7. За характером м'язової активності під час виконання стрибкового тесту виділені групи важкоатлетів, які різняться також за швидкісно-силовою складовою структури підготовленості:

у спортсменів, які виявляють відносно низькі вибухові якості м'язів під час стрибків, спостерігається тривала електрична активність, низькі величини амплітуди ЕМГ під час розвитку стартової (Q) (157,3±30 мкв) і високі – під час розвитку прискорювальної (G) (613,2±68 мкв) сили, невисокий градієнт наростання амплітуди ЕМГ у часі і, відповідно, відносно низька висота стрибків (h) (50,3±3,1 см);

у спортсменів з високими вибуховими якостями м'язів і швидкісною витривалістю стабільно зберігаються високі стрибки протягом усього тестування (62,2±2,1 см), спостерігається відносно низька їхня варіативність і значний взаємозв'язок електричної активності чотириголового м'яза стегна з параметрами зусиль, що розвиваються, (F_max, Q, G, J);

у спортсменів що виявляють високі вибухові якості і низьку швидкісну витривалість спостерігається значне зниження амплітуди ЕМГ чотириголового м'яза стегна перед відмовою від роботи (171,8–375,2 мкв), зменшення висоти стрибків (понад 10 %) і співвідношення кількості високих стрибків до загального їхнього числа, зниження величин F_max (1995,28±91,14 Н ), J (7374,5±703,1 Нс^-1);

у спортсменів з високими вибуховими скорочувальними якостями м'язів найбільший внесок у зусилля, що розвивається, робить чотириголовий м'яз стегна в процесі прояву прискорювольної сили (d=0,570±0,03, Р<0,01), з низькими – стартової сили (d=0,640±0,04, Р<0,01).

8. Швидкісно-силові і часові характеристики роботи м'язів нижніх кінцівок у важкоатлетів залежать від режиму м'язового скорочення. В ізотонічному режимі зі зменшенням опору зростає максимальна швидкість руху, а час досягнення її знижується. Кут прояву максимальної швидкості відносно стабільний: його величини коливаються в діапазоні 52,5±2,74 – 53,5±2,24 і 55,8±1,68 – 58,2±1,98 – для правого і лівого розгиначів гомілки і 31,8±1,34 – 32,8±1,41 і 31,8±1,20 – 33,8±1,94 – для правих і лівих згиначів. В ізокінетичному режимі час досягнення максимального моменту сили перебуває у зворотній залежності від швидкості руху, кут прояву максимального моменту сили змінюється несуттєво.

9. Швидкісно-силові, потужністні та енергетичні прояви м'язів нижніх кінцівок різняться у важкоатлетів різних вагових категорій під час роботи в ізокінетиному, ізотонічному та ізометричному режимах. У спортсменів легких вагових категорій під час роботи в ізотонічному режимі зареєстровано менші величини максимальної (203,3±3,86 градс^-1) і великі відносної швидкості (2,99±0,08 градс^-1кг^-1); менші – показники потужності рухів (206,8±9,54 Вт) і витрати енергії (207,8±4,72 Дж); менший час досягнення максимальної швидкості (447,5±11,56 с^-2) у порівнянні зі спортсменами важких категорій. Зі збільшенням швидкості ізокінетичного руху в них спостерігаються великі відносні показники максимального моменту сили (2,63±0,15 Нм^-1кг^-1) і витрати енергії (3,01±0,12 Джкг^-1) за меншого часу розгинання гомілки (320,0±22,31 с^-2). Час досягнення максимального моменту сили і швидкість під час розгинання і згинання гомілки в ізокінетичному і ізотонічному режимах знижується зі збільшенням опору руху більшою мірою в атлетів легких вагових категорій.

