1. Теоретичний аналіз педагогічної наукової літератури дозволив розкрити сутність дидактичної культури як інтегрованого особистісного утворення, що зумовлює ефективність навчально-пізнавальної діяльності суб‘єктів навчання, сприяє створенню й освоєнню студентом педагогічних цінностей і технологій, стимулює його до саморозвитку й творчості. 2. Науково обґрунтовано теоретичну модель дидактичної культури, яка включає модулі, компоненти та системоутворюючі елементи. 2.1. Особистісно-мотиваційний модуль передбачає забезпечення позитивної мотивації в навчальному процесі та формування властивостей особистості, які сприяють підвищенню його ефективності, а системоутворюючим елементом його є індивідуальний стиль дидактичної діяльності. 2.2. Дидактико-компетентнісний модуль включає професійно-змістовний, технологічний компоненти та дидактичні здібності, що забезпечують професійну підготовленість майбутнього вчителя. Системоутворюючим елементом його є дидактична компетентність. 2.3. Аналітико-рефлексивний модуль спрямований на аналіз і самоаналіз результатів суб’єктів навчально-пізнавальної діяльності, а системоутворюючим елементом його є педагогічна рефлексія. 3. Технологія формування дидактичної культури передбачала використання ігрових, ситуативних і групових технологій, моніторингу та моделювання, спрямованих на позитивні зміни мотивації навчальної діяльності студентів, якості знань, умінь дидактичної діяльності, сформованості здібностей, що забезпечують інноваційні творчі процеси організації навчання, дидактичну компетентність учителя; розвиток його рефлексивних здібностей (постійний аналіз і самоаналіз власної діяльності). 4. Уточнено критерії та показники сформованості дидактичної культури студентів. 5. Аналіз результатів експериментальної роботи свідчить про зміни у мотивації: до експерименту мали стійкий інтерес до психолого-педагогічних дисциплін, дидактичної підготовки, потребу в оволодінні інноваційними технологіями, 16,4% першокурсників, після – 36,8%, відповідно другокурсників – 35,3% і 56,4%, третьокурсників – 54,7% і 68,4%, четвертого курсу – 67,3% і 77,5%, п’ятого курсу (77,4% і 89,2%). Виявлено підвищення активності та ініціативності студентів, відповідальності та самостійності, спостережливості як здатність проникати у внутрішній світ учня, "бачити та чути" учня, раціонально організовувати свою власну діяльність, установлювати правильний стиль і тон взаємин з учнями, чинити адекватний вольовий вплив на учнів, виявляти педагогічний такт. Встановлено підвищення якості знань за різними якісними показниками (повнота знань – приріст у групах Е1-Е4 – 52,5%, у групах Е5-Е8 – 24,5%; глибина знань – відповідно 53,1% і 25,6%, дієвість –56,2% і 27,8); зафіксовано творче оволодіння студентами уміннями (цілепокладання – приріст 51,2% і 34,5; виділяти головну думку – 51,8% і 36,7%; порівнювати – 51,3% і 37,7; узагальнювати – 51,9% і 37,7%; планувати зміст і види діяльності – 55,6% і 36,7%); виявлено позитивні зміни в сформованості академічних і мовленнєвих здібностей, використанні активних методів навчання та виконання творчих завдань як на семінарсько-практичних заняттях, так і в період педагогічної практики, потяг до самоосвіти, наукових пошуків. 6. Розроблено спецкурс “Дидактична культура майбутнього вчителя” та науково-методичні матеріали для студентів і викладачів педагогічних закладів освіти. Проведене дослідження не вичерпує дану проблему. Особливо перспективним може бути її подальше вивчення з точки зору розвитку дидактичної культури вчителів загальноосвітніх шкіл, а також викладачів вищих навчальних закладів. |