Науковим результатом дисертаційного дослідження є теоретико-методологічне обґрунтування концепції інституціональної системи ринкової інфраструктури та розробка практичних рекомендацій щодо її формування у транзитивній економіці. Комплексний аналіз ринкової інфраструктури в трансформаційний період, зроблений крізь призму неоінституціоналізму, дозволив сформулювати ряд принципових висновків і пропозицій стосовно напрямів створення сучасної інституціональної архітектоніки ринкової інфраструктури транзитивної економіки. 1. Концепція інституціональної системи ринкової інфраструктури транзитивної економіки перебуває на теоретико-методологічних засадах та класичних принципах неоінституціоналізму, з одного боку, та закономірностях, притаманних транзитивним економічним системам інверсійного типу – з другого. Дана концепція включає в себе багаторівневу, ієрархічну, субординовану сукупність інституцій з яких формуються процеси ринкових перетворень у контексті загальновизнаних світових і міжнародних норм, стандартів, звичаїв та з урахуванням особливостей та характеру трансформаційних процесів у постсоціалістичних країнах. 2. Запропонована методологія аналізу інституціональної ринкової інфраструктури як сукупності правил, норм та обмежень, що розкривають характер економічних відносин у процесі взаємодії суб’єктів господарювання, дала можливість визначити економічну природу і зміст інститутів у транзитивній економіці. На цій основі розроблено комплекс заходів стосовно вдосконалення інституціональної ринкової інфраструктури, основними з яких є організаційне впорядкування інститутів ринку, специфікація прав власності, зниження трансакційних витрат, формування конкурентного середовища, розвиток контрактних і корпоративних відносин. 3. Інституціональна система ринкової інфраструктури зумовила формування своєрідного інституціонального комплексу, що впорядковує та забезпечує економічну сферу діяльності суб’єктів ринку; соціальну сферу, в якій реалізуються соціально-економічні умови життєдіяльності; антропогенний комплекс, до якого входять уся сукупність елементів, що визначають категорію “людський капітал”, а також інформаційна підсистема. 4. У запропонованій (відповідно до сучасної дослідницької програми інституціоналізму І. Лакатоса) теоретичній моделі інституціональної ринкової інфраструктури транзитивної економіки характер взаємодії “жорсткого ядра” і “захисної оболонки” визначає ступінь переходу від інфраструктури командної економіки до ринкової. Оновлення “жорсткого ядра” відбувається зі змінами у соціально-економічній системі і виявляє себе передусім у відносинах власності. Зміни ж в “захисній оболонці” зумовлені флуктуацією “жорсткого ядра” і виявляються у формуванні інфраструктури ринків праці, товарів і послуг, фінансів та ін. 5. Базовими інститутами ринкової інфраструктури в трансформаційній економіці є права власності і трансакційні витрати. Специфікація прав власності не гарантує ефективного її використання в транзитивній економіці. Приватизація, навіть у разі успішного проведення юридичної процедури, дає позитивний економічний ефект лише за умови необхідного інституціонального забезпечення та послідовної економічної політики, спрямованої на створення ринкового механізму та конкурентного середовища. Тому зміна форм власності в Україні, яка відбувалася здебільшого шляхом формальної приватизації, має супроводжуватися реальною трансформацією інституціонального середовища для поетапного створення ринкової інфраструктури. 6. Трансакційні витрати у сучасних умовах перетворюються на визначальну складову ринкового ціноутворення. З урахуванням того, що затрати на прийняття рішень у ситуації вибору й координації економічної діяльності суттєво збільшуються, повна раціональність, як основна передумова традиційної неокласичної теорії, в поведінці економічних суб’єктів змінюється на обмежену. Розвиток ринкової інфраструктури в напрямі посилення регулятивної діяльності головних інституцій (держави, фірм) зменшує невизначеність у діяльності учасників ринку і тим самим сприяє зниженню трансакційних витрат. 7. У забезпеченні ринкових трансформаційних процесів важлива роль належить інституціональним засадам інфраструктури корпоративного сектору економіки. Вони визначаються двома взаємозв’язаними процесами: з одного боку, розвитком інститутів внутрішнього інфраструктурного забезпечення діяльності корпорацій; з другого, поширенням інститутів корпоративної поведінки на всю систему економічних відносин. Зміна у характері економічних, правових і управлінських відносин у корпоративній ієрархії вимагає появи відповідних інституцій, що регламентують інфраструктурну взаємодію всіх суб’єктів відносин власності (довірчі товариства, депозитарії, реєстратори тощо). 8. Основними напрямами інституціональних змін ринкової інфраструктури корпоративного сектору транзитивної економіки є: по-перше, вдосконалення державою корпоративного законодавства (закон про акціонерні товариства, стандарти розкриття інформації, захист прав акціонерів тощо), по-друге, врегулювання відносин суб’єктів корпоративних асоціацій, здатних ініціювати формування прийнятних правил та процедур корпоративного управління. В Україні доцільно розробити стандарти корпоративної інфраструктури, власний кодекс корпоративного управління, який має стати або обов'язковим для компаній (недотримання його буде перешкоджати лістингу на біржі), або рекомендаційним (таким, що “описує зразки” корпоративної поведінки). 9. Інституціональні перетворення інфраструктури транзитивної економіки (комерціалізація та приватизація, реформа тарифної політики, регуляторна діяльність держави тощо) повинні забезпечити більш активне поширення дії ринкового механізму на поведінку суб’єктів інфраструктурної сфери. Обмеженість і непослідовність законодавчих актів і постанов урядових органів України з регулювання економічних відносин (наприклад, у газовій галузі і телекомунікаціях), негативно позначаються на діяльності й розвитку ринкових інститутів і вимагають поліпшення регуляторної діяльності держави. Головним критерієм підвищення інституціональної спроможності усіх рівнів органів влади та управління є забезпечення сучасного рівня розвитку інститутів ринку в галузях інфраструктури, створення цивілізованого конкурентного середовища та диверсифікація джерел і факторів економічного зростання. 10. Аналіз методологічних основ інституціональної парадигми глобального ринкового середовища засвідчив про можливість адаптації ринкової інфраструктури України до світового господарства через гармонізацію і наближення чинних правил, норм і стандартів, що відображені в правовій системі України, до принципів законодавства ЄС, серед яких законодавство про вдосконалення корпоративного управління, банки, цінні папери, регулювання фінансових послуг, енергетику, а також про сприяння інвестиціям та розвитку торгівлі. 11. Одним із напрямів використання в Україні світового досвіду щодо регулювання інфраструктури фондових ринків є державне регулювання та діяльності саморегульованих організацій. Для першого типу характерні жорсткий державний контроль, закріплений у відповідному законодавстві, і допоміжна роль юридично оформлених саморегульованих організацій. Другий тип ґрунтується на домінуванні ролі саморегульованих організацій і обмеженості спеціального законодавства з фондового ринку. Адекватна сучасному рівню суспільного розвитку України інституціональна система ринкової інфраструктури у своїй концептуальній основі має спиратися на узагальнення світового досвіду і творчого його застосування в практиці ринкових трансформацій, що відкриє шлях для ефективного використання наявних ресурсів і створить необхідні передумови для розв’язання актуальних соціальних і економічних проблем. |