1. Означивши етапи становлення поняття “хаос”, дисертант встановив, що хаос є родове поняття відносно “соціального хаосу”, це стан розмивання усталених структур та визначення форм якісно нових структур, який постійно функціонує на різних рівнях системи та в різних підсистемах як форма вирішення внутрішніх суперечностей системи та адаптації до змін зовнішнього середовища, що утворює механізм її самоорганізації. 2. В процесі уточнення змісту поняття “соціальний хаос” його було визначено як стан складної нелінійної соціальної системи, що самоорганізується на шляху трансформації старих структур, які адекватно не відображають і не можуть задовольнити соціальні потреби, але він концентрує в собі зародки нових структур-атракторів, нових параметрів порядку та матеріал, з якого вони будуються. Визначені та обгрунтовані його особливості: 1) соціальний хаос притаманний лише складним системам, здатним до самоорганізації; 2) він є закономірною стадією суспільної трансформації та обумовлює новий соціальний порядок, який найбільш адекватно відбиває та задовольняє потреби соціальної системи; 3) рушійною силою в саморозгортанні процесів соціального хаосу є діяльність соціуму по задоволенню зростаючих потреб особистості; 4) вирішення суперечності між процесами організації та дезорганізації в суспільстві, обумовлює домінування в суспільстві тієї чи іншої стадії соціального хаосу, або стану соціального порядку; 5) соціальний хаос виступає результатом домінування процесів дезорганізації та може розгортатися на різних рівнях ієрархії в соціальній системі і локалізуватися самою системою, яка має функцію самозбереження; 6) чим складніша соціальна система, чим більше ієрархічних рівнів вона включає, тим частіше створення нових адекватних потребам системи структур відбувається завдяки переходу системи в стан соціального хаосу і ці процеси набувають закономірного характеру. 3. Виокремлюючи стадії розгортання соціального хаосу, було виявлено, що процеси самоорганізації в суспільстві розподіляються на процеси дезорганізації, які приводять до стану соціального хаосу та процеси організації, що формують соціальний порядок. Стан соціального хаосу в процесі саморозгортання має декілька стадій: соціальну кризу, соціальний вибух та стадію деструкції. З будь-якої стадії може бути здійснено вихід на нові параметри порядку, в залежності від умов, в яких знаходиться соціальна система, але чим глибше відбувається процес саморозгортання соціального хаосу, тим більш якісно новими будуть форми нового соціального порядку. 4. Взаємозв’язок процесів дезорганізації та організації було розглянуто на прикладі сфер життєдіяльності сучасного суспільства. Для економічної, політичної, соціальної та духовної сфер суспільства були виокремлені для аналізу: умови, за яких підсистема протистоїть дезорганізаційним процесам; соціальні флуктуації, що виводять підсистему з стану рівноваги; дисипативні структури, що розмивають усталений порядок та виступають осередком зародження нових структур; атрактори, тобто структури, до яких тяжіє підсистема в момент виходу на нові параметри порядку 5. Розширюючи уявлення про синергетичні моделі історичного процесу, дисертант приходить до наступних висновків: стан соціального хаосу, притаманний не всім суспільним утворенням, а лише складним. Тобто коли соціальна спільнота організована в межах держави; цикл соціальний порядок – соціальний хаос – новий соціальний порядок стає елементом історичної динаміки за умов певного рівня ускладненості в економічній сфері (стійке виробництво прибуткового продукту), в соціальній сфері (стійкі механізми відтворення класової структури, формування міст та, як наслідок, ущільнення соціальних контактів), в духовній сфері (стійке функціонування соцієтальної психіки, як здатності суспільства до адекватного відображення реальності та закріплення соціального досвіду в соціальних архетипах). Каскад таких циклів, який виводить соціальну систему чи сукупність соціальних систем на якісно новий виток суспільного розвитку, в залежності від теорії, крізь призму якої може бути розглянутий цей процес – це вихід або на нову суспільно-економічну формацію, або на нову цивілізацію. 6. Дослідження специфічності прояву соціального хаосу на етапі становлення незалежної України з 1991 по 2005 через запропоновану дисертантом систему критичних показників розвитку України на стадії становлення незалежності свідчить про перебування українського суспільства в стані соціального хаосу, що поступово пройшло всі його стадії, та сформувало передумови для створення нового соціального порядку та стабілізації певних сфер життєдіяльності. 7. Проведення аналізу критичних показників розвитку дозволило виокремити для кожної зі сфер соціуму: умови стабілізації; детермінанти оптимізації становлення нового соціального порядку. Загальною детермінантою оптимізації розвитку України, за результатами дисертаційного дослідження, повинна стати розроблена модель відкритого суспільства з стійким розвитком на базі правової держави, ринкового господарства та громадянського суспільства з консолідованою українською нацією. |
