Дослідження питань пенсійного забезпечення громадян, наведені у дисертаційній роботі, дозволили зробити наступні висновки: 1. Удосконалено системний підхід до пізнання процесу розвитку пенсійного забезпечення та обґрунтовано необхідність формування фінансового механізму системи пенсійного забезпечення з урахуванням уточнення змісту поняття «пенсія» (регулярні відкладені (наслідувані права) і (або) додаткові (умовні права) грошові виплати громадянам за рахунок коштів як держави і підприємств, так і самих громадян при настанні визначених у правовому порядку пенсійних умов), та принципів пенсійного забезпечення за рівнями ієрархії. Це вимагає створення механізму, який би забезпечив взаємодію та взаємообумовленість функціонування трьох складових, таких як: організаційне, правове та фінансово-економічне забезпечення пенсійної системи. Такий механізм повинен мати чітко виражену фінансову спрямованість. 2. Обґрунтовано сутність категорії «фінансовий механізм системи пенсійного забезпечення» (система фінансових та нефінансових методів, що використовуються відповідними державними і недержавними установами для формування необхідних певним пенсійним установам фінансових ресурсів та їх ефективного використання), що дозволяє визначити адекватні методи, способи і інструменти формування державних та недержавних пенсійних фондів. 3. Виявлено ключові елементи фінансових механізмів пенсійного забезпечення країн англо-американської та континентально-європейської груп та їх доцільність з метою використання в умовах України. Обґрунтовано, що в світовій практиці дедалі ширше використовують багаторівневу систему пенсійного забезпечення, що має три складові – солідарну (перший рівень), обов’язкову накопичувальну (другий рівень) та додаткову або добровільну накопичувальну (третій рівень). Поєднання цих складових зберігає соціальні гарантії і забезпечує фінансову стабільність пенсійної системи. Якщо солідарна система у фінансовому плані дуже вразлива до демографічних чинників, то накопичувальна, навпаки. Солідарна складова враховує інтереси малозабезпечених верств населення, накопичувальна – створює умови для здійснення громадянами пенсійних заощаджень, дає змогу зберегти після виходу на пенсію звичний рівень життя. Особливо це стосується громадян з високим рівнем доходів. 4. У сфері пенсійного забезпечення України виділено наступні проблеми: відсутність системності; роз’єднаність фінансових ланцюгів і взаємозв’язків; відсутність принципів вищої ієрархії; погіршення демографічної ситуації, що за оцінками експертів призведе приблизно з 2020 р. до зменшення пенсій як мінімум вдвічі в порівнянні із їхнім сьогоднішнім розміром; перенавантаження пенсійної системи різного роду пільгами, які за своєю сутністю їй не притаманні; ухиляння від сплати пенсійних внесків значною частиною фізичних та юридичних осіб; низький рівень оплати праці, зумовлений тіньовою економікою, звужує базу нарахування пенсійних внесків; сплачені пенсійні внески не є власністю громадян та ін. 5. В роботі доведено, що система пенсійного забезпечення в Україні потребує стимулювання розвитку її фінансового механізму. 6. В процесі дослідження було обґрунтовано методичний підхід до формування та використання пенсійних накопичень недержавного пенсійного забезпечення, в результаті чого було виділено ряд переваг і недоліків недержавного пенсійного забезпечення, проаналізовано коефіцієнти заміщення у разі сплати 5%, 10% внесків, а також максимальних неоподатковуваних внесків (15% від нарахованого доходу) з урахуванням інвестиційної дохідності, відповідно, 1, 2 і 3 відсотки понад інфляцію, удосконалено актуарну методику складання звіту про стан рахунку учасника недержавного пенсійного фонду. Виявлено, що в сукупності середня пенсія становитиме 80–86% від середнього заробітку (20–26% із недержавної (добровільної) пенсійної системи, 40% із державної солідарної системи і 20% із обов’язкової накопичувальної системи). 7. В роботі розроблено і обґрунтовано заходи щодо ефективного процесу формування фінансового механізму системи пенсійного забезпечення через: обґрунтування розмежування джерел фінансування різних видів виплат із Пенсійного фонду з урахуванням коефіцієнту об’єктивності; застосування при розрахунку пенсії із солідарної пенсійної системи погалузевої заробітної плати робітників, зайнятих в галузях економіки України, за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії; сприяння розвитку системи корпоративного і професійного додаткового пенсійного страхування шляхом впровадження як накопичувальних, так і солідарних рахунків; оптимізацію порядку розрахунку прожиткового мінімуму, довівши кількість товарів і послуг, що є його складовими, до 100-150 найменувань; об’єктивного інформування громадськості щодо переваг і ризиків накопичувальних пенсійних рахунків; введення дозволу більш широкого використання іпотечних цінних паперів при інвестуванні пенсійних коштів; введення механізму придбання Пенсійним фондом нерухомості для пенсіонера в системі державного пенсійного забезпечення з метою отримання останнім доходу від оренди такого майна як альтернативи традиційному державному пенсійному забезпеченню; введення поняття «пенсійний дохід представника середнього класу». 8. Одним із факторів впливу на фінансову і соціально-економічну ефективність пенсійної реформи виступає рівень обізнаності, довіри і зацікавленості в ній громадян. В роботі досліджувалася думка респондентів віком 17–75 років. В процесі дослідження було обґрунтовано набір предикторів (провісників), що мають суттєвий вплив на ефективність пенсійної реформи в нашій державі; удосконалено методичний підхід до процесу ефективного пенсійного реформування через використання методики бінарних відношень і систематичний моніторинг думки громадян з пенсійних питань. 9. В роботі визначено сутність і запропоновано фінансовий механізм недержавного пенсійного забезпечення, здійснюваного банківською установою, що полягає в розробці оптимальних методів для ефективного процесу руху пенсійних коштів; розроблено схему диференціації пенсійних внесків залежно від віку і від стажу роботи; запропоновано розширити перелік видів недержавного пенсійного забезпечення за рахунок розробки механізму пенсійного самозабезпечення через створення інститутів спільного інвестування консервативного типу, самостійного інвестування громадянами коштів в цінні папери тощо; запропоновано введення дозволу на інвестиційне управління власним пенсійним рахунком для кожного учасника недержавної пенсійної схеми; розроблено оптимальну економічну систему управління недержавним корпоративним пенсійним фондом. |