Анотація до роботи:

Кільніцька О.С. Формування самостійної зайнятості населення у сільському господарстві. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.09.01 – демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика. – Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, Київ, 2004.

Дисертацію присвячено питанням розробки теоретико-методологічних і практичних засад самостійної зайнятості населення у сільському господарстві. Результатом проведеного дослідження є: поглиблення соціально-економічної змісту категорії „самозайнятість” та подальший розвиток її складових, видів, форм, характеристик; розробка методологічних підходів до вивчення сучасного стану самозайнятості населення у сільському господарстві, нових концептуальних підходів до формування стратегії їх розвитку, ефективного використання робочої сили, а також визначення основних напрямів поліпшення доходів, рівня життя та соціального захисту селян.

Здійснено впровадження основних результатів дисертаційної роботи у практику, що сприяє поліпшенню зайнятості та забезпеченню активної життєдіяльності сільського населення.

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове розв’язання науково-прикладного завдання розвитку самостійної зайнятості населення у сільському господарстві, яке полягає в наступному: поглибленні та уточненні соціально-економічної сутності поняття “самозайнятість”; виявленні її особливостей, основних видів, форм і типів у сільському господарстві; розробленні авторської економіко-статистичної методики оцінки впливу основних факторів на її формування; обґрунтуванні оптимального рівня у сільському господарстві; оцінці основних тенденцій формування самозайнятих у галузі й рівня їх доходів; формулюванні стратегії розвитку і регулювання самозайнятих в аграрному секторі економіки.

Результати дослідження дозволили сформулювати ряд висновків:

1. Післяреформений розвиток сільського господарства, становлення ринкової економіки, зміна земельних, майнових, трудових та інших відносин супроводжуються зростанням безробіття, зниженням доходів і рівня життя сільського населення. У цих складних умовах важливе місце займають проблеми самозайнятості селян як в Україні в цілому, так і в окремих регіонах. Надзвичайно актуальні ці проблеми і для Житомирської області, оскільки аграрний сектор є визначальним в економічному зростанні цього регіону та забезпечення належного рівня добробуту сільського населення.

2. Встановлено, що самозайнятість найбільш поширена у сільському господарстві. Вона сприяє підвищенню рівня економічної активності населення, зниженню безробіття, збільшенню доходів. Водночас самозайнятість – це вимушена, здебільшого неформальна форма трудової участі сільського населення, що характеризується самоексплуатацією, подовженим робочим днем, нехтуванням санітарно-гігієнічних вимог щодо умов праці й відпочинку. Самозайнятість відрізняється за формами (особисті селянські господарства, фермерські господарства, приватні підприємства з орендними відносинами, робота на умовах договору підряду), і за типами: індивідуальне господарство; приватне підприємство, де право приватної власності делеговане роботодавцю; великі корпоративні підприємства.

3. Визначено основні методологічні підходи до розробки однорідних типів регіонів за рівнем самозайнятості в сільському господарстві. Це дозволило визначити регіональні відмінності формування даного виду трудової діяльності й відповідно до них конкретизувати аграрну політику зайнятості та соціального захисту населення. Обґрунтовано, що рівень оптимальної самозайнятості селян досягає 40-55 % зайнятих у сільському господарстві. Він забезпечує ефективне використання робочої сили та сприятливі соціально-економічні умови для жителів регіону.

4. Основними особливостями зайнятості та кон’юнктури ринку праці на селі у Житомирській області є: нераціонально високий рівень залучення населення у суспільний сектор сільського господарства, наявність прихованого безробіття; розвиток вторинної форми самозайнятості; низькі рівні оплати праці і доходів сільського населення. Вони спонукають селян до розвитку самозайнятості. Тим часом старіння і вимирання сільського населення, погіршення стану соціальної та виробничої інфраструктури, міграція інтелігенції із сіл, несприятливі агроекологічні умови для ведення сільського господарства та збитковість галузі негативно позначилися на підприємницькій діяльності й самозайнятості населення.

5. Самозайнятість є цілісною системою, яка формується під дією різноманітних соціально-економічних, організаційних, нормативно-правових, технологічних, інформаційних, екологічних, демографічних і психологічних чинників. Найістотнішими факторами, які визначають характер і величину обсягів самозайнятості є: рівень безробіття, розмір заробітної плати працівників сільськогосподарських підприємств та частка зайнятих у галузі. Самостійна зайнятість стає основною сферою трудової діяльності селян не тільки внаслідок відсутності робочих місць, а й через низький рівень заробітної плати у галузі. Саме останній фактор є домінуючим. Врахування результатів факторного аналізу при формуванні самозайнятості сприятиме зайнятості населення на аграрному ринку праці, поліпшенню використання робочої сили.

