Аналіз фігур експресивного синтаксису сучасної публіцистики з огляду на їхню формально-граматичну структуру, семантику й прагматику; з’ясування специфіки функціонування конструкцій, що є наслідком інтонаційно-смислового розчленування передаваної вербальними засобами інформації; опис типології структур, що забезпечують експресивізацію публіцистичного мовлення, уможливили ряд висновків та узагальнень: 1. Тенденція писемного публіцистичного мовлення до аналітизму, зокрема на синтаксичному рівні, визначається активізацією фігур експресивного синтаксису, що є наслідком сегментації й впливу усно-розмовної мовленнєвої стихії на писемні традиції. Засобами вияву зовнішньореченнєвого аналітизму постають сегментовані конструкції різної структурно-граматичної природи й семантики. 2. Мова газетно-інформаційних публікацій засвідчує розвиток лінеарної структури українського речення в напрямі послаблення доцентрових тенденцій, втрати чітких меж реченнєвої структури, що призводить до її розчленування на окремі фрагменти. 3. Інвентар експресивних синтаксичних конструкцій публіцистичного мовлення визначений спільністю їхньої прагматики, в основі якої лежить здатність до експресивізації тексту, коли під експресивністю розуміється комплексна граматична категорія, що репрезентується субкатегоріями емоційності, оцінності, інтенсивності, образності й модальності, інтегрованих у свідомості мовця як один складний факт і здатних сприйматися як змістова цілісність. 4. Писемна мова засобів масової інформації характеризується наявністю різнорівневих мовно-виражальних одиниць, спрямованих на реалізацію основних функцій публіцистичного тексту – інформаційної та впливової, що досягається поєднанням експресивності як порушення усталених синтаксичних норм загальноприйнятих мовних стандартів. 5. Реєстр фігур експресивного синтаксису є відкритою системою, він постійно зазнає змін, стає місткішим, а в межах публіцистичного мовлення найактивніше представлений парцеляцією, приєднуванням, власне сегментацією, лексичними повторами, вставними й вставленими конструкціями, перебування яких у межах однієї парадигми зумовлене кількома чинниками: - вони є засобом розриву, видозміни чи послаблення внутрішньореченнєвих синтаксичних зв’язків; - беззаперечною постає закріплена за ними функція смислової актуалізації окремих компонентів загального змісту; - кожна з фігур експресивізує публіцистичне мовлення з різним ступенем вияву експресивності. 6. Закріплені як норма й відстояні часом фігури традиційного, чи риторичного, синтаксису, використовуючись у публіцистичному стилі, на сьогодні поступаються конструкціям експресивного синтаксису, що постали наслідком інтонаційно-смислового членування. Відносно нові структури в граматичному ладі української мови є результатом масштабного впливу як лінгвістичних, так і екстралінгвістичних чинників на писемний її різновид. 7. Продуктивність конструкцій експресивного синтаксису в публіцистичних текстах засвідчує, з одного боку, зближення усного й писемного різновидів українського літературного мовлення в аспекті фрагментованої подачі інформації, а з іншого, підтверджує розвиток реченнєвої структури в напрямі зближення її з надфразною єдністю, а відтак і текстом. 8. Закономірності структурно-семантичного членування цілісного повідомлення полягають у тому, що всі сегментовані (за широкого розуміння цього терміна) конструкції є засобом зміни, а іноді й розриву внутрішньореченнєвих синтаксичних зв’язків: при парцеляції такі зв’язки переходять у площину зовнішньореченнєвих; розвиток лінеарної будови речення відбувається без руйнації цілісності базової структури за умови наявності приєднувань; модальні й інтродуктивні синтаксеми, що вводяться в речення модифікаційними зв’язками, засвідчують тенденцію щодо зближення реченнєвотвірних і текстотвірних зв’язків. 9. Найвищу співмірність у публіцистичному тексті виявляють парцельовані й приєднувальні конструкції, наділені комплексом класифікаційно-диференційних ознак: - вони є наслідком сегментації цілісної комунікативної одиниці, але парцелят виступає відривом сегмента від базового повідомлення, а приєднування – це результат додавання інформаційного відрізка; - маючи за норму постпозицію, парцельовані й приєднувальні синтагми відзначаються структурно-граматичною різноманітністю – від слова до речення; - прагматична близькість таких конструкцій виявляється в смисловій актуалізації, але парцелят підкреслює найвагоміше, а приєднування привносить додаткове. 