У дисертації наведено теоретичне узагальнення і здійснено нове вирішення наукової задачі, що виявляється у розробці теоретичних та організаційно-правових засад формування інституційної структури фінансового ринку в умовах транзитивної економіки, а також практичних рекомендацій щодо шляхів підвищення ефективності її функціонування в процесі ринкової трансформації. На підставі проведеного дослідження було зроблено наступні висновки, що стосуються науково-практичних та теоретико-методологічних аспектів цієї важливої проблеми. 1. Фінансовий ринок займає важливе місце у структурі ринкової економіки, забезпечуючи перерозподіл фінансових ресурсів, що відбувається у формі кругообігу специфічної форми фіктивного капіталу, який уречевлюється у фінансових активах. Водночас, принципову роль на фінансовому ринку відіграють його професійні учасники – суб’єкти інституційної структури, які здійснюють акумуляцію фінансових ресурсів шляхом продажу фінансових активів власної емісії, а потім інвестують їх від свого імені у фінансові інструменти інших емітентів. 2. У процесі дослідження було визначено, що інституційна структура на сьогодні забезпечує ефективне і стабільне функціонування фінансового ринку, встановлення взаємозв’язків між його розрізненими базовими суб’єктами, фактично утворюючи його ядро. Здійснюючи діяльність в рамках інституційної структури, фінансові інститути сприяють прискоренню кругообігу капіталу. Абстрагуючись від специфіки фінансових операцій і структури фінансових послуг, які надають конкретні фінансові організації, можна стверджувати, що фінансові інститути з точки зору економічної теорії здійснюють інституціоналізовані функції в рамках фінансового ринку – структурують взаємодії економічних агентів і у такий спосіб сприяють їх ринковій координації. 3. На основі узагальнення теоретичних підходів до визначення сутності фінансових інститутів та використання методологічно-концептуального каркасу нової інституційної економічної теорії автором розроблено удосконалене визначення категорій “фінансовий інститут” та “інституційна структура фінансового ринку”: фінансові інститути – це організації, які забезпечують механізм реалізації правил та норм поведінки на фінансовому ринку, опосередковують взаємодії економічних агентів на ньому і формують ринковий механізм їх координації, а також здійснюють акумуляцію фінансових ресурсів, регулюють доступ до них та визначають принципи їх використання; інституційна структура фінансового ринку – це сукупність фінансових інститутів, що регулює структуровані в часі та просторі відносини між економічними агентами, пов’язані з обміном прав власності на фінансові ресурси, забезпечує трансформацію якісних характеристик грошових потоків та перерозподіл фінансових ресурсів у межах фінансового ринку. 4. На основі критерію співвідношення масштабів діяльності депозитних і недепозитних фінансових інститутів, а також в залежності від домінуючих на ринку організованих форм фінансового посередництва автором було визначено п’ять типів інституційної структури фінансового ринку: банківсько-орієнтована; ринково-орієнтована; розширена; транзитивна (гібридна); звужена (нерозвинена). 5. Дослідження генезису і еволюції теоретичних поглядів представників світової (А. Тюрго, А. Сміт, А. Пігу, Дж. М. Кейнс, Дж. Хікс, Дж. Герлі, Й. Шумпетер, М. Фрідмен, П. Девідсон) та вітчизняної (М.О. Балудянський, М.Х. Бунге, М.І. Туган-Барановський) економічної думки на роль фінансових інститутів у суспільно-економічному відтворенні та їх місце в економічній системі виявило поступовий перехід від розгляду їх як інструмента збільшення грошової маси й прискорення товарообігу до теоретичного аналізу фінансових інститутів у якості одного з визначальних факторів економічного зростання і забезпечення ефективного функціонування фінансового ринку. 6. Місію або загальну роль інституційної структури фінансового ринку, яку вона відіграє в рамках економічної системи в умовах транзитивної економіки, можна сформулювати наступним чином: інституційна структура прискорює економічне зростання шляхом інтенсифікації та оптимізації процесів нагромадження і перерозподілу фінансових ресурсів в рамках народного господарства, а також зумовлює зростання добробуту населення за рахунок розширення можливостей індивідуальних власників капіталу в сфері інвестування заощаджених коштів в широкий асортимент фінансових активів. 