1. За останні роки, в період економічної кризи в Україні, відбулися значні зміни на ринку насіння зернових колосових культур. Незважаючи на успіхи вітчизняних селекціонерів, можливість виробляти необхідні обсяги насіння, значно зменшилися виробництво і реалізація насіння еліти. Його товарність становить 57,3-75,5%, пропозиція значно переважає над попитом, як наслідок, 20-40% виробленого насіння не використовується за призначенням. Значно знизився попит на репродукційне насіння. 2. Вітчизняне насіння не витримує конкуренції на світовому ринку. Експортуються незначні його обсяги, ціни на вітчизняне насіння значно поступаються цінам імпорту, що пов'язано із якістю насіння та невідповідністю існуючих стандартів міжнародним. 3. Сучасний стан насіннєвого ринку зернових колосових культур можна охарактеризувати як нестабільний: не створені і не функціонують служба маркетингу, система сортової сертифікації і збору роялті; низький попит на насіння і не відпрацьований ціновий механізм; присутні бартерні операції; при веденні насінництва не завжди враховуються природнокліматичні умови; практично не використовуються створені державні служби для збуту насіння (біржі, торгові дома); відсутня система пільгового кредитування суб'єктів насінництва. 4. Незважаючи на кризовий стан в зерновій галузі (2005 р. – виробництво зернових очікується збитковим), виробництво насіння у дослідних господарствах було і залишається прибутковим і високорентабельним. Концентрація виробництва насіння, а також збільшення урожайності, знижує виробничі затрати на вирощування та собівартість насіння, підвищує рентабельність його виробництва. 5. Надходження коштів від реалізації насіння залежить від сорту та репродукції. З підвищенням репродукції насіння (зниження якості), яке використовується для посіву, зменшується урожайність озимої пшениці та прибутковість. При виробництві і реалізації насіння озимої пшениці першої і четвертої репродукції з 1 га отримано, відповідно, на 26,1 та 46,9% менше коштів порівняно з елітним насінням. 6. При формуванні ринку елітного насіння недостатньо здійснюється його державне регулювання. Заплановані обсяги пропозиції озимих – пшениці, ячменю і тритікале, та ярих – пшениці і ячменю, згідно Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу, відповідно, становлять 228%, 174 і 482% та 215 і 125% до потреби, в той час як по озимому житу вона складає лише 56%, по вівсу – 88%. Це призводить до проблем із збутом одних культур і фінансових втрат виробників від реалізації елітного насіння за низькими цінами та незабезпечення попиту споживачів насінням інших культур. З метою формування прозорого ринку насіння необхідно запровадити в областях квотування його виробництва в необхідних обсягах та сортах по культурах, квоту розподіляти на конкурсних засадах через проведення тендерів; не проводити апробацію насіннєвих посівів і не видавати відповідних документів зверх визначеної квоти. 7. Раніше введені (у 80-ті рр.) сортові надбавки на насіння еліти зернових колосових культур є занадто високими і неадекватними затратам виробництва, що сприяло надмірному рівню рентабельності. Останнє обумовило необхідність перегляду реалізаційних цін на нього. Обґрунтована в процесі дослідження ціна на насіння озимої пшениці базується на його нормативній собівартості та співвідношенні рентабельності (товарне зерно : насіння), яке було в період встановлення надбавок, що обумовить еластичний зв'язок між цінами на товарне зерно і насіння. В перспективі необхідно закладати вартість насіння відповідних категорій у реалізаційну ціну, як це прийнято у європейських країнах, відмовившись від практики подвійної бухгалтерії (сортонадбавок). 8. В період становлення ринку насіння виникає необхідність об'єднати на обласному рівні інтереси всіх суб'єктів причетних до галузі насінництва та створити організаційно-правову структуру (асоціацію) з участю наукових установ, виробників елітного і репродукційного насіння, його споживачів та інших суб’єктів. Реорганізація системи виробництва насіння в області і створення асоціації дасть можливість залучити зовнішні фінансові ресурси, комплексно орієнтувати виробництво як на внутрішньому так і на зовнішньому ринку, провести реконструкцію виробництва, що дасть можливість обробляти насіння на сучасних машинах та отримувати високоякісне насіння, яке відповідатиме міжнародним стандартам. 9. Для прискорення виходу галузі насінництва з кризового стану необхідно: забезпечити виробників насіння матеріально-технічними ресурсами, цільовим фінансуванням, пільговим кредитуванням (підтримка держави); ліквідувати диспаритет цін між сільськогосподарською продукцією і засобами виробництва, які виробляє промисловість для сільського господарства; до перегляду цін на насіння згідно наших рекомендацій, сортову надбавку за реалізоване насіння відшкодовувати його виробникам (які мають паспорт на виробництво і реалізацію), а не споживачам насіння; ввести окремі паспорти на оригінальне та елітне насіння, що значно покращить організацію ведення насінництва в Україні та областях; розробити і затвердити на державному рівні чітку систему сплати роялті та механізм преміювання авторів сортів. 10. Головним стратегічним напрямом розвитку ринку насіння зернових колосових культур є його реструктуризація в напрямі формування раціональних структур та об’ємів виробництва (з врахуванням зональних особливостей, різновиду культур та економічної доцільності); створення дійової ринкової інфраструктури, служби маркетингу і кон'юнктурної інформації; прискорене виведення і розмноження конкурентноспроможних сортів; запровадження сучасних технологій вирощування та обробки високоякісного насіння; заборона засівати низькорепродукційним насінням, чітке дотримання системи сортооновлення, що збільшить попит на насіння високоякісних сортів; активізація іноземного попиту на українське насіння з просуванням на експорт. |
