Проведені дослідження формування і розвитку економічних відносин у сільському господарстві в умовах ринку дають змогу зробити висновки, що мають теоретичне і практичне значення. 1. Розвиток сільськогосподарського виробництва і становлення ефективного сільськогосподарського товаровиробника зумовлює реформування економічних відносин. Розвиток та становлення підприємництва в сільському господарстві є передумовою функціонування сучасних ринкових відносин. Формування організаційно-правових форм господарювання на селі здійснювалось на основі перетворень у відносинах власності на засоби виробництва (земля, майно) і результати праці. Їх функціонування на засадах приватної власності на землю та майно стимулює працівників до ведення підприємницької діяльності у сільському господарстві з позитивними результатами і на перспективу стає передумовою позитивних соціально-економічних зрушень на селі. 2. Формування ринкових відносин потребує становлення та розвитку підприємництва, яке стимулює розвиток економічних відносин в сільському господарстві. Його проявами є самостійність сільськогосподарських підприємств, ініціатива їх керівників. На сьогодні підприємництво в сільському господарстві можна визначити як законну, систематичну, новаторську, пов’язану з ризиком діяльність з виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції, виконання робіт, надання послуг, що спрямована на систематичне одержання прибутку і задоволення суспільних потреб. 3. Для здійснення підприємницької діяльності необхідно забезпечити економічне середовище комплексом соціально-економічних умов, а саме: ринкова економіка вимагає становлення самостійної господарської діяльності товаровиробників; наслідком підприємницької самостійності виступає підприємницька (економічна) відповідальність, що означає повну відповідальність підприємця за результати господарської діяльності; становлення ринкової економіки неможливе без наявності конкуренції; розвиток соціально-економічних відносин нерозривно пов’язаний з економічними інтересами суспільства; необхідною умовою для розвитку підприємництва є впровадження інституту приватної власності; основним напрямом становлення підприємництва є налагодження еквівалентності обміну; при переході до ринкових відносин виникає необхідність прийняття раціональних управлінських рішень з метою ефективного господарювання. 4. При визначенні економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції необхідно враховувати післядію гною і мінеральних добрив. Такий підхід має бути прийнятий за побажанням суб'єкту господарювання, витрати на добрива мають розподілятися у пропорціях за роками післядії. Сьогодні витрати на добрива відносяться по об'єктах калькуляції повністю (на зразок прискореної амортизації). При вирощуванні сільськогосподарських культур запропоновано застосовувати метод програмування, який дає змогу на підставі правильного обліку наявних природних та матеріально-технічних ресурсів з урахуванням оптимальних економічних зв’язків між сільськогосподарськими підприємствами в кожній конкретній ґрунтово-кліматичній зоні, районі визначити найвищий рівень можливої урожайності й підвищити родючість ґрунтів, оптимізувати використання ресурсів. 5. З розвитком ринкових відносин у сільському господарстві в системі економічних зв’язків основним напрямом при розподілі товаропотоків сільськогосподарської продукції стає збут її комерційно-посередницьким структурам, діяльність яких зумовлена непрозорими умовами купівлі-продажу, визначення кількості, якості продукції та цін, що потребує нагального впровадження та застосування регуляторних дій держави. Це може здійснюватись в таких напрямах: регулювання кількісного та якісного наповнення ринку товаропотоками сільськогосподарської продукції; стимулювання споживчого попиту шляхом підвищення купівельної спроможності населення; застосування механізмів зміцнення позицій вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників на внутрішньому і зовнішньому ринках. 