Проблема забезпечення економічної безпеки підприємств авіаційного транспорту має велике значення для їх стабільного та максимально ефективного функціонування і створення високого потенціалу розвитку в майбутньому. У роботі запропоновано та обґрунтовано стратегію страхування авіаційних ризиків у сучасних умовах господарювання. Узагальнення отриманих результатів дослідження дозволило сформулювати та обґрунтувати такі висновки і рекомендації. 1. На базі дослідження суті та змісту основних теорій стратегічного менеджменту, а також аналізу характерних особливостей, притаманних транспортним ризикам (катастрофічний характер збитків, слабка передбачуваність ризиків, незацікавленість власників вантажу у транспортних засобах тощо), визначено передумови формування стратегії економічної безпеки транспортних підприємств, основним завданням якої є мінімізація або повне невілювання негативного впливу ризиків зовнішнього та внутрішнього середовищ на його діяльність. Запропоновано розглядати стратегію економічної безпеки підприємств авіаційного транспорту як визначення основних довгострокових цілей і завдань, розробку комплексу заходів та розміщення ресурсів, необхідних для виконання цих цілей і завдань. 2. Узагальнено методи та способи зменшення ризиків, основними з яких є: а) адміністративні заходи, спрямовані на попередження ризиків (попереджувальні заходи); б) диверсифікація ризиків; в) створення внутрішнього резервного фонду; г) страхування. З економічного погляду, найефективнішим інструментом забезпечення стабільної діяльності підприємства є страхування. Таким чином, завдання формування економічної безпеки підприємств авіаційного транспорту зводиться до розроблення стратегії страхування, під якою розуміють визначення основних довгострокових цілей управління ризиками підприємства, забезпечення його економічної безпеки, а також розроблення та впровадження програм страхування, спрямованих на мінімізацію ризиків. 3. Визначено закономірності впливу політико-правових, організаційних, фінансово-економічних та соціальних факторів і тенденцій на розвиток страхового ринку, а також виділено специфічні характеристики, притаманні окремих видам транспортного страхування. Зокрема, до специфічних характеристик авіаційного страхування віднесено: великі за розмірами страхові суми; наявність катастрофічних збитків; залежність від перестрахування, а також обов’язковий характер авіаційного страхування. Зазначені фактори обумовлюють потребу в уніфікації умов страхування та їх схвалення міжнародними страховими ринками. У практиці авіаційного страхування застосовують такі стандартні поліси: а) для страхування відповідальності авіакомпанії перед третіми особами – AVN1C або Zurich Re із застосуванням спеціальних додаткових умов (застережень), які розширюють або звужують стандартне страхове покриття; б) для страхування Каско повітряного корабля – AVN1C; в) для страхування членів екіпажу повітряного корабля від нещасних випадків – NMA2712. 4. Запропоновано систему показників порівняльної оцінки страховиків, яка дозволяє визначити коло тих страхових компаній, що завдяки своїй високій платоспроможності та якості послуг можуть стати партнерами транспортного підприємства. Оцінними показниками є: якість страхових продуктів, економічна ефективність програм перестрахування, структура та параметри страхового портфеля. 5. Розроблено та обґрунтовано методичні підходи до формування стратегії страхування авіаційних ризиків, яка має включати комплекс заходів, спрямованих на: розроблення програм страхування, що відповідають потребам конкретного страхувальника; економічне обґрунтування вартості страхування; відбір надійних партнерів-страховиків, а також розроблення оптимальної моделі співпраці зі страховими компаніями. 6. Сформульовано організаційно-економічні та фінансові заходи, що мають бути частиною стратегії страхування, які дозволять забезпечити контроль та оптимізацію витрат на страхування, зокрема: а) укладання договорів страхування всіх транспортних ризиків з однією страховою компанією; б) одночасне поновлення всіх договорів страхування; в) поквартальна оплата страхової премії; г) перерахунок (зменшення) страхової премії у разі простоїв повітряних кораблів на землі. 7. Розроблено економіко-математичну модель для визначення оптимального розміру власної відповідальності страховика за авіаційними ризиками, яка уможливлює зниження вартості страхової послуги за рахунок управління витратами на перестрахування. 8. Запропоновано схему участі авіаційного підприємства у прибутках страховика, яка містить в собі економіко-математичну модель оптимізації інвестиційної політики страхової компанії, що дозволить підвищити прибутковість інвестиційної діяльності зі збереженням високої надійності страхового захисту, а також дотримання нормативних вимог до структури страхових резервів. 9. Розроблено модель економічної співпраці між страховою установою та авіатранспортним підприємством, за якої страхувальник отримує право на участь у прибутках страховика. Установлено, що запропонована модель містить в собі такі переваги: а) дотримання відносно стабільного рівня страхових премій (вартості страхування); б) зниження витрат авіатранспортного підприємства на страхування; в) гнучкість умов оплати страхової премії; г) відповідність умов договору страхування вимогам авіатранспортного підприємство; д) використання переваг доступу до перестрахування тощо. Таким чином, отримані результати та рекомендації є науково-методичною та практичною базою для вдосконалення процесу забезпечення економічної безпеки підприємств авіаційного транспорту та спрямовані на підвищення ефективності їх господарської діяльності. | 