6. Обґрунтовано основні ознаки продуктивної самозайнятості селян: приватна форма власності; розмір господарства; вікова структура та освітньо-кваліфікаційний рівень працюючих; орієнтація на ринок; вигідне місцезнаходження і розвиток транспортної мережі; вузькоспеціалізоване сільське господарство; впровадження інновацій; реєстрація підприємницької діяльності. На підставі вищевказаних ознак та результатів соціологічного дослідження, визначена оптимальна модель ефективності господарства, що забезпечує прибуткове ведення бізнесу самозайнятих селян і підвищує рівень життя цих працюючих.

7. У перспективі до 2010 р., за розрахунками автора, через напружену кон’юнктуру аграрного ринку праці, скорочення робочих місць у громадському секторі сільського господарства в Житомирській області очікується збільшення кількості самозайнятого сільського населення завдяки розвитку нестандартних форм зайнятості, особистих селянських господарств. Це потребує виваженої державної політики щодо формування ринку праці та розробки нової стратегії самозайнятості сільського населення.

8. При формуванні сучасної стратегії розвитку самозайнятості селян необхідно врахувати сформульовані нами нові концептуальні підходи, що передбачають такі напрями: прискорення ринкової трансформації аграрного сектора; демографічне оздоровлення сільського населення; удосконалення нормативно-правової бази; покращання системи фінансування та кредитування селян; розвиток особистих селянських господарств; організація маркетингу; поліпшення інформаційно-консультаційного обслуговування; забезпечення професійної підготовки та перепідготовки селян; розробка і реалізація спеціальних систем та програм для безробітних; організація підприємців та інших самостійно зайнятих осіб; підвищення ролі профспілок.

9. Для забезпечення продуктивної, стабільної і конкурентноспроможної самозайнятості у сільському господарстві доцільно створити сприятливі умови для впровадження наукових розробок, залучення інвестицій, інновацій, розвивати ринкову та виробничу інфраструктуру, займатися соціальним облаштуванням сіл, залучати молодь, що має сільськогосподарську освіту і стаж роботи в галузі не менше двох років.

Публікації автора:

У наукових фахових виданнях:

1. Кільніцька О.С. До питання про суть та особливості самозайнятості населення // Зайнятість та ринок праці: Міжвід. наук. зб. – К.: РВПС України НАНУ, 1999. – Вип. 9. – С. 199-206.

2. Кільніцька О.С. Методичні підходи до визначення типології самостійної зайнятості населення у сільському господарстві // Зайнятість та ринок праці: Міжвід. наук. зб. – К.: РВПС України НАНУ, 2000. – Вип. 12. – С. 40-47.

3. Кільніцька О.С. Особисте підсобне господарство населення як форма самозайнятості в сільському господарстві // Економіка АПК. – 1998. – № 11. – С. 93-95.

4. Кільніцька О.С. Оцінка доходів від самозайнятості селян в особистому підсобному господарстві у Житомирській області // Вісник ДАУ. – 2001. – № 2. – С. 126-130.

5. Кільніцька О.С. Форми самозайнятості населення у сільському господарстві // Економіка АПК. – 1999. – № 12. – С. 75-80.

В інших виданнях:

6. Кільніцька О.С. До проблеми формування самозайнятості та доходів населення у сільській місцевості // Проблеми економіки агропромислового комплексу і формування його кадрового потенціалу: Кол. монографія у 2 томах / За ред. П.Т. Саблука, В.Я. Амбросова, Г.Я. Мазнєва. – Т. 2. – К.: ІАЕ, 2000. – С. 92-94.

7. Кільніцька О.С. Зайнятість сільського населення // Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку / За ред. П.Т. Саблука та ін. – Випуск 4. – К.: ІАЕ, 2000. – С. 179-187.

8. Кільніцька О.С. Основні критерії продуктивної самозайнятості у сільському господарстві // Ринкова трансформація економіки АПК: Кол. монографія у 4 частинах / За ред. П.Т. Саблука. – Ч.1. – К.: ІАЕ, 2002. – С.145-148.

9. Кільніцька О.С. Проблеми зайнятості сільського населення Житомирської області в системі аграрних реформувань // Матеріали науково-практичної конф. „Проблеми реформування власності колективних сільськогоспо-дарських підприємств”. – Житомир: ДАУ. – 2001. – С. 76-81.

10. Кільніцька О.С. Самозайнятість – альтернатива безробіття на селі // Реформування та розвиток підприємств агропромислового виробництва / За ред. П.Т. Саблука. – К.: ІАЕ, 1999. – С. 326-327.

11. Кільніцька О.С., Якуба К.І. Формування ринку робочої сили, оплати праці, доходів та соціальний захист сільського населення // Концепція соціального відродження села / За ред. П.Т. Саблука та ін. – К.: ІАЕ, 2000. – С. 13. (Особистий внесок автора: визначено пріоритетні завдання формування ринку робочої сили на селі).

12. Кільніцька О.С. Юридичні аспекти функціонування особистих підсобних господарств // Комплексний розвиток сільської місцевості. – К.: Центр розвитку с.-г. МВ СМР, 2000. – С. 129-135.