Вивчення та порівняльний аналіз архівних джерел і документів, робіт українських вітчизняних та діаспорних учених, ідеологів і провідників національного господарського руху, мемуарної літератури та значного масиву інформації, що містилася на сторінках фахової кооперативної і приватницької преси й інших українських та польських періодичних видань досліджуваного періоду, дозволили сформулювати такі висновки: 1. Окупація Австро-Угорщиною та міжвоєнною Польською державою переважної частини західноукраїнських земель, яка супроводжувалася колонізаційною політикою, викликала гостру потребу пошуку шляхів національного самозбереження, чільне місце серед яких зайняла організація українського фінансово-кредитного підприємництва, що будувалося на європейських економічних традиціях. 2. Аналіз важкого соціально-політичного та економічного становища українських теренів, що відійшли до спочатку Австро-Угорщини, а потім до Польщі, утвердив у середовищі національної еліти переконання у необхідності опанування українцями вкрай важливих фінансово-кредитних сфер господарської діяльності, без чого неможливо було б говорити у перспективі про національно-державну самоідентифікацію українців. 3. Самоорганізація української фінансово-кредитної сфери міжвоєнної Польщі мала у своїй основі той важливий досвід національно-економічної самоідентифікації, який виробили національні сили ще в умовах Австро-Угорщини, що знайшло свій вияв у економічній науці, чільним репрезентантом якої був Іван Франко. 4. Унікальність формування фінансово-кредитних інституцій української кооперації, приватної торгівлі та промислу досліджуваного періоду, полягала у тому, що вирішальну роль у цьому процесі відіграла інтелігенція, яка у тих умовах була позбавлена доступу до характерних для неї сфер суспільної та державної діяльності. 5. Поєднання господарських та патріотичних мотивів, як необхідна умова національного самозахисту, висунуло на роль організаторів та ідеологів фінансово-кредитного руху найздібніших фахівців, які розглядали розбудову української приватної торгівлі та промислу, як одне із вкрай необхідних національних завдань. 6. Надзвичайно важливим видається нам досвід мобілізації патріотичних сил на розбудову українських фінансово-кредитних інституцій, які навіть в умовах польської окупації нерідко витісняли чужинницькі із рідних теренів. 7. Аналіз шляхів та методів внутрішньої акумуляції національного капіталу через дрібну ощадність, яка носила всеохоплюючий характер, та організації банківських і кредитних інституцій, які обслуговували кооперацію і приватництво, становить неабияку цінність для сучасної української економіки, що переживає етап ринкових трансформацій. |