6. Економічні відносини в сільському господарстві щодо використання аграрної техніки у виробництві можуть бути внутрішньогосподарськими і міжгосподарськими. Останні забезпечують ряд переваг при їх використанні у конкретних господарствах, а саме: впровадження прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та виробництва продукції; застосування нової високопродуктивної техніки, що сприяло скороченню експлуатаційних і трудових затрат (у розрахунку на одиницю площі, продукції); скорочення капітальних вкладень, необхідних для придбання й утримання у належному стані техніки; підвищення можливостей господарства щодо маневрування та більш повного завантаження техніки з одночасним вивільненням робочої сили в інших галузях підприємства. 7. На сьогодні подальший розвиток економічних відносин у сільському господарстві неможливий без агропромислової інтеграції, яка є органічним сполученням сільського господарства із суміжними галузями, що займаються обслуговуванням і доведенням його продукції до споживача. Інтеграція є результатом розвитку продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу праці, її спеціалізації в аграрному секторі економіки. Практика реформування агропромислового виробництва виявила три основних форми виробничої кооперації підприємств АПК: горизонтальна, вертикальна, внутрішньогалузева. Схема взаємодії підприємств, які входять до складу агропромислової фінансової групи, має включати агросервісний виробничий, центральний виробничий, ринковий ланцюги. 8. Важливим етапом процесу створення агропромислової фінансової групи є розробка інвестиційних програм з обґрунтованих інвестиційних проектів. Інвестиційна програма як елемент програми розвитку АПФГ включає: затвердження учасниками групи цілей і напрямів спільної інвестиційної діяльності, а також зазначеної сукупності інвестиційних проектів (пропозицій) і заходів. Інвестиції, спрямовані в АПФГ, зосереджені на чотирьох основних напрямах: рослинництво, тваринництво, ремонт, реконструкція, придбання техніки, купівля обладнання. Розрахунки свідчать, що додаткові інвестиції у сільськогосподарське виробництво в розмірі 89585 тис грн дозволять збільшити обсяг виробництва сільськогосподарської продукції в 1,6 раза. 9. Стабільність продовольчого ринку забезпечується через застосування механізмів його державного регулювання. Їх суть полягає в забезпеченні збалансованості кількісних та якісних параметрів попиту і пропозиції, їхнього оптимального співвідношення. Система регулювання продовольчого ринку має охоплювати організаційні та економічні напрями. Організаційні напрями передбачають створення і розвиток інфраструктури продовольчого ринку. До економічних напрямів слід зарахувати складання балансів продовольчих ресурсів, їхню оптимізацію; узгодження попиту і пропозиції, підтримку їх рівноваги; регулювання та підтримку пропозиції, а також збалансування та стимулювання попиту; регулювання попиту і пропозиції шляхом здійснення резервних, інтервенційних, заставних та регіональних закупівель і продажу продукції через прозорі процедури ринку, регулювання експорту та імпорту продукції. 10. Дослідження особливостей розвитку економічних відносин дали змогу визначити заходи стабілізації виробництва сільськогосподарської продукції, які полягають у впроваджені системи гарантованих закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, забезпеченні авансування сільських товаровиробників і своєчасності розрахунків за реалізовану продукцію; перейняття досвіду західних країн зі здійснення економічних заходів, які обмежують імпорт продовольчих товарів, у достатній кількості вироблених в Україні; передачі лізингових засобів безпосередньо сільськогосподарським товаровиробникам; забезпеченні бюджетного фінансування соціальної інфраструктури, сільськогосподарської науки й освіти; відновленні капітальних інвестиції агропромислового комплексу за рахунок всіх джерел фінансування; розробка і впровадження організаційної структури управління агропромисловим комплексом; створення продовольчого ринку країн СНД. 11. Поширення і становлення інтеграційних процесів у сільському господарстві, залежно від його регіональних особливостей, сприяє: створенню відповідних умов для впровадження інтенсивних технологій, високопродуктивної техніки та інших науково-технічних досягнень, що забезпечить раціональність використання наявних виробничих ресурсів та підвищення ефективності господарської діяльності всіх сфер агропромислового виробництва; вдосконаленню технологічних процесів, пов'язаних із зберіганням, транспортуванням та реалізацією продукції; формуванню належних економічних взаємовідносин шляхом становлення основ паритетного розвитку та вирівнювання економічних умов господарювання в АПК. |
