Результати дослідження дали можливість сформулювати такі узагальнені висновки: 1. Підставою різноманітності теоретичних способів легітимації соціального ладу в цілому та державно-правового зокрема слід визнати наступне: в Західній Європі з часів падіння Римської імперії постали унікальні умови, що контекстуально зумовили синтез античної традиції (особливо рецепції давньогрецької філософії та римського права) з духовним комплексом християнської релігії. 2. В основі концепту правової держави лежить взаємовплив теорії демократії, індивідуалістських і лібералістичних вчень та фундаментальна можливість їх синтезу в філософсько-правовій сфері, а також взаємодія їх принципових положень в праві та в інституалізації основ правової держави. 3. Переваги в легітимаційній сфері отримали теорії, котрі раціонально обгрунтовували тип держави, обмеженої (праволімітованої) етичними і правовими принципами, котрі не підлягають перегляду з боку державних органів влади. 4. Не підлягаючі перегляду нормативні передумови в теоретико-легітимаційному плані мають принциповий характер процедурних і субстанційних настанов – вони задають загального напрямку нормам (законам і указам) й конкретним відправленням права. Саме ці нормативні передумови і є основою правової держави, максимально звужуючи можливості зловживань влади і владою, ставлять її в певні межі – праволімітують, а в разі відповідності діяльності держави цим основоположенням – легітимують її. 5. Правова держава не потребує традиційної легітимації (виправдання існуючого ладу) та будь-яких міфологізацій на кшталт "віковічної демократичності" певного народу тощо, оскільки існують загальновідомі принципи, котрі визначають її легітимність. 6. Правова держава не ставить завдання ідеологічної легітимації, тобто нав'язування державою ідеологічних обгрунтувань необхідності та виправданості існуючого ладу з метою отримання масової лояльності. 7. Легітимність правової держави забезпечується тільки в громадянському суспільстві, яке в змозі праволімітувати державні інституції і поставити їх діяльність під контроль громадськості, а також запобігати будь-яким спробам держави узурпувати владу. 8. Наше визначення громадянського суспільства – це суспільство, в якому свобода індивідів має позастатусний характер та інституалізована в праві, приватній власності, ринковій економіці, визнається автономія моральних і релігійних переконань особи (також віротерпимості); не-політичні інституції (сім’я, освіта, економіка) не зазнають утисків з боку держави, а навпаки, визначають цілі та функції держави, обмежуючи її правом. 9. Наше визначення правової держави – це держава, чия діяльність направлена на втілення права і обмежена правопорядком, який гарантує права особи в основному законі – конституції. Природні права людини стають основними правами (позитивуються), а державно-правовий порядок підкоряється нормативним засадам (принципам). Ці принципи (що не підлягають перегляду) праволімітують державу та легітимують її: - принцип народного суверенітету; – принцип представництва; – принцип гарантування основних прав в конституції; – принцип правочинності влади; - принцип захисту громадських асоціацій. |