Ткаченко Лілія Геннадіївна. Феномен соціального відчуження та шляхи його подолання в сучасній Україні : Дис... канд. наук: 09.00.03 - 2008.
Анотація до роботи:
Ткаченко Л.Г. Феномен соціального відчуження та шляхи його подолання в сучасній Україні. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2008.
Дисертація присвячена дослідженню феномена соціального відчуження в основних сферах суспільного життя: політичній та економічній та виявленню шляхів його подолання в сучасній Україні.
Першопричиною соціального відчуження є порушення вихідної єдності природно-соціальної цілісності людини. Об’єктивною основою подальшого поглиблення соціального відчуження вже у власне суспільному способі життя є система розподілу праці, яка відчужує переважну більшість людей від розумово-пізнавальної пошуково-аналітичної роботи мислення.
На тлі виявлення об’єктивних причин соціального відчуження розкривається механізм його прояву в економічній та політичній сферах суспільства та намічаються шляхи мінімізації його негативного впливу на них.
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми щодо феномена соціального відчуження, його прояву в сферах соціально-політичного та соціально-економічного життя і пошук шляхів його подолання в умовах сучасного українського суспільства.
Висновки дисертаційного дослідження можуть бути сформульовані таким чином:
Сутністю феномена соціального відчуження є відхід людини в якості колективної суспільної істоти від об’єктивного закону, який у своїх атрибутивних характеристиках якраз і є соціальним полем буття в усіх його модифікаціях. Тому відчуження як категорія пізнання тотожне процесу соціального відчуження людини в суспільному бутті, до якого з початком трудового способу життя долучається і природне середовище.
Першопричиною соціального відчуження є порушення вихідної природно-соціальної цілісності людини, коли вона, як продукт гармонійної в своїй основі природної еволюції, започатковує суспільний спосіб життя, який деформує природну соціальність, але автоматично не формує соціально-духовну на основі суспільного способу життя. Поглиблення соціального відчуження вже у власне суспільному способі життя зумовлює система розподілу праці, яка відчужує переважну більшість людей від розумово-пізнавальної пошуково-аналітичної роботи мислення. Втрата органічної духовно-соціальної єдності має своїм джерелом емпіричного індивіда, адже суспільство є розумною абстракцією від міжособистісних взаємин.
До об’єктивних причин феномену соціального відчуження відносимо: категорії соціально-історичного простору і часу, які виступають як фактори духовної розірваності свідомості людини в індивідуальному та соціальному вимірах; визначений людині психофізіологічний характер який багато в чому програмує, впливає на її соціальний характер, де вродженість зумовлена специфічністю просторово-часових форм буття, які супроводжують життєвий шлях людини; природно-чуттєву сутність людини що долучаючись до сприйняття навколишнього світу сприймає не об’єктивні закони світобудови, а світ об’єктів як світ різноманітного, що проявляється у протистоянні між людьми; “другу природу”, яка спровокувала відчуження людини від своєї першооснови. Виявлені об’єктивні фактори соціального відчуження тісно пов’язані з онтологічними та гносеологічними аспектами діяльності самої людини, оскільки вона є водночас і суб’єктом породження відчуження і його об’єктом.
До головних проявів соціального відчуження в політичній сфері життя суспільства відносяться: нездатність окремої людини до самоуправління; відсутність самозобов’язувальної волі; домінування егоцентричних, біологічно визначених психофізіологічних суспільних орієнтацій; неадекватне сприйняття держави, насамперед в її організаційно-управлінській функції; нерозуміння суспільно-політичної сутності мови; домінування суб’єктивно-свавільної поведінки над суб’єктно-раціональною; ідеологічна невідповідність діяльності політичних партій цілям і завданням суспільства як цілісного політичного організму; асоціальний вплив релігійного світогляду, жорстко підпорядкованого церковно-конфесійним канонам; хибне розуміння головної функції держави як нібито суто владно-примусової, на якому зросло хибне вчення про її об’єктивну приреченість на відмирання; невідповідність типів політичного устрою суспільства і форм правління домінуючому в ньому умонастрою та світогляду.
