У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і вирішення наукового завдання, що виявляється в обґрунтуванні теоретико-методологічних та практичних засад поліпшення інституційного середовища підприємницької діяльності в Україні. 1. Підприємницька діяльність як невід’ємний елемент ринкової економіки розгортається в певному інституційному середовищі. Її розвиток стимулює і спрямовує чинна система формальних та неформальних інститутів. Інституційне середовище підприємницької діяльності покликане забезпечувати сприятливі умови для суб’єктів підприємництва через накладання обмежень і надання додаткових можливостей, мінімізуючи трансакційні витрати. Дослідження інституційного середовища підприємницької діяльності істотно ускладнене неусталеністю понятійного апарату, передусім це стосується таких понять як “інститут”, “інституційне середовище” та різним тлумаченням поняття “інституційне середовище підприємницької діяльності”, що породжує низку методологічних проблем. З цього приводу ми поглиблюємо розуміння інституційного середовища підприємницької діяльності як економічного поняття. 2. Особливе місце в інституційному середовищі підприємницької діяльності належить неформальним інститутам, які складаються упродовж тривалого періоду і зміни в них відбуваються дуже повільно, бо джерела цих інститутів – у культурі та релігії, загалом у ментальності народу. Запровадження нових інститутів без урахування традицій, звичаїв, моральних цінностей народу, не приносять бажаного результату. Неформальні інститути визначають значною мірою передбачуваність поведінки підприємців. Важливу роль у підприємницькій діяльності відіграють “неписані” правила, елементами яких є культура договірних відносин, культура довіри і репутації, етика бізнесу та ін. Дотримання неформальних правил забезпечує суб’єктам підприємницької діяльності надійні й тривалі зв’язки з партнерами, а тому важливо, щоб вони були підтримані відповідними формальними правилами. 3. Значний вплив на підприємницьку діяльність чинить релігія, яка формує внутрішнє ставлення суб’єктів економічної діяльності до багатства і бідності, власності, розвиває в них індивідуалізм чи колективізм, раціональне чи нераціональне мислення. Різні напрями християнства неоднаково вплинули на розвиток підприємництва: протестантська релігійна етика забезпечила раціональну поведінку в господарстві, сприяла формуванню особливої господарської етики і швидкому розвиткові капіталістичного підприємництва; католицизм поступово через раціоналізацію людської поведінки позитивно впливав на розвиток капіталістичного духу, а також підприємництва. Для віруючих підприємців релігійні переконання є вагомим чинником їхньої поведінки. 4. Формування ринкового інституційного середовища у країнах з перехідною економікою потребує активного втручання держави як головного суб’єкта інституційних змін. Державі належить виняткова роль у генезисі, функціюванні та розвитку інститутів ринкового господарювання. Як інститут і як організація, держава не тільки діє за встановленими правилами, а й безпосередньо їх визначає і творить. Вона бере активну участь у формуванні ринкових інститутів, створює правила специфікації і захисту прав власності, підтримує розвиток конкуренції, встановлює “правила гри” на ринку тощо. 5. Історичні обставини помітно позначились на процесі становлення інституційного середовища підприємницької діяльності у пострадянських країнах. Ринкова системна трансформація у країнах Центрально-Східної Європи здійснюється значно швидше, ніж у країнах, що виникли на розвалинах СРСР. Успішно проводять реформи ті пострадянські країни, в яких держава створила інституційні передумови переходу до ринку і сприяє розвиткові підприємництва. Нині із пострадянських країн найвищого розвитку інституційного середовища досягли – Польща, Угорщина, Чехія. В інституційних перетвореннях цих країн важливу роль відіграли культурні чинники, зокрема те, що протягом їхнього “соціалістичного” періоду в економіці функціювали ринкові елементи, а у свідомості людей збереглися принципи ринкової поведінки. Інституційні зміни у цих країнах пришвидшили активізацію підприємництва. Недооцінення ролі інституційного середовища у пострадянських державах стримує ринкові перетворення і розвиток підприємництва також. 6. За роки після відновлення незалежності України в інституційному середовищі й підприємництві зокрема відбулися істотні зміни. Створено базові інститути ринкової економіки, інститути другого рівня, визначено “правила гри” для підприємницької діяльності. Однак нові інститути не мають, на нашу думку, ефективних механізмів захисту, формальні “правила гри” є нечіткими та непрозорими, а використання неформальних правил поведінки часто ускладнюють діяльність суб'єктів господарювання. Головна роль в процесі інституційних змін мала б належати державі, яка, однак, в Україні на перших порах не забезпечила сприятливих умов для підприємницької діяльності із урахуванням національних інтересів. 7. Формування інституту приватної власності відбувалося головно через приватизацію, як правило, неконкурентними способами без врахування економічної доцільності. Часто йшлося про приватизацію задля власної вигоди, а не задля забезпечення ефективної діяльності. Не зважаючи, однак, на недоліки приватизації, нині частка приватної власності у виробництві національного продукту переважає над державною. Водночас істотно гальмує розвиток інституту приватної власності відсутність дієвої системи захисту прав власності, зокрема через судову ланку. Низький рівень довіри підприємців до судів значною мірою спричинений лобіюванням інтересів у вирішенні судових справ. Неефективність судової системи породжує недотримання законодавства суб’єктами підприємництва. 8. Інститут оподаткування в Україні не став чинником активізації підприємницької діяльності. Протягом багатьох років система оподаткування зберігає низку вад. Нестабільність податкового законодавства, велика кількість податків, складне і заплутане їх адміністрування, а також високі розміри соціальних платежів штовхають суб’єктів підприємництва до діяльності у тіньовій економіці та підтримки неформальних правил поведінки з представниками органів влади, діловими партнерами, найманими працівниками. Чинна податкова система не стимулює розвиток підприємництва від малого до середнього і великого. 9. Важливим обмежувальним чинником підприємницької діяльності в Україні є недостатній розвиток інституту кредитування з причин нерозвиненості банківництва та небанківських фінансових установ. Банківське кредитування підприємництва є недостатнім. Банки, як правило, не зацікавлені у наданні довгострокових кредитів малим і середнім підприємствам, а надають перевагу короткостроковим кредитам під високі проценти. Перешкодою для підприємців в отриманні банківського кредиту є висока вартість кредитних ресурсів та відсутність чи недостатність заставного забезпечення кредиту. Зовнішні джерела фінансування підприємств є недостатніми і зменшуються із зменшенням розміру підприємства. Такі важливі фінансові установи, як кредитні спілки, лізингові та факторингові компанії, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди і компанії в Україні перебувають ще в початкових формах розвитку і не зайняли належного їм місця у кредитуванні підприємництва. 10. В Україні становлення нової господарської культури відбувається на ґрунті багатовікової культури українського народу в протидії із стереотипами командно-адміністративної економіки. Нині одним із важливих завдань утвердження ринкової економічної культури є моральне оздоровлення суспільства. Особливо гостро постала проблема якісного оновлення українського господарського менталітету на основі духовних цінностей України. Одним із чинників морального оздоровлення та розвитку цивілізованого підприємництва може стати релігійна мотивація праці. Результати соціологічного дослідження засвідчують, що релігійні переконання підприємців позитивно впливають на їхню діяльність. 11. Формування інституційного середовища підприємницької діяльності в Україні передбачає й залучення до цього процесу підприємців через асоціації та об’єднання. Інституційні зміни середовища підприємницької діяльності в Україні мають відбуватися спільними зусиллями держави, підприємців та громадськості з урахуванням господарських і духовних цінностей українського народу. |