У дослідженні здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми формування навчальних компетентностей майбутнього вчителя гуманітарних дисциплін, що виявляється в обґрунтуванні теоретичних засад і структури навчальної компетентності, експериментальній перевірці педагогічних умов і компонентів системи формування досліджуваного феномена. 1. Результати аналізу психолого-педагогічної і методичної літератури, навчальних програм, підручників і посібників, досвіду підготовки вчителів свідчать, що для їх професійного становлення важливе значення має сформованість навчальних компетентностей. Орієнтація на компетентність докорінно змінює суть системи професійної освіти особливо в умовах становлення кредитно-трансферної системи професійної підготовки вчителя. Саме в умовах цієї технології можна якісно підготувати вчителя-гуманітарія, оскільки вона створює простір для активізації пізнавальної діяльності, налагодження контактів, організації самоосвіти і самовиховання. Предмети гуманітарного циклу дають можливість студенту осмислити себе в контексті різних культур, інтерпретувати свої навчальні і професійні позиції, життєві пріоритети скрізь призму цінностей, які властиві іншим суб’єктам і культурам. 2. На основі результатів аналізу наукових джерел визначено суть поняття «навчальна компетентність майбутнього вчителя» як категорії педагогічної науки та особистісної інтегративної характеристики суб’єкта навчання, який володіє сукупністю знань, умінь і навичок цілепокладання, цілездійснення навчальної діяльності, має певний досвід її організації й аналізу результатів з визначенням перспектив розвитку. В умовах професійної підготовки у ВНЗ студент має реальну можливість формувати навчальні компетентності як в контексті вивчення змістового компонента навчальної теми (модуля), над якою він працює, так і формування вміння самостійно вчитися, а значить і вміння самостійно працювати. 3. На основі результатів аналізу наукової літератури та емпіричного досвіду підготовки майбутнього вчителя гуманітарних дисциплін розроблено структуру навчальної компетентності майбутнього фахівця-гуманітарія, як єдність діяльнісних та особистісних сторін, взаємодію мотиваційно-цільового, когнітивного, соціального, поведінкового, технологічного, емоційно-вольового компонентів та їх функцій: стимулююче-мотиваційної, діагностико-корекційної, програмувально-перетворювальної, самосуб’єктного впливу, інформаційної, управлінської. Основним системотвірним компонентом навчальної компетентності є мотиваційно-цільовий, який визначається суспільними вимогами, освітньо-кваліфікаційними характеристиками, освітніми стандартами. Навчальна компетентність студента є цілісною інтегральною характеристикою майбутнього фахівця, яка органічно поєднує в собі загальнонавчальні компетенції (організаційні інтелектуальні, інформаційні, комунікативні, лінгво-дидактичні), рівні компетенцій (ключові або життєві, міжпредметні, навчальні), види компетентностей (соціально-психологічна, комунікативна, професійно-педагогічна). Результативна складова навчальної компетентності передбачає сформованість знань, умінь і навичок, професійних та особистісних якостей і досвіду. Особливе значення для навчальної компетентності майбутнього вчителя має самоаналіз результатів навчальної діяльності, який забезпечує розвиток навчальної активності і формування адекватної самооцінки. 4. На основі результатів аналізу психолого-педагогічної літератури, структури навчальної діяльності і навчальної компетентності, даних експериментальної роботи розроблено модель системи формування навчальної компетентності майбутнього вчителя гуманітарних дисциплін. Важливими компонентами системи формування навчальної компетентності майбутнього вчителя гуманітарного профілю є мета, завдання, домінантні фактори (мета професійної підготовки; ОКХ, ОКР, освітні стандарти; навчально-інформаційне середовище і діяльність; власні інтелектуальні і психофізіологічні можливості), методологічні підходи (системний, акмеологічний, компетентнісний, особистісно-орієнтований), загальні і специфічні принципи; структурні компоненти навчальної компетентності майбутнього вчителя; зміст, основу якого становлять предмети гуманітарного і педагогічного циклів, модульна організація змісту навчального матеріалу, накопичення кредитів, підсистема дидактико-технологічних і лінгво-дидактичних знань і комунікативних, інформаційних, інтелектуальних та організаційних умінь; технології (кредитно-трансферна, проектна, інформаційна); педагогічні умови; етапи; критерії, показники, рівні сформованості і результат. 5. На основі вивчення теоретичних положень, структури професійної компетентності майбутнього вчителя та результатів емпіричного дослідження, визначено основні критерії, показники та рівні сформованості професійної компетентності майбутнього фахівця. Виділено чотири базові критерії, що визначають рівень сформованості навчальної компетентності студента в процесі вивчення педагогічних та філологічних дисциплін. Вони слугують критеріями оцінювання навчальних досягнень студента: інформаційно-змістовий; когнітивно-технологічний; ціннісно-мотиваційний; самоосвітній. Згідно з критеріями визначено рівні сформованості навчальної компетентності студента: елементарний (F), низький (FX), середній (DE), високий (BC), досконалий (A). 6. Реалізація системи формування навчальних компетентностей в умовах аудиторної, позааудиторної, індивідуальної і самостійної роботи передбачала використання: а) проблемних ситуацій; б) діагностичних методик; в) практичних занять, на яких використовувалися активні методи психолого-педагогічної роботи (ділова, рольова гра, мозковий штурм, дискусія, груповий аналіз ситуацій, підготовка і захист проектів, усні журнали, презентація та ін); г) індивідуальних співбесід та консультацій, роботи в мікрогрупах, тренінгу, науково-дослідної роботи. Для узагальнення та систематизації здобутих знань студента використовувалися підсумкові тести, проектна робота, портфоліо, рейтингове оцінювання. З’ясовано, що ефективність формування навчальних компетентностей підвищується у процесі реалізації таких педагогічних умов: формування ціннісного ставлення до цілей, змісту і результатів власної навчально-пізнавальної діяльності; організація засвоєння студентами компонентів навчальної діяльності на основі проектної технології; забезпечення індивідуального підходу у навчанні; організація самостійної роботи в умовах кредитно-трансферної системи. Комплекс педагогічних умов забезпечує взаємозв’язки між основними компонентами системи формування навчальних компетентностей, суб’єктами навчально-виховного процесу, елементами навчально-пізнавальної діяльності студентів. 7. Результати формувального експерименту підтверджують, що розроблена система формування навчальних компетентностей майбутніх учителів гуманітарних дисциплін оптимізує навчальний процес, забезпечуючи вищий рівень сформованості досліджуваного феномена. Рівень навчальної компетентності студентів-випускників в експериментальних групах зріс на 18%, водночас у контрольних групах він зріс лише на 8%. До початку формувального експерименту середній показник сформованості навчальної компетентності студентів контрольних груп відповідав середньому рівню (CD). Результати формувального експерименту свідчать про те, що відбулися якісні зміни у рівні сформованості навчальних компетентностей студентів експериментальних груп. Цей показник за результатами формувального експерименту став відповідати високому (BC) рівню сформованості навчальної компетентності. Перспективи подальших досліджень полягають у теоретичному обґрунтуванні інтеграції змісту педагогічних і спеціальних дисциплін у вищій педагогічній школі, дослідженні технологій самоорганізації навчальної і педагогічної діяльності, формування творчої особистості майбутнього вчителя в умовах кредитно-трансферної системи організації навчання. |