У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання щодо державного управління зайнятістю в Україні шляхом визначення теоретичних підходів, пріоритетних напрямів політики зайнятості в Україні. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати такі висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення. 1. Аналіз наукових праць з проблем державного управління інноваційною діяльністю свідчить, що вибрані методологічні підходи забезпечують комплексний аналіз засад державного управління формуванням ефективної зайнятості. Напрацьовано значний теоретичний матеріал стосовно політики зайнятості. Установлено, що, незважаючи на велику кількість наукових праць, досліджувана тема розглядалася фрагментарно, нескоординовано, що пояснювалося соціально-політичними та економічними обставинами. У законодавстві допускається ототожнення зайнятості населення з працею. Теоретичні і концептуальні розробки науковців присвячені лише окремим аспектам проблеми зайнятості. Це зумовлює необхідність проведення системного наукового дослідження змісту, особливостей та механізмів державного управління зайнятістю в Україні. 2. В умовах ринкового розвитку в Україні особливості державного управління зайнятістю полягають в складних системних відносинах. З одного боку, держава як суб’єкт відносин зайнятості може відігравати роль роботодавця, а з другого – вона є особливим економічним суб’єктом, який зацікавлений у зростанні доходів найманих працівників і роботодавців, оскільки ці доходи є джерелом податкових надходжень самої держави. Метою держави є не максимізація вигоди, як у домогосподарств і фірм, а задоволення суспільних потреб. 3. Обґрунтовано найважливіші економічні та соціальні аспекти зайнятості населення як соціально-економічної категорії з позицій виробництва і його умов, суспільного відтворення, нагромадження, споживання, поділу праці. Визначено, що зайнятість охоплює відносини, які перебувають як у межах виробничо-господарської діяльності, так і поза нею. Виділення підсистем та компонентів державного управління зайнятістю дає змогу спростити механізм прийняття рішень органами влади у цій сфері, оскільки динаміка розвитку економіки, зміни в політиці зайнятості, соціальній сфері, а також демографічної ситуації, коливання ринкової кон’юнктури тощо розкривають найважливіші економічні та соціальні аспекти зайнятості населення як соціально-економічної категорії, впливають на відносини зайнятості, їх підсистеми, змінюючи їх межі й масштаби. 4. Розвинуто положення теорії зайнятості в напрямі формування соціально-економічної політики в Україні через визначення її аспектів. При цьому встановлено, що заходи щодо створення конкурентного середовища мають бути пов’язані з мінімізацією економічної влади у монополістичних структур. Розробляючи заходи щодо досягнення економічної і соціальної рівноваги, необхідно враховувати інтереси найманих працівників і роботодавців з метою оптимального розподілу між ними національного доходу. Заходи, пов’язані з відтворенням адекватного професійного і науково-технічного потенціалу, мають відповідати ринковому суспільству, його потребам і можливостям. Для забезпечення державних, інституційних і соціальних механізмів амортизації й захисту малозабезпечених верств необхідно створювати стартові умови “входження” в ринок. 5. Економічні передумови державного регулювання зайнятості залежать від коливань розвитку виробництва в галузях реального сектора економіки. На даний час вони звузили можливості працевлаштування населення. З метою підвищення конкурентоспроможності громадян на ринку праці та їх адаптації до потреб економіки в робочій силі необхідної кількості і якості, що змінилися, держава у своїй політиці має зробити акцент на поліпшенні якісних характеристик робочої сили, оскільки вони сприятимуть підвищенню конкурентоспроможності національної економіки. 6. Розроблено рекомендації щодо удосконалення механізму державного управління зайнятістю населення в умовах інноваційного типу розвитку економіки. Інноваційна основа зайнятості забезпечує не тільки національний доход, але й національну безпеку, що залежить передусім від наявності кваліфікованих кадрів, розвитку фундаментальної науки й здатності працівників використати новітні досягнення науково-технічного прогресу. В цьому аспекті важливою є система підвищення кваліфікації, що дає змогу швидко реагувати на кон’юнктуру ринку, яка постійно змінюється. У новій економіці виникає необхідність мати на мікро- (підприємство) і макрорівнях (галузь і регіон) такого працівника, що може швидко адаптуватися до будь-яких зовнішніх змін. 7. Визначено чинники удосконалення державного управління у сфері зайнятості населення законодавчо-правового, економічного, організаційного та соціального характеру. Законодавчо-правовий чинник має включати розроблення соціальних стандартів, заходи щодо забезпечення здійснення прав і гарантій громадян, розроблення проектів законів, спрямованих на розвиток трудового потенціалу та його ефективне використання. Економічний чинник управління передбачає впровадження сприятливої державної політики фінансування сфери відтворення та використання трудового потенціалу, охорони здоров’я та життєдіяльності населення. До організаційних чинників управління належать розроблення комплексних державних програм відтворення та розвитку трудового потенціалу України. Соціальні чинники включають забезпечення державою соціальної стабільності суспільства, створення умов для соціального партнерства. 8. Запропоновано заходи щодо покращення механізму централізованого державного управління регіональними процесами зайнятості населення. Встановлено, що в Україні застосовується механізм централізованого державного управління регіональними процесами за допомогою регіональних і місцевих програм зайнятості населення. Але внаслідок обмеженості фінансового забезпечення цей вплив недостатній. Тому активна роль органів регіональної влади в умовах формування ефективної структури зайнятості в регіонах має полягати в завершенні розроблення програм соціально-економічного розвитку на перспективу, програми збереження висококваліфікованих кадрів і їх подальшого використання в разі згортання моновиробництва, у широкій підтримці та практиці тимчасової зайнятості. 9. Напрями формування механізмів державного управління зайнятістю мають бути узгоджені з перспективною інноваційною політикою. Необхідність державної підтримки галузей з високим науково-технічним потенціалом, що мають унікальні виробництва, зумовлена тим, що в них нагромаджений не тільки найбільший серед усіх промислових галузей науковий потенціал, а й потенціал прихованого безробіття, що потребує його трансформації в найкоротші терміни в ефективну зайнятість. Раціональна (що допускається міжнародними нормами) і водночас активна протекціоністська політика може стати дієвим інструментом створення і збереження робочих місць у галузях, що характеризуються помітним технологічним відставанням від світового рівня, але за якими виходячи з державних пріоритетів необхідно зберегти значну частину внутрішнього ринку. У галузях з низьким технологічним рівнем і нечіткими перспективами ринкової кон’юнктури слід створити особливо сприятливі умови для іноземних інвесторів, передусім тих, які мають досвід управління і пропонують нові технології. 10. В умовах інтеграції України у європейський простір для сприяння людському розвитку засобами політики у сфері зайнятості держава має забезпечити таку систему пріоритетів: наближення державних стандартів зайнятості до стандартів Європейського Союзу; проведення попередньої експертизи проектів нормативно-правових актів щодо їх впливу на рівень зайнятості; підвищення попиту на працю в галузях економіки, що потребують робочої сили високої та середньої кваліфікації і здатні забезпечити її продуктивне використання. За результатами дисертаційного дослідження розроблено науково-практичні рекомендації для органів державної влади, зокрема: наблизити державні стандарти зайнятості до стандартів Європейського Союзу; доповнити законодавство України про зайнятість населення новими законодавчими актами; запровадити систему дотацій підприємцям на створення нових робочих місць; розширити практику державного замовлення. |