10. Парцеляція виявляється в межах простого речення, коли виокремлюється один із головних чи другорядних членів речення або сурядні ряди у вигляді однорідних компонентів. У публіцистичних текстах парцеляція членів речення виявляється в такому співвідношенні: парцелятів-присудків – 26%; детермінантних членів речення – 23%; додатків і означень – по 15%; обставин – 11%; підметів – 10% від проаналізованого матеріалу. На рівні складного речення парцелятами частіше стають підрядні частини (60,04%), аніж сурядні (39,96%), що зумовлено ширшою парадигмою смислових відношень у складнопідрядному реченні й чітко окресленою семантикою більшості підрядних сполучників, що увиразнює зміст парцелята. 11. Приєднувальні конструкції в публіцистиці функціонують у двох структурно-граматичних різновидах: приєднувальні члени речення і приєднувальні речення. Найактивнішими в такій ролі постають означення, оскільки вони є необов’язковими, валентно не прогнозованими компонентами й завдяки своїй характеризувальній семантиці дають можливість авторові публікації виділити найважливіше в описуваному, водночас формують ставлення до нього адресата, що є найсуттєвішим для ЗМІ. Приєднування, співвідносні з реченнями, відзначаються меншим ступенем залежності від базової частини й найвиразніше реалізують своє функціональне призначення з приєднувальними сполучними засобами в ініціальній позиції постпозитивної структури: і ще, принаймні, і тому, та й, також, і теж і подібними. 12. Активним засобом смислової актуалізації й експресивізації публіцистичного мовлення є лексичний повтор як міжрівневий показник членування реченнєвої структури. Найдійовішим з усіх повторів в аспекті витворення експресивізованого змісту є лексичний повтор із синтаксичним поширенням, що в текстах газетно-інформаційного характеру реалізується пасивно. Тотожний лексичний повтор є визначальним для обстежуваних текстів; саме він спричиняє умовне розчленування висловлення, розгортання якого в смислову цілісність відбувається на основі повторюваної одиниці. 13. Специфічними прагматичними настановами в газетно-публіцистичних текстах вирізняється номінативний теми, що постає структурно-змістовою ланкою інтонаційно-смислового членування як у межах речення, так і в межах надфразної єдності. Він репрезентативніший за називний уявлення, оскільки більше налаштований на виконання властивих для публіцистики функцій – інтонаційно-смислової актуалізації та експресивного виділення. 14. Серед одиниць, що експресивно увиразнюють текст, друге місце за кількістю уживань посідають вставні конструкції, привнесення якими модальних та суб’єктивно-модальних відтінків значення зумовлене складністю й неодновимірністю сучасного публіцистичного стилю, в межах якого функціонально окреслюється як самостійний газетно-інформаційний. Модальні синтаксеми є засобом членування повідомлення в тому сенсі, що містять імпліковану змістову лінію. Редукція формально-синтаксичної структури вставних одиниць може зводитись до окремого слова, що дає можливість активізувати модально-смислові компоненти в режимі максимальної мовної економії. 15. Інтонаційно-смислове розчленування цілісного повідомлення в публіцистичних текстах без порушення формальних меж речення відбувається шляхом введення інтродуктивних компонентів, що свідомо добираються з метою концентрації змісту й авторської інтерпретації повідомлюваного задля смислової актуалізації, полегшеного сприйняття інформації, що в базовому реченні й вставленні може виявлятися двома, іноді віддаленими, сюжетними лініями. 16. Мовностилістичний аналіз публіцистичних текстів інформаційного призначення засвідчує, що інноваційні процеси в мові сучасних періодичних видань охоплюють граматичні, синтаксичні й функціональні тенденції до аналітизму, що виявляються в актуалізації розчленованих структур, призначення яких максимально актуалізувати компоненти смислу й надати експресивного звучання окремим сегментам, а відтак і всьому висловленню. | 