У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що виявляються в науково-теоретичному обґрунтуванні й розкритті змісту поняття “інноваційний стиль діяльності”, особливості його структури та готовності до інноваційної діяльності в процесі підготовки майбутніх учителів історії. Одержані в ході виконаного дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета й завдання дослідження дають можливість зробити основні висновки й рекомендації, що мають теоретичне й практичне значення. 1. Аналіз педагогічної і психологічної літератури та практичного досвіду педагогів вищих навчальних закладів, вчителів загальноосвітніх шкіл підтверджує, що “стиль” виступає як невід’ємна складова професійно-педагогічної діяльності вчителя, а також є обов’язковою частиною культурної полісфери випускника вищої школи будь-якого профілю. Теоретичний аналіз проблеми дозволив також обґрунтувати джерела ефективності формування інноваційного стилю діяльності, що визначаються набуттям знань і досвіду під час психолого-педагогічних практик, через упровадження нових освітніх технологій, самостійної роботи студентів і т. ін. Встановлено, що формою прояву інноваційної діяльності вчителя є його стиль, що визначається як: сукупність характерних рис людини; усталена система способів і прийомів, які використовує педагог; педагогічна майстерність; результат взаємодії індивідуальних особливостей людини та середовища; спосіб життя і дій та ін. 2. У процесі розгляду проблеми формування у вчителів інноваційного стилю педагогічної діяльності з’ясовано сутність понять “діяльність”, “педагогічна діяльність”, “інноваційна педагогічна діяльність”. Встановлено, що готовність учителя до інноваційної діяльності є результатом підготовки студентів до майбутньої професії у вищих навчальних закладах, формою прояву якої є саме “стиль інноваційної діяльності”. Дано визначення поняття “інноваційний стиль діяльності” як системи способів і тактик, що педагог поступово накопичує через урахування стійких особистих якостей, які забезпечують його вихід за межі нормативної педагогічної діяльності шляхом використання різних інновацій. 3. Визначено структуру інноваційного стилю діяльності вчителя, яка включає: мотиваційний (професійна спрямованість, ставлення педагога до впровадження інновацій); технологічний (рівень системних знань, оволодіння навичками інноваційної діяльності); особистісний (новаторство, професійна компетентність, організованість, гуманізм), рефлексивний (самооцінка та самокорекція вчителем власної діяльності) компоненти у їх взаємодії. З урахуванням структури досліджуваного феномену розроблено методику його діагностики. На основі результатів діагностичних методик виділено ряд провідних стилів діяльності, які характеризують різні його сторони: методично-традиційний стиль (МТС), емоційно-імпровізаційний стиль (ЕІС), міркувально-інноваційний стиль діяльності (МІС). 4. З метою забезпечення ефективності підготовки майбутнього вчителя історії у ВНЗ згідно з розробленою методикою визначені такі педагогічні умови, які сприяли формуванню інноваційного стилю діяльності: стимулювання майбутніх учителів історії до досягнення успіху в професійно-педагогічній діяльності; націлення на використання інновацій у майбутній професійній діяльності; діагностики і корекції сформованості інноваційного стилю професійної діяльності майбутнього вчителя історії в процесі навчання; орієнтація форм, методів, прийомів і засобів навчання організації навчального процесу на особистість студента; розвиток інноваційної культури майбутнього вчителя історії, створення відповідного соціально-професійного і психологічного механізму його формування. 5. У процесі формувального експерименту була розроблена та впроваджена методика формування інноваційного стилю діяльності вчителів історії шляхом поєднання технологій, форм і методів навчання на основі взаємодії всіх компонентів структури досліджуваного феномену, яка включала сучасні технології навчання: особистісно орієнтовані, проектні, ігрові, діалогові, інформаційні. Інноваційні технології реалізувалися за допомогою розвивальних методів та прийомів навчання майбутніх учителів історії: коментоване читання; переказ, короткий виклад ідей; бесіда за текстом; самостійне вивчення тексту; пошук у тексті висловлювань, що підтверджують висновки; складання власної розповіді за ключовими словами; групування фактів; узагальнення на основі групування зведень тексту; зіставлення двох рядів інформації, тексту і документів, характеристик; рецензування публіцистичної, спеціальної літератури; підготовка доповідей; складання біографічних довідок; елементи роботи з рефератом; підготовка рефератів; історичний твір (міркування, оповідання, портрет); історичне есе; знайомство з бібліотечним каталогом; робота з додатковою літературою; пошук інформації в Інтернеті; аналіз діяльності майбутніх учителів історії під час проведення педагогічної практики тощо. Результати наукової роботи підтвердили ефективність інноваційного стилю діяльності майбутніх учителів історії шляхом впровадження новітніх технологій навчання, обрахування доведено за допомогою методів математичної статистики. Перспективність розробки досліджуваної проблеми полягає у подальшому визначенні шляхів формування інноваційного стилю діяльності в педагогічному університеті та формуванні готовності вчителя історії до впровадження інноваційного стилю у процесі післядипломної педагогічної освіти. |