Модернізм доречно розглядати як світоглядну парадигму в контексті „мислительної стратегії” епохи Модерну. Концептуальні основи парадигми модернізму – онтологічний плюралізм, антинормативізм, імморалізм, поліваріантність, індивідуалізм, гносеологічний релятивізм – це трансформовані філософські виміри Модерну. Атрибутивні параметри поняття „модернізм” такі: легітимізація соціальних практик у концептуальній формі; конфліктність; онтологічний плюралізм; гедонізм, індивідуалізм, фальсифікація раціоналістичних „мислительних стратегій” Модерну. Аксіологічні неузгодженості в ідейному полі поняття „модернізм” детерміновані ідейно-теоретичними суперечностями між модернізмом як естетично-художнім явищем та модернізмом як теорією і практикою соціокультурного дискурсу. Ключовими ідейно-теоретичними передумовами становлення парадигми модернізму в просторі українського соціокультурного дискурсу вважаємо філософські студії в контексті українського Просвітництва та романтизму, ідеї „філософії життя”, психоаналітичні студії, а також природничонаукові відкриття, соціологічні концепції, орієнтовані ідеями Ч. Дарвіна та Е. Геккеля, філософські пошуки в просторі діалектичного матеріалізму. Останні зумовили основні вектори світоглядної ідентичності досліджуваного періоду, а відтак – і прагматичної дійсності. Особливості становлення українського модернізму розкривають його як соціально орієнтовану парадигму вітчизняного соціокультурного дискурсу в контексті тривалого процесу вітчизняного національно-культурного відродження. Трансформація традиційно-народницької ідентичності як інтенція вітчизняного соціокультурного дискурсу, ідейно-теоретичні основи котрої орієнтовані філософськими вимірами Модерну, детермінувала світоглядні перспективи та філософські аспекти парадигми українського модернізму. Інтеграція в українському соціокультурному просторі зарубіжних філософських концепцій, а також вітчизняний політичний процес на межі ХІХ – ХХ ст., результатом якого стало конституювання соціал-демократичного, монархічного, самостійницького та комуністичного векторів здійснення політичної влади, докорінно змінили комунікативну ситуацію в Україні. Цей висновок підтверджують урбанізація, поширення світоглядних пріоритетів лібералізму й демократії серед широкого загалу населення, пришвидшені темпи впровадження соціальних новацій, зміщення пріоритетів свободи/відповідальності з площини соціальної у сферу суб’єктивної рефлексії як ознаки оновлення комунікативної ситуації народницького типу. Характерною рисою українського модерністичного руху як різновиду здійснення концептуальних основ парадигми модернізму стало поєднання зарубіжних мистецько-філософських впливів, атрибутивних визначеностей вітчизняної інтелектуальної традиції та соціально-історичної реальності. Зокрема в ідейній площині українського модерністичного руху, з одного боку, простежуються впливи „філософії життя”, психоаналітичних досліджень, з іншого – філософських студій українського Просвітництва та романтизму, світоглядних перспектив народництва, вітчизняного феміністичного дискурсу. Полеміка, що розгорнулася на сторінках вітчизняної періодики, засвідчує рефлексію модернізму з боку української інтелігенції, отже, модернізм став помітним явищем в українському соціокультурному просторі. Дискусія з приводу модернізму сформувала напрями його критичних інтерпретацій, окреслила можливі варіанти розуміння ідейних основ і світоглядних перспектив модернізму в українському контексті. У межах критичного дискурсу українського модернізму було виокремлено, систематизовано та пояснено світоглядні засади, концептуальні основи, ідейно-теоретичні передумови парадигми модернізму з урахуванням специфіки вітчизняного соціокультурного дискурсу й філософських вимірів Модерну. Вектори критичного осмислення модернізму становлять вагому соціально-філософську складову цього феномену. Дослідження автентичних джерел доводить, що в українському соціокультурному просторі існували не лише критичні інтерпретації модернізму. Внаслідок наукового аналізу публікацій „Української хати”, переважно досліджень М. Сріблянського й А. Товкачевського, виявлено маловідомий дотепер варіант концептуального обґрунтування передумов становлення, світоглядних перспектив і теоретичних основ парадигми модернізму із соціально-філософської позиції, що становить ознаку автентичності, зрілості, виваженості вітчизняного дискурсу модернізму. Здобутком філософських пошуків М. Сріблянського й А. Товкачевського було розмежування змісту понять „поступ” та „еволюція”, актуалізація проблеми подолання імперативно-догматизуючого статусу народництва, запропоновані мислителями шляхи розв’язання дилеми „етичне-естетичне”, розташування на позитивному оцінковому полюсі вітчизняного соціокультурного дискурсу ідейно-теоретичного комплексу модернізму. Оригінальні розвідки М. Сріблянського й А. Товкачевського дають змогу виокремити структурні елементи соціально-філософської концепції модернізму, яка враховує інтенції та специфіку українського соціокультурного дискурсу. У працях мислителів обґрунтовано індивідуалізм як вихідну позицію соціально-філософської рефлексії; розглянуто та пояснено динаміку, причини й передумови конституювання новаторських тенденцій; виокремлено модернізуючі й антимодернізуючі фактори українського соціокультурного простору; пояснено в перспективі аспектів парадигми модернізму феномен культури, логікою буття якої мислителі вважали національну ідею; диференційовано феномен масової культури, різновидів і способів її буття, названо причини антагонізму індивідуальної та масової культури, окреслено динамічність і статичність як атрибутивні параметри буття культури, а також виокремлено теоретичний і практичний рівні існування культури; фахово пояснено причини опозиції парадигм модернізму та народництва в українському соціокультурному просторі. Становлення феномену модернізму в українському соціокультурному просторі було явищем закономірним, детермінованим ходом суспільно-історичного та культурного розвитку. Український модернізм супроводжувався цікавою соціально-філософською рефлексією, що цілісно обґрунтовано в працях українських мислителів. Вітчизняну парадигму модернізму можна вважати одним із виявів інтеграції української соціально-філософської думки до європейського та світового інтелектуального простору. |