До основних сутнісних проявів соціального відчуження, зумовлених економічними факторами суспільного буття людей належать: економіка підпорядкована політиці як інструменту влади, здійснюваної в інтересах політичних партій, а не суспільного блага, заради якого виникає держава; процес соціального відчуження як втрата органічної, еволюційно сформованої єдності людини і природи, зумовлений системою суспільного розподілу праці; володіння товарною нерухомістю, що робить нерухомим і дух самої людини – виробник стає товаром: він має ціну, а повинен мати духовні цінності в морально-етичних і етико-правових вимірах; товарно-предметний характер виробничих відносин, перетворюючи людину в уречевлений товар, орієнтований на ринковий продаж, витісняє її як зі сфери виробництва, так і суспільного життя загалом; соціальне відчуження яке йде від вузькості розуміння базису суспільства, який береться в економічних межах, тому що об’єктивно, людина завжди є духовно-соціальною істотою, суб’єктивно, далеко не кожна з них здатна оволодіти саме цією своєю багатоманітною істотною сутністю; соціальне відчуження на індивідуальному рівні завжди проявляється як пізнавальне відчуження, коли кожна людина, маючи для цього всі потенційні можливості, не приватизує духовний соціум у собі самій, оскільки саме він і є продуктивною силою і засобом виробництва, що лежить в основі виробничих відносин як відносин водночас екологічних та економічних.
Людині, щоб подолати соціальне відчуження, потрібно в самій собі бути цілісною й гармонійною, адже неповнота її буття в суспільстві лише проекція її власної недосконалості й недовершеності. Вона зобов’язана не лише відчувати себе людиною, а знати себе як духовно-практичне поняття бо в його змісті діалектично знята світоглядна і методологічна загально-родова суспільна сутність історії людства.
Зняття соціального відчуження ми пов’язуємо з просвітництвом, в основі якого мислення як засіб пошуку і знаходження об’єктивної істини. Тільки на цьому світоглядно-методологічному шляху можна розраховувати на поступове зняття суб’єктивності у формі суб’єктивізму, який відчужує людину як від себе самої у вигляді прояву прихованих в ній афектів, так і від інших людей, цілеспрямованою суб’єктністю, основу якої складає аналітико синтетичне світопізнавальне мислення. Єдино ефективний шлях, який утверджує гармонію в міжлюдських взаєминах і взаєминах людини з природою, шлях філософсько-просвітницький.
Публікації автора:
Статті у фахових виданнях:
Ткаченко Л.Г. Феномен соціального відчуження у сфері суспільно-політичного життя // Гуманітарний Вісник Запорізької державної інженерної академії. – Запоріжжя: ЗДІА. – Випуск № 29. – 2007. – С. 146-154.
Ткаченко Л.Г. Феномен соціального відчуження: пошук першопричин // Культурологічний вісник: Науково–теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя: Просвіта. – Випуск № 19. – 2007. – С. 168-173.
Ткаченко Л.Г. Феномен соціального відчуження в сфері соціально-економічного життя суспільства // Практична філософія: Науковий журнал. – Київ. – Випуск № 4. – 2007. – С. 69-75.
Ткаченко Л.Г. Об’єктивні причини феномена соціального відчуження // Гуманітарний Вісник Запорізької державної інженерної академії. – Запоріжжя: ЗДІА. – Випуск № 31. – 2007. – С. 13-18.
Публікації в інших виданнях:
5. Ткаченко Л.Г. Проблема відчуження в суспільно–політичній сфері сучасної України // Збірник тез наукової конференції студентів, аспірантів та молодих вчених 2007 р. – Запоріжжя: ЗНУ, 2007. – С. 265-269.