У дисертації наведені теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання формування структурно-інвестиційної політики в Україні шляхом обґрунтування методичних засад і практичних рекомендацій щодо функціонування механізмів і методів реалізації інвестиційної політики в Україні. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати такі висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення. 1. Еволюція теоретичних поглядів на формування механізмів стійкого розвитку ринкової системи господарювання, зумовленої ускладненням самого економічного життя, зміною умов і виникненням специфічних проблем, характерних для різних етапів становлення ринкової економіки, спричинила розвиток теорії про припустимий рівень і масштаби втручання держави в економіку. Систематизація великої кількості факторів, що відображають специфічні умови функціонування економіки України, дає змогу аргументувати необхідність збільшення ролі держави в ринкових умовах в Україні. При цьому структурна трансформація є основним напрямом структурно-інвестиційної політики. 2. У рамках розвитку концептуальних основ понятійного і методологічного апаратів державного регулювання інвестиційної сфери проведене дослідження сутності структурно-інвестиційної політики. У рамках комплексного підходу забезпечувальна складова такої політики повинна включати такі форми участі держави в інвестиційній діяльності: пряма участь; непряма участь; мобілізація і формування інвестиційних ресурсів. 3. Економічна сутність інвестицій, зумовлена їх відтворювальною спрямованістю на збільшення реального капіталу, визначила їх важливу роль у реалізації стратегії економічного зростання і структурної перебудови економіки. У даному контексті інвестиції розглянуті в роботі як базове поняття в системі структурно-інвестиційної політики. У проведених дослідженнях аналіз поняття і структури інвестицій здійснювався в рамках технологічного і традиційного підходів. Це, зокрема, знайшло своє відображення в Законі України «Про інвестиційну діяльність». У дисертації проведено аналіз різних етапів еволюції категорії «інвестиції», що характеризують стадії і періоди економічного розвитку. Для трансформаційних форм економіки, як в Україні, доцільне використання розширеного трактування інвестицій, що включає інвестиції в людський та інтелектуальний капітал. 4. Визначено етапи, що складалися залежно від конкретної економічної ситуації в країні і відповідної їй трансформації цілей і завдань розвитку економіки: на першому етапі стихійно висувалися завдання виживання економіки і запобігання найбільш гострим, кризовим явищам, що створюють загрозу виникнення необоротних негативних наслідків в економіці і суспільств; на другому – державу було поставлено перед необхідністю одночасно підтримувати основні системи життєзабезпечення і соціальну сферу; розвивати інфраструктуру, вкладення в яку непривабливі для приватних інвесторів, забезпечувати підтримку виробництв, перспективних для завоювання позицій на внутрішньому і зовнішньому ринках, але нездатних у короткий термін домогтися успіху української економіки; стимулювати високоефективні приватні інвестиції; на третьому, підтримка державою підприємств і галузей, які виробляють конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію або випускають нові види товарів з поліпшеними властивостями, що дають змогу розширити їх позиції на існуючих товарних ринках, та диференціація інвестиційної політики для різних груп галузей. Це дало змогу удосконалити теоретичні позиції в підходах до вибору структурних пріоритетів з метою селективної підтримки держави. 5. Визначення ефективності функціонування механізмів і методів формування та реалізації структурно-інвестиційної політики в Україні дало змогу виділити проблеми, зумовлені незавершеністю системних ринкових перетворень і стримуючим інвестиційним попитом: відсутність ринкових механізмів капіталізації в реальному секторі економіки, несприйнятливість реального сектора до інвестицій, нестача високоефективних інвестиційних проектів, відсутність чіткого механізму доведення фінансових ресурсів (бюджетних коштів, амортизаційних відрахувань, податкових платежів, платежів у всілякі позабюджетні фонди, кредитної емісії і т. д.) до запроектованих пунктів їх використання. 6. Розроблено методичні підходи до формування державної структурно-інвестиційної політики. У роботі запропонована Концепція, що відповідає сучасним реаліям перехідного періоду і завданням економічного розвитку країни. До найважливіших її принципів належать принципи комплексності і цілісності, селективності, або пріоритетності, конкретності цілей і орієнтирів, диференціації об'єктів керівних впливів, забезпеченості законодавчою базою. 7. Запропоновано модель комплексної оцінки рівня пріоритетності інвестиційного проекту, в основу якої покладена інтегральна експертно-бальна оцінка, що включає оцінку самого інвестиційного проекту, а також оцінку рівнів стратегічної і стабілізаційної значущості підприємства, що представило інвестиційний проект на конкурсний добір, яка дає змогу забезпечити державне регулювання спрямування інвестицій на реалізацію системи структурних пріоритетів у регіоні. 8. У дисертації заходи удосконалення структурно-інвестиційної політики в Україні розглядаються за трьома напрямами: сприяння розвитку банківського кредитування, підтримка венчурного фінансування, залучення іноземних інвестицій. Кардинальним рішенням проблеми активізації інвестиційної діяльності банків видається реформування і розвиток банківської системи в напрямі розширення інфраструктури кредитного ринку, прийняття рішень про спеціалізовані банки. Участь органів влади в розвитку системи венчурного фінансування повинна здійснюватися за такими напрямами: сприяння присутності на регіональних ринках великих фондів інноваційного (венчурного) інвестування; розвиток інфраструктури ризикового венчурного фінансування, посилення інноваційної конкуренції. Участь держави в процесах залучення іноземних інвестицій повинна концентруватися на таких основних напрямах: формування регіонів як зон найбільшої привабливості для інвестування; створення в регіонах спеціалізованих центрів підтримки зарубіжних інвесторів; розробка перспективних цільових інвестиційних програм; створення системи маркетингу. За результатами дисертаційного дослідження розроблено науково-практичні рекомендації для органів державної влади, серед яких: - більш тісна координація дій з учасниками фондового ринку; - проведення регулярних консультацій і нарад з керівниками фінансових інститутів; - створення Асоціацій регіональних банків. |