1. Стабілізація сільськогосподарського виробництва підвищення його ефективності тісно пов’язані з розвитком інтеграційних процесів на основі реалізації спільних інтересів товаровиробників, підприємств переробки, торгівлі. Реструктуризація реформованих сільськогосподарських підприємств повинна поєднуватися з новими формами інтеграції – агрофірмами, асоціаціями, акціонерними товариствами, консорціумами, корпораціями, агропромислово-фінансовими групами. В своєму складі вони повинні мати сильного інтегратора, який здатний організувати безпосереднє надання споживачеві готової продукції. 2. Економічна оцінка глибини і ефективності інтеграційних процесів повинна передбачати послідовне збільшення готової продукції і рівну окупність авансованого капіталу на всіх стадіях проходження продукції до її реалізації споживачеві. В складі агрофірм і агропромислових підприємств доцільно формувати економічно самостійні структури по переробці сільськогосподарської продукції, які працюють на своїх і орендованих засобах виробництва, використовують сировину свого підприємства і інших господарств. Глибина переробки по окремим видам продукції може бути збільшена з 7-22% до 50-80%. 3. Розвиток вертикальної інтеграції в регіоні повинен проходити на основі посилення договірних відносин, шляхом організації спільних виробництв, асоціацій, акціонерних товариств з одночасним вирішенням проблеми еквівалентності обміну і дотриманням інтересів власників товаровиробників. Заслуговує на увагу розширення мережі інтегрованих структур за участю промислового і торгівельного капіталу. Такий напрямок сприяє оновленню матеріально-технічної бази, збільшенню виробництва продукції, підвищенню її ефективності, стабілізації фінансового положення сільськогосподарських виробництв. Регіональні інтегровані структури повинні створювати відповідні умови для участі селянських (фермерських) та особистих підсобних господарств населення. 4. На цей час організація промислової переробки, безпосередньо в місцях виробництва, є однією з форм розвитку агропромислової інтеграції. Це забезпечує більш раціональне використання сільськогосподарської продукції, виробництво різних видів її промислової переробки, ширше задоволення внутрішньогосподарських потреб, поліпшення використання трудових і природних ресурсів села. Дослідження ефективності внутрішньогосподарської переробки в залежності від обсягів виробництва методом групування господарств Запорізької області показало, що найбільш масовою є група господарств з обсягом виробництва продукції переробки в межах 1100 – 2000 т (36%), 31% склали господарства, які випускають більше 3000 т. Питома вага останніх складає 51,8% всієї виготовленої, в досліджених господарствах, продукції переробки. При чому слід зазначити, що ефективність переробних цехів, а саме рівень рентабельності, покращується пропорційно збільшенню обсягів виробництва переробленої ними сільськогосподарської продукції і відповідно становить 2,1%, 4,8, 7,3% та 15,8%. 5. Термін перебування в складі інтегрованого агропромислового об’єднання значно впливає на результати діяльності підприємств, які ввійшли до нього. Аналіз показав значні економічні переваги сільськогосподарського виробництва тих господарств, строк перебування яких в об’єднанні більший. Результати їх діяльності свідчать про те, що економічна ефективність таких підприємств за чотири роки перебування в складі агропромислового формування значно підвищилась. Так рентабельність виробництва з показника -5,2% зросла до рівня 15,3%, значно покращились основні виробничі показники: обсяги валової продукції на 1 га ріллі збільшились, в середньому по господарствах, на 448 грн., урожайність зернових та соняшника відповідно на 8,2 та 2,9 ц/га. 6. Функціонування в складі сільськогосподарських підприємств підрозділів по переробці сільськогосподарської продукції повинно базуватись на госпрозрахункових принципах. При частковій самостійності вимагається – відповідальність за окупність поточних витрат, залишковий принцип оплати праці. При надані прав повного, або часткового розподілу продукції підрозділи використовують ринкові ціни, може централізувати частину засобів на виробничі і соціальні цілі, рентабельність забезпечується не нижче середньої по господарству. В кінцевому результаті частка виробників сировини може бути підвищена до 40%, замість 25%. При повній юридичній і економічній самостійності взаємовідносини інтегрованих структур доцільно будувати на принципах комерційного розрахунку. Використовуються ринкові ціни, самостійно формуються виручка від реалізації, прибуток, фонди, приймається участь в отримані і виплаті позикових коштів, кредитів, інвестицій. Колектив повністю несе відповідальність за кінцеві економічні результати діяльності. Співвідношення між виробничими, переробними і торгівельними структурами складе відповідно 30%, 45 та 25%. 7. Відношення сільськогосподарських товаровиробників з регіональними переробними підприємствами будуються на ціновій основі, шляхом участі в розподілу прибутку по внеску в власне виробництво, на змішаній основі. Частка виробника сировини повинна підвищитись до 45%, при фактичному рівні 17,5%. При цьому від реалізації продукції рослинництва до 40-50%, тваринництва 30-60%. 8. Об’єднання сільськогосподарських і промислових підприємств з ціллю функціонування в єдиній інтегрованій структурі безпосередньо впливає на обсяги господарської діяльності вказаних формувань, що в свою чергу потребує вдосконалення їх бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Необхідним є впровадження нових субрахунків до основних синтетичних рахунків, які будуть повністю відтворювати всю інформацію стосовно інтеграційних процесів в агропромислових формуваннях. Доцільним також буде щорічне проведення незалежних аудиторських перевірок (яке слід затвердити законодавчо) і підведення підсумків роботи об’єднання в кінці року балансовою комісією, членами якої є представники всіх підприємств, що ввійшли до складу формування. 9. Застосування на підприємстві порядку визначення розміру матеріального стимулювання за підсумками діяльності окремих виробничих підрозділів агропромислового формування, дозволить більш обгрунтованіше визначити загальну суму матеріального стимулювання, не допускаючи необґрунтованих виплат, відносної економії коштів, а також недоодержання винагород, якщо завдання стосовно виходу продукції недовиконане. Впровадження фінансово-розрахункового центру дозволить більш доцільніше розподілити працю між працівниками облікової служби та активно впливати на формування собівартості продукції, робити обґрунтовані висновки про економічну ефективність галузей і окремих видів продукції. |
