Виконане дослідження дозволило сформулювати ряд висновків і пропозицій теоретико-методологічного і прикладного характеру, основні з яких полягають у такому: 1. Ситуація, що склалася в сучасній Україні, в сфері інновацій характеризується серйозними протиріччями. З одного боку, є досить розвинута в деяких галузях науково-виробнича база, кваліфіковані наукові й інженерні кадри, отримані загальносвітового рівня результати фундаментальних і прикладних досліджень і технологічних розробок, а з іншого боку – слабоінтенсивна інноваційна діяльність з тенденцією на загасання по деяких напрямках. Інноваційна політика повинна бути важливою складовою державної соціально-економічної політики з метою створення економічних, правових і Таблиця 7
Нарахування премії за якість за 2002 р. в АТ «Норд» організаційних умов, що забезпечують зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції. 2. На рівні підприємства можна виділити декілька груп невідповідностей (протиріч), властивих інноваційному процесу, які спонукають підприємства виявляти активність в інноваційній сфері. Це внутрішньоструктурні протиріччя, економічні, організаційні та соціальні. Кожна компанія розробляє комплекс заходів на перспективу для усунення цих протиріч, що дозволяє судити про сутність її інноваційної стратегії. Зміст інноваційної стратегії залежить від «якості» інновацій і повноти охоплення підприємством інноваційного процесу. Практика показує, що повний інноваційний цикл може бути реалізований тільки великими компаніями. Частіше ж компанії обирають стратегії, що передбачають роботу в рамках окремих етапів інноваційного циклу, зосереджуючи зусилля на окремих стадіях інноваційного процесу. З огляду на існуючі реалії, підприємства України повинні вибирати стратегії, що спираються на наявний інтелектуальний потенціал і науково-технічні ресурси. Стратегія переносу вимагає значних фінансових витрат для придбання ліцензій і тому в найближчі роки не знайде широкого поширення. Для організації виробництва конкурентоспроможної продукції можуть бути застосовані елементи стратегії запозичення, в тому числі з організацією спільних підприємств. Стратегію нарощування можна здійснювати за проривними напрямами. У сучасних стратегіях виробників усе більш важливе місце займає взаємне співробітництво, широко використовуються досвід і досягнення зарубіжних партнерів-конкурентів. 4. Проведення досліджень власними силами підприємств прискорює передачу отриманих результатів для впровадження у виробництво. Володіння знаннями й іншими результатами, одержаними на ранніх стадіях науково-технічного циклу, дозволяє фірмам швидше освоїти нову продукцію, раніше вийти з нею на ринок і відповідно раніше почати отримувати прибуток. Але наукові дослідження найбільшою мірою віддалені від моменту одержання прибутку від реалізації інноваційної продукції. Тому проведення досліджень, пов'язане, як правило, з довгостроковим вкладенням коштів у створення передової дослідно-конструкторської бази і підготовку висококваліфікованих фахівців, можуть дозволити собі лише компанії, що мають достатній запас ліквідності і платоспроможності для здійснення виробничої діяльності. 5. На відміну від промислово розвинутих країн в Україні більшістю підприємств проведення НДДКР не розглядається як необхідна умова успішного функціонування в ринковому середовищі. Це пояснюється поки що незатребуваністю впровадження нововведень, які дають принципові довгострокові переваги (переваги високого рівня) у конкурентній боротьбі як на зовнішньому, так і внутрішньому ринку. 6. Стратегія фінансування інновацій є одним з найважливіших елементів стратегії інноваційного розвитку підприємства. Послідовні її етапи включають визначення загальної потреби в ресурсах, можливості ресурсного забезпечення з різних джерел, визначення методів фінансування інноваційних заходів, здійснення оптимізації структури джерел формування інноваційних ресурсів. Серйозні труднощі при цьому викликає оцінка ризиків, зокрема інфляційних. Джерелами фінансування інновацій у даний час є власні кошти підприємств, кредитні ресурси та у дуже обмеженому обсязі - бюджетні асигнування. Найзначнішим джерелом власних коштів для інновацій є прибуток підприємств, одержуваний за рахунок зниження собівартості продукції, що випускається, і удосконалення постачальницько-збутових операцій. 