| Аналіз праць попередніх дослідників і практичні результати виборів періоду 1994-2002 років в Україні, вивчення телевізійних технологій формування образу суб‘єкта політичного процесу, тенденцій, проблематики ефірних матеріалів в період виборів, зокрема програм загальнонаціональних та київських телеканалів, тематичності і змісту інформаційних, інформаційно-аналітичних програм, телевізійних дебатів, політичної реклами, відеофільмів, обсягу висвітлення у цих програмах діяльності політичних лідерів партій, блоків під час виборів, частоти появи суб‘єктів політичного процесу на екранах, а також розгляд соціально-політичного й психологічного портретів кандидатів та їхнього образу, що формується телебаченням, свідчать про те, що на початку ХХІ століття телебачення стало однією зі складових формування образу політичного лідера, партії, блоку, тонким інструментом, яким необхідно вміло користуватися (що зумовлено зображально-виражальною природою) і потужною силою впливу на свідомість і підсвідомість електорату, здатною за певних умов вплинути на результати виборів. Тенденцією останнього десятиліття є те, що глядач, який перебуває перед екраном телевізора під час виборчої кампанії має швидше скептичне, ніж лояльне ставлення до отримуваної інформації. Він розуміє, що перед очима політична реклама, дебати, усвідомлює, що поява інформації в програмах новин про тих чи інших кандидатів на виборні посади зумовлена певними чинниками, зокрема, фінансово-політичними. Тому критичне ставлення електорату до телевізійної інформації суперечить твердженню про виключну роль телебачення у формуванні образу політичного лідера, партії, блоку і про винятковість впливу саме телебачення на формування громадської думки населення. Телебачення відіграє значну роль у формуванні образу суб‘єкта політичного процесу. Втім, виборча кампанія – це не лише вдале застосування телевізійних технологій, це заздалегідь розроблена стратегія, яка передбачає єдність політичної програми та ідеології (їхня відповідність настроям електорату) та періоду “розкрутки” імені суб‘єкта політичного процесу. Для всіх політичних сил і лідерів не існує єдиних норм та правил, загальновизнаних стандартів, які приносять перемогу. Натомість телебачення підсилює будь-які характеристики – як негативні, так і позитивні. Телебачення працює на позитив лише тоді, коли є продуманими такі фактори як: зважена телевізійна політика (кількість, періодичність, якість телевізійних передвиборчих матеріалів, діапазон поширення інформації); телевізійна стратегія не повинна бути основною і водночас не має суперечити загальній схемі і структурі кампанії; під час обрання телевізійної стратегії слід враховувати особисті якості лідера партії, блоку, рівень їхньої відповідності телевізійній зображально-виражальній природі. Оскільки висвітлення виборчої кампанії покладається більшою мірою власне на телевізійних журналістів, їм варто дотримуватися принципів об‘єктивності і неупередженості, адже втрата довіри громадськості до журналіста призведе до втрати довіри до телепрограми, телеканалу, в результаті – падіння рейтингу, зменшення виборчої активності громадян, що може зумовити зрив виборів взагалі, що неприпустимо для демократичної країни, яка прагне до інтеграції в європейську спільноту. Збільшення кількості і підвищення якості телевізійних програм щодо виборів (політичних дискусій, дебатів, ток-шоу) сприятимуть більш об‘єктивному і повному висвітленню ходу передвиборчої боротьби, підвищенню рейтингу телеканалів, зростанню впливу телебачення на електорат. Для формування позитивного, ефективного іміджу кандидата - політичного лідера, партії, блоку під час виборів слід планувати не лише відповідні заходи, а й стратегію поведінки, регулювати кількість появ лідера на екрані в програмах новин, у теледебатах, ток-шоу, змістову наповненість роликів телевізійної реклами. При цьому необхідно враховувати репутацію і рейтинг програми (телеканалу), аудиторію програми (телеканалу), довіру глядачів до цієї програми (телеканалу), зважувати ефективність кожної телевізійної акції з врахуванням покриття й охоплення аудиторії телеканалом (у категорії місцевий - загальнонаціональний). Створення “спеціальних” телевізійних подій (з метою привернення уваги телебачення) повинно вибудовуватися за принципом новизни й актуальності. Маса телевізійних виступів стає критичною, коли лідер з'являється на екрані щодня. Часті, але неяскраві виступи на телебаченні, чи-то ролики політичної реклами дратують глядача і викликають негативну реакцію. Участь політичного лідера у телевізійному процесі під час виборів має бути зваженою. Лідер повинен бути завжди готовий до експромту – у будь-який момент до нього можуть звернутися з будь-яким запитанням телевізійні журналісти, і його відповідь з'явиться в ефірі незалежно від його бажання. Лідер повинен говорити чітко і зрозуміло, лаконічно, що є важливим елементом при участі в телевізійних програмах новин, де в ефірі з'являються фрази (синхрони) хронометражем 20-40 секунд. Лідеру варто бути більш відкритим, ближчим до людей, не боятися з'явитися на екрані у “демократичному одязі” (якщо, звичайно, це не суперечить ситуації), за улюбленим хобі, серед дітей, на вулиці, на фермі і т.