У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і зроблено спробу нового вирішення науково-практичного завдання, що виявляється в обґрунтуванні концептуальних засад для проведення державного менеджменту у сфері оподаткування та розробці на цій підставі комплексу взаємопов’язаних практичних заходів з оптимізації реалізації його функцій, що сприятиме зростанню його фіскального значення і посиленню стимулюючого впливу на розвиток підприємництва. Основні науково-теоретичні результати дисертації можна звести до наступних: 1. З метою надання більш точного та несуперечливого характеру поняттєвому апарату, що застосовується для визначення державного податкового менеджменту, розмежовано поняття “податковий менеджмент”, “податкове адміністрування” та “податкове управління”, виходячи із особливостей вживання у конкретному контексті. Поняття “менеджмент” стосовно державних фінансів варто розглядати як управління суспільством, державою, колективом. Аналіз розвитку світового господарства дозволяє стверджувати, що найважливішим на сьогодні фактором відтворення є людський. Тому на перше місце сьогодні виходить управління людськими ресурсами – менеджмент. На відміну від податкового менеджменту, податкове адміністрування здебільшого розглядають з методологічних та практичних аспектів справляння податків. 2. Обґрунтовано, що повноцінне функціональне використання державного податкового менеджменту може стати чинником загального економічного піднесення, покращення соціального добробуту на макро- і мікрорівнях та формування демократичного політичного устрою. Тому, вважаємо, що сфера діяльності державного податкового менеджменту повинна охоплювати такі функціональні елементи, як організацію, податкове прогнозування і планування, податкове регулювання та податковий контроль. 3. У результаті дослідження формування функціональних складових податкового менеджменту аргументовано, що на стадії створення податкової системи та її утвердження в перехідних економіках домінуючою повинна стати стимулююча підфункція оподаткування, що стане запорукою ефективної реалізації його фіскального призначення в майбутньому. 4. Обґрунтовано, що об’єктивно низькі темпи розвитку вітчизняного підприємництва в трансформаційний період можуть бути значною мірою компенсовані за рахунок масштабнішого застосування функціонального інструментарію державного податкового менеджменту (особливо податкового регулювання) для створення ліберальнішого (преференційного) фіскального режиму. 5. Гармонізація прогнозування податкових надходжень повинна відбуватися шляхом використання економетричного моделювання. Воно полягає в тому, що використовуючи статистичні дані й застосовуючи до них методи регресійно-кореляційного аналізу, будується модель, яка встановлює кількісну закономірність поведінки оптимального рівня податкових надходжень. Одержані результати поширюються на прогнозний період і використовуються для екстраполяції прогнозного значення на основі розрахунку коефіцієнта детермінації. 6. Податкове регулювання є найбільш складною конструкцією податкових правовідносин, оскільки тут перетинаються економічні інтереси в тій точці, яку спрогнозувати дуже важко. Зміст і цілі податкового регулювання визначаються регулюючою функцією податків. Тому цей процес є об’єктивно необхідним, і його результат залежить від відповідності застосовуваних методів, стану реальної економіки. 7. Податковий контроль можемо вважати важливою умовою адекватності державного податкового менеджменту. Податкові контрольні дії охоплюють всю систему оподаткування, а також відображаються в розрізі окремих податків, груп платників податків, територій. Податковий контроль забезпечує дотримання правил бухгалтерського, фінансового та податкового обліку і звітності, законодавчих основ оподаткування. Визначальними при здійсненні контролю є поглиблене використання його форм і методів. Основні висновки та результати практичного змісту такі. 1. Підвищення якості організації державного податкового менеджменту повинно здійснюватись шляхом: скорочення кількості управлінських ланок; скорочення затрат робочого часу і підвищення якості податкового менеджменту за рахунок автоматизації; делегування повноважень підрозділам податкової служби відповідно до ступеня відповідальності. 2. Запропоновано заходи з вдосконалення діяльності органів, що беруть участь у державному податковому менеджменті на підставі: розвитку правової бази функціонування податкової служби в напрямку детальної регламентації та забезпечення балансу прав, обов’язків і відповідальності всіх суб’єктів податкових відносин; обмеження функцій органів податкової служби виключно функціями податкового контролю і стягнення податків; передачі функцій і повноважень, не властивих органам державної податкової служби, іншим органам виконавчої влади; забезпечення чіткого визначення у майбутньому Податковому кодексі статусу нормативно-правових актів органів виконавчої влади, які не можуть змінювати або доповнювати законодавство з питань оподаткування, а також визначення типових ознак їх невідповідності Податковому кодексу з метою обмеження компетенції органів виконавчої влади у податково-бюджетній сфері; розвитку матеріальної бази податкової служби як основи створення сучасної системи податкового контролю та здійснення ефективного моніторингу податкових ризиків, що ґрунтується на створенні єдиного банку фіскальної інформації щодо платників і неплатників податків, автоматизованої системи нагромадження інформації про витрати платників - фізичних та юридичних осіб в особливо великих розмірах, а також про проведення цивільних угод; запровадження сучасних комп’ютерних технологій податкового аудиту; відновлення спеціальних методик визначення доходів платників з використанням так званих “непрямих методів контролю”. 3. Доведено необхідність використання економіко-математичних методів безпосередньо при організації податкового прогнозування. Так, запропоновано методику прогнозування податкових надходжень на основі лінійної апроксимації з використанням методу найменших квадратів. При плануванні і прогнозуванні податкових надходжень слід об’єктивніше враховувати зміну макроекономічних показників, тобто у разі присутності розбіжностей більше 0,5-1% стосовно оцінки таких показників різними державними і недержавними інституціями варто координувати роботу у цій сфері та враховувати при плануванні реальні показники, якими б високими вони не були. Це дозволить точніше спланувати та спрогнозувати розміри надходжень податкових платежів. 4. Підтверджено, що інтенсивне застосування податкових пільг, спеціальних податкових режимів для підприємницьких структур та територій є менш економічно вигідним, ніж регулювання податкових ставок, та надання інвестиційних податкових кредитів. Це дає змогу говорити про нагальну потребу кардинального перегляду існуючих податкових пільг та використання економіко-математичних методів обчислення оптимального оподаткування. 5. Обґрунтовано доцільність використання практики “кабінетного аудиту” з метою стимулювання економічної активності законопослушних платників та попередження податкових правопорушень ризиковими категоріями платників. 6. Для вирішення проблеми вибору найбільш економічно вигідного режиму оподаткування з позицій фіскальної та регулюючої функцій розроблено економіко-математичну модель оптимальної норми оподаткування. У порівнянні з варіантами, запропонованими іншими дослідниками, вона включає не тільки оцінку існуючої податкової ставки, але й: можливості коригування ставок у напрямку до оптимальної норми оподаткування; враховує ефект існування тіньової економіки; дозволяє визначити потенційну можливість зростання податкових надходжень за рахунок зменшення розмірів ухилення від оподаткування.
Крім цього, вона може використовуватися для здійснення макрорівневого аналізу зміни кількості суб’єктів господарювання в залежності від зміни напрямків фіскальної політики. 7. Запропоновано механізм модернізації моніторингу податкових ризиків на основі виділення етапів такого спостереження, критичного аналізу і модернізації існуючих показників оцінки податкових ризиків. 8. Доведено необхідність покращення стосунків платників та держави в аспектах підвищення законопослушності платників (через чітку реалізацію санкцій за правопорушення) та покращення роботи державних органів за функціональними напрямками. Відповідно до цього пропонуються оціночні показники роботи та критерії оцінки поведінки посадових осіб контролюючих органів. |