7. Усе більшого значення для реалізації інноваційних проектів українських підприємств набувають такі інструменти, як спеціальні економічні зони і території пріоритетного розвитку. Одержання українськими підприємствами допомоги з боку спеціалізованих міжнародних організацій нерідко пов’язано з виконанням особливих умов, що часто передбачають одержання ефекту в країнах-донорах і знижують ефективність її одержання в реципієнта. Іноземні інвестиції в переважній більшості випадків не дозволяють вирішувати українським підприємствам стратегічні задачі свого розвитку. У зв'язку з тим, що у значної частини приватизованих підприємств в Україні все ще не з'явилося ефективних власників, орієнтованих на розвиток підприємств на довгострокову перспективу, фінансування інноваційної діяльності за рахунок додаткових емісій акцій поки не набуло широкого розповсюдження. 8. У даний час на багатьох вітчизняних підприємствах відсутні спеціалізовані підрозділи, які регулярно і цілеспрямовано займаються селекцією і матеріалізацією ідей. Процес формування нових інноваційних структур протікає дуже повільно. Копіювання підприємствами України організаційних форм, які склалися в інших країнах, і сприяють комерціалізації науки і залученню приватних інвестицій, є не завжди доцільним. Такі форми можуть служити лише орієнтирами перетворень організаційних структур. На вітчизняних підприємствах повинно відбуватися зміцнення підрозділів, що здійснюють дослідження і розробки для забезпечення генерування безупинного потоку нововведень, здатних забезпечити успіх у конкурентній боротьбі. Також повинно йти становлення і розвиток служб, які забезпечують функціонування підрозділів, що виконують НДДКР, і насамперед підрозділів, що забезпечують доступ до необхідної для проведення НДДКР інформації (професійних баз даних, законодавства), а також підрозділів, які забезпечують захист об'єктів інтелектуальної власності. 9. Перетворення відносин власності в Україні супроводжувалося масовим виходом дослідних виробництв зі складу науково-дослідних і навчальних організацій, що призвело до руйнування технологічного циклу досліджень і в підсумку до фактичного згортання робіт. Скорочення академічного і галузевого секторів науки не привело до посилення заводського сектора, і виробництво не одержало припливу нових ідей і знань, які роками накопичувались поза заводськими лабораторіями. Українське законодавство практично ніяк не стимулює проведення фірмами наукових досліджень і об'єднання спільних зусиль промислових фірм і науково-дослідних організацій. Одним з найбільш перспективних організаційних механізмів взаємодії науки і виробництва в даний час в Україні є укладання договорів про спільну діяльність у рамках технологічних парків, створюваних як інноваційні структури типу Б. 10. Стимулом для розробки і впровадження нових технологій і зразків техніки можуть бути податкові й інші пільги. Податкові пільги, надані підприємствам, що реалізують у СЕЗ і на ТПР інвестиційні проекти, до інноваційних можна віднести з великими умовностями. Необхідне значне посилення інноваційної спрямованості пільг на територіях зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності, особливо у СЕЗ. 11. Серед економічних методів стимулювання структурних підрозділів підприємств зі здійснення інноваційної діяльності найпростішим, але досить діючим варіантом є преміювання за здійснення конкретних проектів. Більш опосередкованим є метод, при якому структурному підрозділу збільшується фонд оплати праці на певний відсоток від суми економії відносно планованої собівартості продукції в результаті реалізації інноваційних рішень. Для стимулювання колективів до складу колективного заробітку структурного підрозділу крім непрямо-відрядної заробітної плати за виконаний обсяг робіт доцільно включати частку (до 100 %) прибутку, отриманого від реалізації структурним підрозділом платних послуг стороннім організаціям відповідно до укладених договорів. Поєднання економічних методів з моральними стимулами призводить до синергичного ефекту і нерідко виводить колективи на новий рівень інноваційної активності. Економічне стимулювання працівників із впровадження інновацій має відбуватися через змінну частину заробітної плати (преміювання). Зв’язок заробітної плати із значенням показника «коефіцієнт трудового внеску» стимулює робітників брати участь у розробці і впровадженні технічних, технологічних, організаційних рішень, які дозволяють досягти найбільшої ефективності праці. |