1. Економічна сутність планування полягає у визначенні майбутнього, бажаного стану об’єкту управління, визначенні шляхів досягнення поставленої мети, впорядкуванні зусиль окремих осіб та груп виконавців бізнес-проектів, а також ресурсів, залучених для їх впровадження. Існуючі системи планування різняться між собою, але спільними для всіх них є методологія планування та сукупність вимог до побудови планів. 2. Необхідність ефективного вирішення різноманітних за структурою та змістом економічних проблем вимагає удосконалення планування як системи. Новим економічним умовам в найбільшій мірі відповідає індикативне планування. На зміну традиційному перспективному плануванню має прийти стратегічне. Особливу увагу при цьому доцільно звернути на такий його вид, як бізнес-планування. Важливими елементами ефективної організації планування є його належне інформаційне забезпечення і організація контролінгу, які в сучасних умовах майже відсутні. 3. Однією з основних причин низької ефективності аграрного виробництва в сучасних умовах є суттєве послаблення планово-економічної роботи в сільськогосподарських підприємствах. Значна частина підприємств не йде далі складання виробничої програми, не планує витрати і собівартість продукції, не складає фінансовий план, не розробляє плани підрозділів. 59,9% господарств Миколаївської області має планово-економічну службу. Конкретна частина формувань з такою службою на підприємствах різних форм господарювання є неоднаковою – від 74,7% в акціонерних товариствах і 64,2% – у виробничих кооперативах до 28,6% у фермерських господарствах. За повної відсутності економістів найгірший стан – в селянських господарствах, а найкращий – в акціонерних товариствах. Економісти за своїм рівнем підготовки мають відповідати вимогам ринкової економіки. Між тим, наприклад, в аграрних підприємствах Баштанського району переважають спеціалісти віком старше 40 років, що не володіють знаннями з менеджменту і маркетингу, підприємництва і агробізнесу, комп’ютерних технологій; потребується їх перепідготовка. 4. Опитування керівників господарств Баштанського району виявило, що більшість з них недооцінює необхідність належної планової роботи і віддають перевагу складанням фінансових планів, нерідко обмежуються простим калькулюванням витрат та доходів. На другому місці знаходиться план виробництва продукції, на третьому – план матеріальних ресурсів і на останньому – план маркетингу. Основними плановими документами, що складаються нині аграрними підприємствами, є традиційні річні плани із застосуванням застарілих методів їх розробки. 5. Певним гальмом у підвищенні рівня планування є відсутність у більшості господарств належного набору комп’ютерної техніки. Враховуючи це, великим підприємствам доцільно придбати всю необхідну оргтехніку, для невеликих (зокрема, фермерських) господарств, що відчувають нестачу відповідних сум коштів, є сенс у залученні сторонніх послуг. 6. Для надання аграрним підприємствам допомоги в прийнятті господарських та управлінських рішень, освітніх та інформаційних послугах при районних управліннях сільського господарства доцільно створити інформаційно-консультативні центри (у складі 3-ох працівників), які повинні мати необхідну комп’ютерну техніку, засоби електронного зв’язку та відповідний комплекс програм. До складу планово-економічних служб великих господарств доцільно включати висококваліфікованих спеціалістів, в основу визначення розміру заробітків економістів слід покласти ступінь складності виконуваних функцій, професійні і ділові якості, здатність кожного з них знаходити найбільш правильний для підприємства вихід із складних фінансово-комерційних та інших ситуацій. Невеликі господарства, які не мають можливості утримувати економіста, на період, пов’язаний зі складанням планів, можуть залучати його зі сторони. 7. При визначенні планової собівартості вироблюваної продукції і наданих послуг та їх прибутковості доцільно виходити з майбутніх (прогнозних, а не фактичних) цін на виробничі ресурси. Враховуючи значну залежність діяльності аграрного підприємства від погодних умов, при плануванні доцільно передбачити три варіанти (мінімальний, середній та максимальний) урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці. При плануванні витрат на виробництво, собівартості одиниці продукції (послуг), виручки, прибутку та здійсненні їх контролю є сенс користуватись запропонованою науковцями ІАЕ УААН методикою їх обчислення на системній основі під назвою „витратно-ціновий аналіз”. З метою надання допомоги господарствам нами розроблена модель складання технологічної карти (з використанням ЕОМ) по вирощуванню озимої пшениці, яка дозволяє значно краще організувати весь виробничий процес, підібрати найбільш прийнятні для проведення кожної окремої роботи агрегати, зменшити затрати праці, матеріалів і грошових коштів на їх виконання. Цю модель можна застосовувати і для інших сільгоспкультур (з внесенням по кожній з них відповідних змін). 8. Річний бізнес-план діяльності аграрного підприємства в цілому повинен розроблятись у відповідності з діючими нині „Методичними рекомендаціями по складанню бізнес-плану розвитку сільського господарства”. При цьому зі складу річного бізнес-плану господарств, які не отримують кредити банків, необхідно виключити таблиці 9.8, 9.9, 9.10, 10.3, 10.4, 10.5. При складанні бізнес-плану внутрішньогосподарських підрозділів доцільно було б застосовувати розроблений науковцями ВНІЕУСХ (м.Москва) „Бізнес-план госпрозрахункового підрозділу”. 9. З метою визначення стратегії аграрної діяльності СТОВ „Інгульське” Баштанського району нами вирішено три взаємопов’язані одна з одною економіко-математичні задачі: щодо оптимізації його виробничо-галузевої структури (яка вирішувалась за трьома варіантами – на максимуми прибутку та грошової виручки, мінімум витрат); по оптимізації використання кормів; щодо оптимізації добового раціону годівлі корів. Їх впровадження в практику забезпечить одержання помітного економічного ефекту. Тільки оптимізація виробничої структури підприємства збільшить (в порівнянні з фактичними даними 2002 р.) прибуток на 164,5 тис.грн. (або в 1,7 раза), а рівень рентабельності – на 13,0 в.п. 10. Економічні відносини між структурними підрозділами в нових умовах господарювання мусять будуватись на основі взаємної зацікавленості і відповідальності сторін за кінцеві результати виробництва, що досягається в умовах застосування комерційного розрахунку. Запропонована нами система комерційного розрахунку прийнята до впровадження в господарствах Баштанського району, серед яких – СТОВ „Інгульське”, де вона вже використовується з 2002 р. (довідка додається). У регулюванні внутрішньогосподарських відносин на увагу заслуговує так званий „Господарський договір про спільну діяльність”, зміст якого наведений в дисертації. |