10. У важкоатлетів спостерігаються менші диференційні пороги під час відтворення локальних рухів, непов'язаних з переміщенням у просторі: у відтворенні зусилля 50 % максимального на кистьовому динамометрі (3,27±0,33 кг); відтворенні лінії 10 см на аркуші паперу (5,59±0,79 мм). Вони краще використовують зоровий (1,81±0,37 кг) і слуховий (1,99±0,33 кг) канали зворотного зв'язку для інформування програмуючих відділів мозку про величини припущених помилок, краще навчаються локальних неспецифічних точнісних рухів, ніж особи, що не займаються спортом. Це можна розцінити як відображення позитивного неспецифічного перехресного ефекту за систематичного тренування у важкій атлетиці, що підвищує рівень пропріоцептивної чутливості, зорової і слухо-моторної координацій.

11. На основі визначення найбільш значущих показників структури підготовленості важкоатлетів розроблено математичні моделі і диференційовані оцінювальні шкали. Вони можуть використовуватися як для характеристики і прогнозування рівня фізичного розвитку і функціональної підготовленості важкоатлетів різної кваліфікації у динаміці педагогічного процесу, так і для моделювання різних співвідношень і взаємозв'язків компонентів структури фізичної підготовленості для досягнення програмованого результату. Їхнє використання дозволяє цілеспрямовано впливати на процес підготовки спортсменів, розширювати їхні функціональні резерви, вносити корективи до тренувального процесу кожного спортсмена, здійснювати відбір спортсменів на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей.

Подальші дослідження з розглянутої проблеми мають бути спрямовані на: а) визначення оптимальної структури підготовленості важкоатлетів різної статі в кожній ваговій категорії; б) розробку оцінних і прогностичних індивідуальних моделей структури підготовленості, диференційованих за статтю, кваліфікацією, етапом підготовки та іншими критеріями; в) дослідження резервних спроможностей системи управління рухами у жінок.

Публікації автора:

1. Довгич О.О. Вдосконалення координаційних здібностей студентів на заняттях з фізичного виховання // Теорія і методика фіз. виховання і спорту. - 2001. - № 2 - 3. - С. 41 - 45.

2. Довгич О.О. Про роль сенсорних систем при керуванні рухами різної координаційної структури у студентів // Молода спортивна наука України: Зб. наук. пр. - Львів, 2002. - Вип.6, Т. 1. - С. 218 - 221.

3. Довгич О.О. Взаємозв'язок окремих показників фізичної і функціональної підготовленості важкоатлетів різної кваліфікації у процесі адаптації до напруженої м'язової діяльності // Теорія і методика фіз. виховання і спорту. - 2003. - № 1. - С. 58 - 62.

4. Довгич О.О. Формування оптимальної структури підготовленості важкоатлетів у процесі довгострокової адаптації до фізичних навантажень // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фіз. виховання і спорту: Зб. наук. пр. - Х.:ХХПІ, 2004. - №9. - С. 16 - 23.

5. Довгич А.А. О роли сенсорних систем при управлении движениями различной координационной структуры у студентов младших курсов // Особливості формування та становлення психофізіологічних функцій в онтогенезі: III симпіум. - Черкаси, 2003. - С. 34.

6. Приймаков А.А. Довгич А.А. Совершенствование структуры подготовленности тяжелоатлетов в процессе адаптации к напряженной мышечной деятельности // VIIІ междунар. науч. конгр. “Современный олимпийский спорт и спорт для всех.” - Алматы, 2004. - Т.ІІ. - С. 304 - 306.

7. Приймаков О.О., Довгич О.О. Вдосконалення функцій сенсорних систем у процесі навчання студентів рухів різної координаційної структури // Наук. запис. К.: - 2003. - Т. 22, ч. ІІ. - С. 324 - 226.

8. Юхно Ю.А., Довгич А.А., Закорко И.П. Биомеханический контроль за уровнем проявления скоростно-силовых возможностей тяжелоатлетов // VII междунар. науч. конгр. “Современный олимпийский спорт и спорт для всех”. - Москва, 2003. - Т.ІІ. - С. 286 - 287.

Анотації