У ході проведення дослідження були досягнуті поставлені цілі і вирішений ряд задач, що дозволило прийти до визначених висновків. 1. Встановлено, що офшор як фінансово-правова, а зокрема податкова, категорія становить собою спеціальний (або особливий) правовий режим оподаткування з встановленням усередині нього ряду податкових пільг і привілеїв. 2. Сформульовано авторське визначення термінів «офшор», «офшорна юрисдикція» та «офшорна компанія»: - «офшор» - з позиції географії як території тієї чи іншої держави; з позиції економіки як території з режимом найбільшого сприяння; і з позиції права, зокрема податкового права, як системи функціонування режимів оподаткування з різними преференціями; - під терміном «офшорна юрисдикція» пропонується розуміти особливі правомочності держави у сфері оподаткування, здійснювані нею на всій її території (або на окремій її частині), у результаті чого на даній території діє особливий податковий режим, а також режим таємності стосовно інформації про проведені фінансові операції, що поширюється на офшорні компанії, за умови дотримання ними встановлених у законодавстві країни реєстрації певних вимог; - під терміном «офшорна компанія» пропонується розуміти підприємницьку структуру, створену для мінімізації оподаткування одержуваного прибутку в результаті набуття статусу найбільшого сприяння для інвестування, зареєстровану відповідно до нормативно-правової бази тієї країни, де на законодавчому рівні іноземним юридичним особам гарантуються податкові й інші пільги, і здійснюючу свою господарську діяльність за межами даної держави. 3. Зроблено зауваження на необхідність розмежування таких понять як вільна економічна зона та офшорна зона з огляду на те, що залучений у ВЕЗ капітал (як зарубіжний, так і вітчизняний) приносить дохід тільки усередині цієї зони, а джерело цього доходу може розташовуватися як за її межами, так і всередині; капітал же, залучений в офшорну зону, приносить прибуток не тільки власникові цього капіталу, але й державі, на території якої розташований той чи інший офшорний центр, у той час як прибуток може вилучатися тільки за її межами. 4. Уперше у науковій літературі запропоновано визначення такої категорії, як оподаткування юридичних осіб в офшорних зонах як врегульований нормами іноземного (офшорного) законодавства процес віднесення зареєстрованих на даній території юридичних осіб до числа оподатковуваних суб'єктів і на цій підставі застосування до них процедури встановлення, зміни і стягування податків з об'єктів оподаткування, що утворюються у відповідному податковому періоді. 5. Встановлено, що при визначенні офшорного статусу компанії головними складовими є критерії наявності (чи відсутності) на території даної держави «постійної ділової установи» чи «ділової бази», місцезнаходження «центру управління», цивільної належності директорів такої компанії і здійснення (чи нездійснення) діяльності в даній країні. Перші три встановлюються в нормативних актах тієї чи іншої офшорної зони і можуть варіюватися, у той час як останній критерій є основним і обов'язковим для визнання за компанією статусу офшорної. Тобто домінуючим при визначенні податкового резидентства такої компанії є принцип територіальності. 6. Під час проведення дослідження автор запропонував власну класифікацію режимів оподаткування суб'єктів офшорної діяльності в залежності від рівня податкових ставок і наданих тим чи іншим державам податкових пільг. 7. Встановлено, що принципово важливою рисою компанії, що характеризує її як офшорну, є факт здійснення єю своєї господарської діяльності за межами країни реєстрації. Однак з метою чіткого розмежування компаній, зареєстрованих на території офшорних зон, і компаній, зареєстрованих на території країн, що не належать до офшорних зон, але об'єднаних єдиною метою – мінімізуванням оподаткування, автор пропонує визначити останні як «компанії, умовно прирівняні до офшорних». Тобто, для того, щоб компанія набула офшорного статусу, вона не обов'язково повинна бути зареєстрована на території офшорної зони. 8. Встановлено, що рівень оподаткування офшорної компанії в більшості країн залежить від її організаційно-правової форми, що, у свою чергу, встановлюється на законодавчому рівні в тій чи іншій державі, а також від рівня приросту капіталу. Виходячи з проведеного дослідження, можна зазначити те, що при характеристиці офшорних компаній варто враховувати досить велике коло різних за своїм змістом характерних рис, таких, як: ступінь контролю з боку влади; відсутність чи наявність вимог, що ставляться до