1. Дисертаційне дослідження дає можливість констатувати той факт, що геополітика посідає дисциплінарно самостійне місце в системі наукового знання. Обґрунтовано теоретико-методологічні засади визначення геополітики як окремої науки, яка відповідає за обрання повномасштабної стратегії розвитку держави, визначення її векторіальних пріоритетів. Поглиблено аналіз базових елементів понятійно-категоріального апарату української геополітики. Репрезентовано ідею, що геополітика як система наукових знань повинна розглядатися окремо від ідеологічних нашарувань. 2. Визначено, що інтерес мислителів до геополітичних факторів з давніх часів зосереджувався навколо кількох основних проблем: вплив геополітичних факторів на особливості формування людини як біологічної та соціальної істоти, на різні сфери суспільного життя, включаючи форми організації державного устрою, розвиток економіки, науки, культури; ефективне використання геополітичних факторів для досягнення процвітання країни, успіхів у внутрішній та зовнішній політиці; ефективне використання геополітичних факторів для досягнення країною панівного становища серед інших держав регіону; пошук геополітичних стратегій подолання спільних проблем людства та створення всесвітньої федерації. Саме навколо цих основних проблем зосереджувалися геополітичні дослідження і в подальшому. 3. Українські мислителі, так само, як і їх зарубіжні колеги, здавна задумувалися над взаємозв'язком між географічними факторами і життям людини, суспільства, держави. При цьому, вітчизняні дослідники більше, ніж їх зарубіжні колеги, акцентували увагу саме на нематеріальних геополітичних чинниках - таких, як менталітет, релігія, культура, природні права людей і народів, що значною мірою вплинуло на формування філософсько-світоглядних традицій української геополітичної думки. Увага українських мислителів зосереджувалася на таких основних геополітичних проблемах: прагнення довести рівність всіх держав, незалежно від їх геополітичного потенціалу; пошук геополітичних стратегій подолання спільних проблем людства та створення на основі рівності і взаємоповаги народів великих федеративних об'єднань; пошук шляхів ефективного використання геополітичних факторів для досягнення процвітання країни; дослідження впливу геополітичних факторів на особливості формування людини як біологічної та соціальної істоти, на різні сфери суспільного життя, включаючи форми організації державного устрою, розвиток економіки, науки, культури. 4. На межі ХІХ-ХХ ст. у світовій геополітичній науці кристалізувалися перші напрямки, які відрізнялися різними концептуальними підходами до пріоритетності геополітичних проблем, визначення геополітичних інтересів та шляхів їх задоволення. Оскільки в світовій геополітичній науці не існує єдиної класифікації, яка охоплювала би всі геополітичні напрямки та простежувала їх еволюцію, автор запропонував власну класифікацію геополітичних підходів, які мали найбільший вплив на наукову і суспільно-політичну думку, практику міжнародних відносин. Це: геополітика "життєвого простору"; геополітика "Середньої Європи"; геополітика "теллурократії" і "континенталізму", а також "європейського континенталізму"; геополітика "євразійства", а також "неоєвразійства" і "європейського євразійства"; геополітика "талассократії", а також "атлантизму" і "атлантичного мондиалізму"; геополітика "мондиалізму"; "прикладна" геополітика. Українська геополітична думка йшла в ногу з усім цивілізованим світом, при цьому, її розвиток мав певні відмінності, зумовлені як філософсько-світоглядними традиціями української геополітичної думки, так і конкретними історико-політичними обставинами, зокрема, відсутністю української держави, тривалим досвідом національного поневолення. Внаслідок цього в часи становлення геополітики як науки (наприкінці ХІХ – в першій половині ХХ ст.) в Україні найвпливовішими стали три найбільш гуманні геополітичні напрямки: мондиалізм, геополітика "Середньої Європи", прикладна геополітика. Більш того, часом українські дослідники випереджали своїх зарубіжних колег у теоретичному обґрунтуванні і пропагуванні толерантних геополітичних підходів до влаштування Європи і світу. Що ж стосується таких популярних в ті часи у світі геополітичних напрямків, як геополітика "життєвого простору", "теллурократія" і "континенталізм", "євразійство", "талассократія", то вони практично не мали прихильників в Україні. 5. Українська геополітична думка кінця ХІХ - першої половини ХХ століть мала ряд характерних рис, які відрізняли її від тогочасних загальносвітових тенденцій у розвитку геополітики. Такими характерними рисами української геополітичної думки були: відсутність імперіалізму; повага до права націй на самовизначення; впевненість у необхідності взаємоповаги і взаємовигідності співпраці між країнами; науковий підхід і незаідеологізованість; демократизм; відсутність расизму; моральність; гуманізм; толерантність; підхід до геополітики як до комплексної науки, широке трактування предмету геополітики. Характерні риси української геополітичної думки успадковані нею з всієї історії вітчизняної суспільно-політичної думки, базуються на широкому філософсько-світоглядному підґрунті, який цілком відповідає менталітету нашого народу. Вітчизняна геополітична думка з часів її зародження пронесла крізь віки характерні риси української нації - людяність, доброту, щирість, толерантність. Подальші дослідження української геополітичної спадщини повинні сприяти відродженню української геополітичної традиції; становленню української геополітичної науки як самостійної суспільно-значимої сфери досліджень; усвідомлення української держави як історично-просторового явища, оцінки її стратегічного положення, визначення внутрішніх і зовнішній пріоритетів розвитку, усвідомлення призначення України у світі. |