7. Результати економетричного аналізу, який ґрунтувався на побудові системи економічних моделей з використанням методів регресійного аналізу і розширеного статистичного базису, визначили наявність стійкого прямо пропорційного зв’язку між рівнем розвитку інституційної структури фінансового ринку в умовах ринкової трансформації, її розміром, активністю й ефективністю з одного боку, і ступенем суспільно-економічного розвитку країни – з іншого. Враховуючи загальне спрямування і специфічні риси еволюції світової фінансової архітектури, що відзначаються горизонтальною та вертикальною інтеграцією фінансових інститутів, формування інституційної структури фінансового ринку в умовах транзитивної економіки набуває чіткого інверсійного характеру, оскільки має на меті створення вільного ринку, що відзначається плюралізмом організованих і, водночас, взаємно відокремлених, незалежних одна від одної форм фінансового посередництва. 8. До основних економічних суперечностей, що зумовлені специфікою стану транзиції і стримують розвиток інституційної структури фінансового ринку в умовах перехідної економіки слід віднести: суперечність між недостатнім обсягом заощаджень економічних суб’єктів і потребою у розширеному фінансуванні суспільного виробництва; суперечність між повільним розвитком реального сектору економіки і потребою у зростанні попиту на капітальні блага; суперечність між низьким рівнем захисту прав власників фінансових активів і потребою у розвитку ринку цінних паперів. Лише системний підхід з боку держави до їх вирішення дозволить прискорити формування розвинутої ефективної інституційної структури фінансового ринку. 9. Банківська система є одним з найважливіших сегментів вітчизняної інституційної структури фінансового ринку, який, водночас, характеризується рядом недоліків, а саме: неефективною структурою та низьким рівнем капіталізації, низьким рівнем економічної безпеки, недостатньою ефективністю інструментів монетарного регулювання. На основі їх аналізу було визначено наступні напрямки вдосконалення банківської системи України: активне стимулювання інвестиційної спеціалізації банків; впровадження нових методів та технологій захисту банківських платіжних документів від підробки; розвиток інфраструктури та системи іпотечного кредитування житлового будівництва та сільськогосподарського виробництва; запровадження ефективної моделі публічної звітності фінансових інститутів; встановлення підвищених вимог щодо розміру статутного капіталу банків, диверсифікації джерел фінансування і лімітів залишків на кореспондентських рахунках; вдосконалення системи валютного контролю з метою зниження масштабів нелегального вивозу капіталу; підвищення ефективності кредитної політики комерційних банків та зниження ціни позикових ресурсів. 10. Розвитку кредитних спілок, як важливої складової системи депозитних фінансових інститутів, має сприяти формування трирівневої структури кредитної кооперації, створення в її рамках системи інститутів гарантування; розширення програм пільгового оподаткування діяльності кредитних спілок, надання їм дозволу здійснювати іпотечне кредитування, приймати на депозитні рахунки кошти третіх осіб, надавати членство суб’єктам малого бізнесу, інвестувати та залучати фінансові ресурси, використовуючи повний спектр інструментів фінансового ринку. 11. Зміцненню інституційної структури фінансового ринку України буде сприяти реформування механізму пенсійного забезпечення та розбудова системи недержавних пенсійних фондів. З урахуванням світового досвіду та поточного стану системи пенсійного забезпечення України, об’єктивно необхідним є створення інфраструктури й механізмів ефективного інвестування пенсійних коштів, їх захисту від втрати й знецінення; поглиблення економічних стимулів для пізнішого виходу учасників системи на пенсію; удосконалення механізмів інвестування пенсійних коштів за межі України, а також нормативно-правового поля діяльності недержавних пенсійних фондів у частині регулювання інвестиційних операцій і оподаткування їх учасників; збільшення в структурі портфелю пенсійних фондів частки цінних паперів іноземних емітентів. 12. Серед важливих напрямків розвитку страхового ринку України автором визначено: запровадження обов’язкового медичного страхування і підвищення конкуренції на ринку, шляхом залучення до його системи приватних страхових компаній; вдосконалення системи страхування депозитів шляхом збільшення страхового відшкодування з 25 тис. грн. до 50 тис. грн., зміни процедури відбору банків для участі в системі гарантування, посилення нагляду за їх діяльністю; стимулювання розвитку перестрахувальних пулів шляхом формування адекватних нормативно-правових та організаційних засад їх функціонування. |