д. Але кожна така поява повинна бути доречною і продуманою. Увага до особистого життя, особистих якостей лідера - публічного політика буде посилюватися (в Україні це стало відчутним вже в період парламентських виборів 2002 року, буде посилюватися під час президентських виборів 2004 року), тому політичному лідеру варто бути готовим до проявів уваги з боку телебачення до його “закритих тем”. Під час роботи з телевізійним іміджем фахівцям варто звернути увагу на те, що дедалі український глядач буде все більш прискіпливо ставитися до програм телебачення і політичної реклами в період виборів, критично оцінювати отриману інформацію, робити висновки і приймати рішення на основі відомостей, отриманих з різних джерел інформації (різних програм різних телеканалів – загальнонаціонального і місцевого телебачення, із преси, радіо і т.д.) В Україні гостро постала проблема високоякісної фахової підготовки вітчизняних спеціалістів у галузі виборчих технологій, політичного паблік рилейшнз та іміджмейкерства. Засилля російських фахівців, що спостерігалося під час парламентських виборів 1998 і 2002 років, президентських 1999 року не принесло необхідних результатів ані кандидатам, які витратили чималі кошти, ані глядачам (електорату), які так і не отримали відповідної інформації для свідомого вибору. На даному етапі розвитку галузі політично-інформаційної комунікації можливий варіант підтримки тих іміджмейкерів-початківців, які на практиці досягли певних успіхів (допоки студенти відповідних факультетів закінчать навчання і накопичать досвід), чи-то короткотермінового навчання (один-два роки), тренінгів осіб з вищою журналістською, філологічною, режисерською освітою, практиків телебачення, з поступовим переходом до академічної освіти. В Україні назріла необхідність регулювання галузі телевізійного іміджмейкерства. Для того щоб уникнути помилок попередників і створити більш ефективну схему дотримання прав і свобод всіх учасників виборчого процесу, на часі розробка Єдиного Кодексу честі, гідності та професійної етики під час виборів в Україні на основі діючого законодавства – Конституції України, Законів України “Про інформацію”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про вибори”. Цей Кодекс склали б розділи, які забезпечують права, обов‘язки й етичні принципи діяльності як кандидатів на виборні посади, так і телеканалів та телевізійних редакцій та журналістів під час виборів. Єдиний Кодекс честі, гідності та професійної етики під час виборів в Україні мав би встановити загальні правила гри в межах політично-інформаційної комунікації, за дотриманням яких стежила б відповідна рада, до складу якої могли б увійти представники всіх учасників виборчого процесу і представники громадськості. Створення такої системи контролю за ходом передвиборної кампанії і виборами могло б забезпечити той нормативний (суспільний) контроль за діяльністю учасників виборчого процесу і тележурналістів, якого бракує Україні як державі, що розвивається в напрямку побудови демократії. На державному рівні в Україні телебачення потребує захисту від прямого владного втручання у діяльність телекомпаній. Необхідно забезпечити рівний доступ до основних джерел інформації всіх телекомпаній (Адміністрації Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради) і в період виборчих кампаній і поза ними. Створити вільне середовище, в якому на рівних умовах можуть розвиватися державні і недержавні телекомпанії, сприяти створенню суспільного телемовлення в Україні, обмежити фінансовий вплив політичних партій та організацій на діяльність телеканалів і телепрограм (заборонити партійним органам фінансувати телепрограми і телеканали, або встановити обов‘язковість інформування про приналежність конкретної телекомпанії чи телепрограми певній політичній структурі – офіційно і відкрито для широкої громадськості). Напередодні президентських виборів 2004 року в Україні постають проблеми забезпечення демократичності, відкритості виборів, формування відповідних образів лідерів за допомогою телебачення. Якщо брати до уваги висвітлення виборів на телебаченні постають такі проблеми, зокрема, у програмах новин – критерії відбору матеріалів, надання переваг тим чи іншим політичним силам (у більшості прогресивних країн висвітлення виборів покладається на розсуд журналістів-професіоналів); дотримання рівного часу і відокремлення загальнополітичної інформації від виборчої, дотримання рівного доступу до ефіру кандидатів на ті чи інші виборні посади; якість, зміст матеріалів, верстка програм – застосування відповідних технік і методів; визначення понять: що є програмою новин, а що – використанням мовлення з політичною метою? Усі ці проблеми потребують додаткових, більш докладних і ґрунтовних досліджень. І представлена дисертація лише частково дає відповіді на ці запитання, оскільки торкається висвітлення кампаній політичних лідерів партій, блоків лише в аспекті формування образу-іміджу активних учасників політичного процесу. Протиріччя прагнень задоволення інтересів і дотримання прав учасників виборчого процесу – кандидатів, телебачення (засобів масової інформації в цілому) і громадськості існували завжди. Будуть змінюватися політичні обставини розвитку країни, технічні можливості телебачення. Але для того, щоб країна розвивалася цивілізованим шляхом демократії, необхідно, щоб ті інститути, від яких залежить політика в галузі телебачення, прагнули підтримування балансу між свободою і рівністю, зважали на інтереси суспільства, яке повинно брати активну участь у процесі ухвалення демократичних рішень. Така умова є обов‘язковою для України як держави, що прагне до інтеграції в європейський і світовий інформаційний простір. |