розміру статутного капіталу; необхідність наявності зареєстрованого офісу; вимоги, що ставляться до власників, акціонерів, директорів, секретарів компанії; наявність чи відсутність необхідності проводити щорічний аудит; необхідність подання фінансової і бухгалтерської звітності в податкові органи; дотримання таємниці банківських вкладів, конфіденційність фінансових операцій; анонімність засновників; наявність чи відсутність у держави угод про уникнення подвійного оподаткування та ін. 9. Уперше розроблено та запропоновано авторське визначення терміна «Лібералізація оподаткування у офшорних зонах», під яким слід розуміти не тільки надання податкових пільг, що полягають у зниженні ставок податків або повній їх відсутності, але також і в здійсненні інших процедур, зв'язаних зі спрощенням механізму контролю з боку податкових органів, зокрема ведення бухгалтерського обліку, складання і надання податкової звітності, термінів надання такої звітності, а також безпосередньо самої сплати податків. 10. Зроблено зауваження на те, що у зарубіжному законодавстві, як правило, традиційний для вітчизняного законодавця поділ юридичної відповідальності за порушення податкового законодавства на кілька видів (дисциплінарна, адміністративна, фінансова і кримінальна) у залежності від характеру і ступеня тягаря винного діяння відсутній. Крім того, у західній доктрині права (у сфері оподаткування) відсутній чіткий поділ винних діянь на правопорушення і злочини, як це передбачено у вітчизняному законодавстві. Обидві категорії винних діянь об'єднані під загальним поняттям «делікт». Вітчизняний законодавець при визначенні міри відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування, а отже, і виду санкції ґрунтується, у першу чергу, на характері й ступені шкоди, заподіяної суспільству, що визначається цінністю об'єкта протиправного зазіхання, змістом протиправного діяння, розміром і характером завданої шкоди, інтенсивністю протиправних дій, їх мотивацією і т.д. У більшості західних країн правопорушення у сфері оподаткування законодавець свідомо відносить до кримінальних і лише потім, визначивши ступінь суспільної небезпеки, формулює вже безпосередньо міру покарання. У багатьох іноземних державах юридична відповідальність за податкові правопорушення виражається в санкціях, закріплених тільки кримінально-правовими нормами, що, у свою чергу, мають специфічні особливості, які полягають у способі кримінального покарання, застосованого до особи, причетної до податкового делікту. Так, у залежності від ступеня тягаря, способу і виду скоєного правопорушення кримінальна відповідальність може бути виражена у вигляді позбавлення волі; кримінального арешту; штрафу; конфіскації майна, придбаного на кошти, приховані від оподаткування; позбавлення прав на прибуток, що винний міг би одержати за угоду, зроблену до осуду; заборони брати участь у публічних торгах; заборони на роботу в державних установах; обмеження у виборчих правах, а також позбавлення інших цивільних прав – носіння зброї, можливості бути опікуном, попечителем, виступати як свідок і т.д. 11. Наведене авторське визначення термінів «незаконне ухилення від оподаткування» під яким слід розуміти будь-які дії, спрямовані на навмисне приховання доходів, заниження оподатковуваної бази, ненадання податкової звітності в податкові органи і, власно, несплату податків, що заподіюють згодом майновий і моральний збиток державі й суспільству; й «правомірний обхід оподаткування» під яким слід розуміти сукупність дій, спрямованих на використання як прогалин у законодавчій практиці, так і інших можливостей, наданих законодавствами вітчизняної та іноземних держав, з метою мінімізації оподаткування. 12. Зроблено зауваження на необхідність стабілізувати податкове законодавство шляхом твердого законодавчого закріплення недопущення внесення будь-яких змін у податкову систему держави протягом фінансового року; закінчити триваючий вже не один рік процес кодификації податкового законодавства, що, у свою чергу, приведе до його спрощення, більш доступного вивчення і, як наслідок, дотримання; розробити і подати на розгляд Верховній Раді України проект нормативно-правового акта, що регулює суспільні відносини, виникаючі в процесі використання офшорів у господарській діяльності юридичних осіб, що містив би в собі положення як загального характеру (визначення основних термінів, мети і можливі способи застосування), так і положення, регулюючі настання різних видів юридичної відповідальності за правопорушення, виникаючі саме внаслідок використання офшорів. |
