Трудова діяльність є одним з важливих чинників виховання особи. Включаючись в трудовий процес, дитина змінює уявлення про себе і про навколишній світ. Під впливом успіхів у трудовій діяльності змінюється самооцінка, що у свою чергу змінює авторитет школяра в класі. Питання авторитету, самоутвердження особливо велику роль грає в старшому шкільному віці. Вчитель повинен підтримати і направити інтерес, що розвивається, не тільки на свій предмет, але і на інші області пізнання. Під впливом цього інтересу розвиватиметься самопізнання. Головна розвиваюча функція праці – це перехід від самооцінки до самопізнання. Окрім цього в процесі праці розвиваються здібності, уміння і навички. В трудовій діяльності формуються нові види мислення. Як наслідок колективної праці школяр одержує навички роботи, спілкування, співпраці, що полегшує адаптацію дитини в суспільстві. Загальноосвітній школі належить головна роль у формуванні особистості трудівника суспільства у відповідності з тими суспільно-історичними умовами, в яких їй жити і працювати. Стрімкі зміни соціально-економічних факторів приводять до того, що на відповідному етапі свого розвитку загальноосвітня школа перестає відповідати вимогам суспільства. Для зняття цього протиріччя необхідні докорінні зміни в роботі школи. В свою чергу шкільна освіта, постійно удосконалюється, змінюється під впливом прогресивних процесів в суспільства, бере активну участь в творенні, оновленні соціально-економічних умов головним чином за допомогою ґрунтовної підготовки молоді до праці, яка стає найважливішою продуктивною силою суспільства. Від стану розвитку освіти, трудової підготовки молоді багато в чому залежить ефективність суспільного виробництва. В цьому полягають економічна і культурна функції освіти. Економічна функція сприяє забезпеченню суспільства кадрами, що володіють технічною культурою, ґрунтовною політехнічною підготовкою. Її соціально-культурний вплив – у поступовій зміні соціально-класової структури суспільства. Трудова підготовка молоді, що здійснюється в процесі трудового виховання, навчання, профорієнтації, безпосередньої участі школярів в суспільно корисній праці, у позашкільній роботі, сприяє громадянському становленню, всебічному розвитку особистості, усвідомленому ставленні до навчання. Таким чином, життєва практика багато раз довела, що роль і місце трудової освіти, особливо в сучасних умовах, неможливо недооцінити, не потрібно руйнувати фундамент, на якому стоїть суспільство і держава. Проблема професійного самовизначення особистості належить до розряду актуальних і вічно живих проблем сучасної соціальної теорії і практики. Це обумовлено тим, що кожне нове покоління, яке вступає в самостійне життя, намагається визначитись, обрати й освоїти професію, знайти себе, реалізувати в повсякденній практиці. Не скрізь, не завжди і не кожному вдається самовизначитись у лоні професії оптимально й з найменшими втратами. Проблема полягає в тому, що тут діє значна група чинників, які не завжди гармонізують один з одним. У цьому зв’язку й вимальовується роль освіти, професійної орієнтації, яка допомагає особистості „відкрити себе”, свої задатки, здібності, схильність до тієї чи іншої професії. Вивчення ролі освіти у професійному самовизначенні особистості є завданням актуальним і ще належним чином не розв’язаним. В роботі доведено, що процес професійного самовизначення особистості здійснюється під впливом низки соціальних та особистісних факторів (економічних, політичних, соціокультурних, психологічних тощо), дієвість яких обумовлюється суспільними і особистими обставинами, в лоні яких розгортається базова соціалізація сучасної молоді. Головними серед них є фактор суспільного середовища, в якому формується особистість; професійне навчання особистості; виховна, профорієнтаційна робота в закладах освіти, де вона навчається; внутрішня установка особистості, обумовлена її здібностями; приклад товаришів; поради батьків тощо. Означені фактори є дієвими лише у взаємному зв’язку і доповненні. Між тим, життя складується так, що вони часто суперечать один одному. Наприклад, поради батьків не завжди співпадають з прикладом професійного самовизначення старших товаришів чи однокласників. Первинний власний досвід не завжди дає змогу визначити пріоритети професійної життєдіяльності. Тому особистості буває важко визначитись як у виборі професії, так і в майбутніх життєвих цінностях. На допомогу приходить освіта, яка не лише озброює особистість певною сумою знань, але й формує світогляд, мораль, ціннісні орієнтації, допомагає обрати шлях самореалізації, визначитись у професії. Проаналізовано механізми здійснення професійно-орієнтаційної функції освіти на рівні загальноосвітньої школи та професійного навчання. Автором доведено, що освіта, якщо вона реалізується в належному профорієнтаційному аспекті, „відкриває людині саму себе”, виявляє й розвиває її схильності, задатки, формує потреби й інтереси до майбутньої професії. Саме завдяки освіті особистість знайомиться з основами майбутньої професії і свідомо здійснює свій вибір. Важливою є роль і значення в системі професійного самовизначення особистості як загальноосвітньої, так і професійної та вищої школи. На основі наявної теоретичної і методичної літератури, практичного освітянського досвіду автором детально проаналізовані функції професійного самовизначення підростаючого покоління, зокрема, в системі профорієнтації, яка озброює школярів необхідним знанням для орієнтації у світі професій, формує вміння об’єктивно оцінювати свої індивідуальні особливості; діагностичних методик дослідження особистості школяра з метою надання індивідуальної допомоги у виборі професії; теоретичних та методичних засад професійного консультування молоді; системного підходу до профорієнтації школярів. Детально проаналізовані суспільно-значущі чинники вибору професії, а також – особливості профорієнтації студентів в умовах вищої школи та формування елементів духовної культури в процесі підготовки молоді до свідомого вибору професії. Важливим результатом дослідження є висновок про те, що професійне самовизначення не зводиться лише до так званого одноразового вибору, а є динамічним процесом, характерним для усіх етапів життя людини, процесом, що здійснюється в системі навчально-виховної і практичної діяльності впродовж життя. Людина вибирає протягом життя. Вона декілька раз може змінювати професію, залишаючись при цьому адекватною сама собі, своєму призначенню. Наголошується на тому, що на кожному з етапів особливу увагу слід приділити формуванню професійно важливих якостей в обраній сфері праці, контролю й корекції професійних планів, способам оцінки результатів, досягнень в обраній діяльності, самопідготовці до неї й саморозвитку, соціально-професійній адаптації старшокласників. Адаптація – важливий момент професійного самовизначення особистості. Вона здійснюється суперечливо. Людина не відразу „розпізнає” власне професійне покликання й часто надто важко адаптується до тієї справи, яка в майбутньому може стати для неї основною сферою самореалізації. Тут потрібна допомога наставника. На жаль, в сучасних умовах вона реалізується спонтанно, без належної суспільної організації. Важливим положенням (і рекомендацією), обґрунтованим в роботі, є висновок про те, що професійне самовизначення особистості доцільно здійснювати в ході спеціально організованої науково-практичної діяльності – в системі професійної орієнтації, котра розглядається в дисертації як система рівноправної взаємодії особистості та суспільства на певних етапах розвитку людини, що оптимально відповідає особистісним особливостям та запитам ринку праці в конкурентноспроможних кадрах. В роботі прогнозуються основні шляхи модернізації освітньої політики в контексті підвищення ролі освіти в процесі професійного самовизначення особистості. |