У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення і вирішення важливого наукового завдання формування основ стратегії прискореного економічного розвитку України за експортоорієнтованою моделлю. Результати проведеного дисертаційного дослідження дозволяють обґрунтувати висновки, які характеризуються науковою новизною і мають практичне значення. 1. Економічний розвиток – це процес закономірних змін, вдосконалення, ускладнення продуктивних сил суспільства. За рівнем розвитку країни світу умовно можна поділити на розвинуті (постіндустріальні) і ті, що розвиваються (індустріальні і аграрні). Розвинуті країни характеризуються значними доходами на душу населення, ефективною системою розподілу, високою якістю життя (значне споживання, освіта, низька смертність), сучасною структурою національного господарства, відкритістю економіки. Вони є «піонерами» розвитку і йдуть еволюційним шляхом перетворень. Країни, що розвиваються, відзначаються відсутністю однієї або кількох вищезгаданих характеристик або їх деформованістю. Тому їх рівень розвитку є невисоким, веде до проблем, повязаних з відставанням від розвинутих країн, і змушує їх вирішувати завдання наздогнати лідерів. 2. За ознакою часу та швидкості перетворень у продуктивних силах суспільства можна виокремити еволюційний та прискорений види економічного розвитку. Еволюційний розвиток – це послідовні, розтягнуті у часі, етапні зміни характеру і структури продуктивних сил. З позицій теорії технологічних укладів еволюційний розвиток проявляється як структурна перебудова економіки в напрямку від початкових укладів до сучасних і носить хвилеподібний характер. Рушійною силою розвитку, що забезпечує перехід від одного укладу до іншого, виступає технологічна квазірента. Джерелом розвитку є високий рівень виробничих інвестицій, який запускає механізм розвитку: розширюються нові уклади промисловості; їх високі прибутки реінвестуються з метою розширення виробництва; розвиток нових укладів стимулює зростання в цілому сучасних секторів економіки, де домінує висока норма прибутку; розширюються масштаби і ефективність інститутів для мобілізації заощаджень; зявляються нові способи розвитку і експлуатації експортних можливостей. Результатом цих процесів стає перехід до стійкого економічного розвитку, що здатен самопідтримуватися, ґрунтується на регулярному впровадженні інновацій і більш високому рівні нагромадження. 3. Різні економічні школи по-різному пояснюють причини розриву між розвинутими (багатими) і відсталими (бідними) країнами та шляхи його усунення. Кейнсіанці аналізують співвідношення обсягів заощаджень та інвестицій, відставання у них – наслідок нестачі капіталу в бідних країнах, що веде до низької продуктивності праці і низького рівня доходів. Долати його потрібно за допомогою активної податкової, інвестиційної та грошово-кредитної політики держави. Неокласики ставлять в центр уваги рівновагу між нагромадженням капіталу і ростом населення. Причина відсталості розглядається як наслідок структурних диспропорцій між аграрним та індустріальним секторами, подолання яких ототожнюється з економічним розвитком. У інституціоналістів барєрами для економічного розвитку виступають цінності, традиції і культура країн, що розвиваються. Для їх усунення необхідно здійснювати інвестиції у «людський капітал», підвищувати рівень освіти, боротися з бідністю, вдосконалювати політичну і правову системи. 4. Прискорений розвиток розуміється як вид економічного розвитку, метою якого є швидке створення або удосконалення продуктивних сил за допомогою зміни економічної системи – акумулювання наявних ресурсів, активної економічної політики держави у сфері накопичення національних заощаджень та зовнішньоекономічних відносин, що веде до подолання розриву між рівнем розвитку країн, що розвиваються, і розвинутих країн. У нього є два види: імпортозаміщення та експортоорієнтація. 5. Імпортозаміщення реалізується через відмежування національної економіки від світової, створення власної промисловості і заміщення раніше імпортованих промислових товарів вітчизняними. Воно орієнтується на потреби внутрішнього ринку і характеризується політикою екстремального протекціонізму (високого митно-тарифного захисту і квотування). В результаті проведення такої політики скорочується імпорт і значно послаблюється конкуренція вітчизняних товарів з іноземною продукцією та перешкоджається вивіз національного капіталу за кордон. Економічний ефект від імпортозаміщення полягає у підвищенні зайнятості в промисловості, насиченні внутрішнього попиту, скороченні імпорту споживчих товарів, укріпленні національного підприємництва, галузевої диверсифікації економіки. Межі імпортозаміщення визначаються можливостями експорту сировини з країни. Також подальшому застосуванню даної стратегії перешкоджають неконкурентоспроможність обробних секторів, вузькість внутрішнього ринку через недостатність платоспроможного попиту, зростання потреб у імпорті нової техніки, що обумовлює необхідність виходу із моделі імпортозаміщення. 6. Експортоорієнтація націлена на входження національної економіки у систему світогосподарських звязків через активну торговельну політику, експорт власної конкурентоспроможної продукції на ємні міжнародні ринки, інноваційний розвиток і створення сучасних продуктивних сил на основі досягнень НТП. Експортоорієнтація дозволяє поєднувати стимулювання експорту з активною структурною перебудовою економіки в постіндустріальному напрямку, а також відповідно до вимог світової конюнктури і власних конкурентних переваг. Промисловий протекціонізм за експортоорієнтації повинен носити селективний характер, не захищаючи відсталі виробництва, а сприяючи формуванню нових секторів, чия продукція орієнтована на зовнішні ринки. Важливими інструментами експортоорієнтованої стратегії виступають заниження валютного курсу, стримування росту імпорту у поєднанні з різними преференціями на імпорт виробничих товарів, внутрішня стимулююча, координуюча та інформаційна політика держави. Межами експортоорієнтації повинні виступати можливості підтримки конкурентоспроможності експорту за рахунок заниженої оплати праці, торговельних інструментів, а також можливості оплати імпорту інвестиційних товарів і технологій. Ці обмеження долаються за допомогою синхронізації динаміки експорту з обсягами імпорту та переходу до більш наукоємних та інноваційних виробництв. 7. Сучасна структура промисловості України залишається відсталою: в ній домінують сектори ІІІ технологічного укладу. Внаслідок відсутності політики пріоритетів та інституціональних барєрів рівень внутрішніх інвестицій і приплив капіталів з-за кордону залишаються недостатніми для фінансування потреб розвитку. Україна майже не використовує власний інноваційний потенціал для прискорення зростання, не здійснює заходи для його нарощування. Експортна активність України сконцентрована навколо продукції сировинного характеру і спрямована на задоволення поточних потреб, не узгоджується із загальносвітовими тенденціями і не може розглядатись як джерело якісного вдосконалення продуктивних сил країни. 8. Перед Україною стоїть завдання пришвидшити власний розвиток за рахунок збільшення нагромаджень і ліквідувати відставання від лідерів. Виходячи з наявних ресурсів і промислової бази, зважаючи на стадію розвитку і рівень продуктивних сил, доцільно скористатися експортоорієнтованою стратегією прискореного розвитку, і забезпечити швидкий рух країни в постіндустріальному напрямі. Пріоритетним сектором економічного розвитку України в рамках реалізації стратегії має стати машинобудування, орієнтоване на масового споживача, що гарантовано матиме ємні ринки збуту за кордоном. Для переорієнтації фінансових потоків в цей сектор потрібно скоординувати цілі і діяльність уряду і великого бізнесу та створити в цьому секторі вигідні умови для інвестування і отримання високих прибутків від інноваційної діяльності, розподіливши ризики і витрати. З цією метою запропоновано формувати і використовувати національні нагромадження, а також на організаційно-економічне і фінансове забезпечення інвестиційних витрат. |
