Проведене дослідження стало основою для вирішення важливого наукового питання - з’ясування особливостей розвитку двосторонніх міждержавних взаємин у геополітичному трикутникові Республіка Індія – Китайська Народна Республіка – Сполучені Штати Америки після завершення „холодної війни” та ступеню їхнього впливу на світову систему. 1. Розвиток світових міжнародних відносин по завершенні „холодної війни”, трагічні події 11 вересня 2001 р. й політичні процеси, що розгорнулися після них, не лише засвідчили передчасність тези щодо однополюсності глобальної системи міжнародних відносин, за якої США були б єдиним регулятором, а й поставили під сумнів власне їхню здатність утримати планету під своїм контролем. Найближчим часом за безперечного утримання Сполученими Штатами провідних позицій у світі відбуватиметься дифузія сили внаслідок зменшення ефективності американського регулюючого впливу та здобуття регіонального лідерства певними державами, передусім КНР та Індією, а також суттєвого зростання впливу міжнародних організацій (зокрема, Євросоюзу й АСЕАН) на регіональні підсистеми, що призведе до врахування офіційним Вашингтоном їхніх національних інтересів при формуванні своєї зовнішньої політики. 2. США припускають імовірність перетворення КНР у наддержаву, що несе загрозу національній безпеці Америки не лише у Східній Азії, але й на Середньому і Близькому Сході та в Центральній Азії. Всіма наявними засобами США будуть намагатися загальмувати процес перетворення КНР у наддержаву, тобто самостійний центр світової політики глобального масштабу з тим, щоб зберегти за собою статус одноосібного лідера-гегемона. Але за всієї різновекторності ідеологічних позицій та конкуренції за лідерство в Азійсько-тихоокеанському регіоні США й КНР зацікавлені швидше в партнерстві, аніж у суперництві. 3. Єдиною точкою на карті, де китайські й американські геополітичні та національні інтереси прямо суперечать одні одним, є Тайвань. Приєднавши Тайвань, Пекін, окрім капіталів, отримає додаткові інтелектуальні ресурси (у КНР їх не вистачає, даються взнаки наслідки „культурної революції”) і передові технології, що дозволить йому кардинально скоротити військово-технологічне відставання від США й утвердитися в якості фактичного лідера всієї Східної Азії. 4. Очевидна нерівність економічних і військово-політичних потенціалів Індії та США, відсутність сталої традиції політико-дипломатичної кооперації й бюрократичний спротив тіснішим зв’язкам будуть, як і раніше, перешкоджати прискоренню та розширенню масштабів стратегічної співпраці. Але водночас важко заперечити, що в найближчій перспективі Індія матиме більше спільного саме зі США, аніж з будь-якою іншою великою державою. В той час як індійське керівництво, нарешті, усвідомило, що для успішного економічного прогресу країни потрібна підтримка США, останні визнали ключову роль Індії у вирішенні нових проблем, що загрожують глобальному порядкові й безпеці. 5. З метою підтримання довгострокового партнерства з Нью-Делі офіційний Вашингтон має виходити з тези про „винятковість Індії”, яку він висунув на захист ядерної угоди 2006 р. Однак малоймовірно, щоб Індія перетворилася на підконтрольного партнера США, готового приєднатися до будь-якої їхньої вдалої чи програшної авантюри будь-де в світі. 6. Південна Азія залишається одним із потенційно найконфліктніших регіонів світу не лише тому, що в ній триває перманентне асиметричне протистояння між Індією та Пакистаном, але й через напружені відносини Індії та Китаю, стратегічні інтереси яких не завжди співпадають. В ядерному трикутнику Індія - Китай - Пакистан криється серйозна небезпека для стабільності континенту в цілому. Водночас кроків назустріч можна чекати саме від Індії й КНР, як від країн, що мають багато спільного й можуть стати в найближчому майбутньому взаємовигідними партнерами. 7. Разом з тим, залишилася низка факторів, що обмежують зв’язки Індії й КНР. Питання спірних кордонів має хронічно невирішений характер, але на міждержавні відносини більше впливають особливості південноазійської політики КНР, яка до останнього часу мала яскраво виражене антиіндійське спрямування. Для офіційного Пекіна було важливо, щоб Індія остаточно не стала гегемоністською державою південноазійського регіону і не переросла його межі, намагаючись відігравати більшу роль в Азії в цілому. Зі свого боку, Нью-Делі, як і раніше, розцінює Пекін у якості союзника Ісламабада, а китайсько-пакистанське військове співробітництво, особливо в ракетно-ядерній сфері, вважає чи не головною перешкодою. 8. В сучасних складних умовах глобалізації Індія й Китай репрезентують унікальні моделі економічного розвитку, в той час як народногосподарський комплекс США внаслідок, не в останню чергу, експансіоністської зовнішньої політики, суттєво поступився своїми позиціями на світовому ринкові. Найважливіший результат реалізації індійської й китайської моделей – високі темпи економічного зростання й випереджаючий ривок у промисловому виробництві (КНР) та сфері послуг (Індія), що має непересічну практичну значимість для України. Обравши курс на євроінтеграцію, наша держава не може перебувати на узбіччі світових глобалізаційних процесів й має перетворитися на конкурентоспроможну країну в широкому спектрі економічного, науково-інформаційного та культурно-освітнього життя. Але здійснення такого „прориву” за дотримання необхідного рівня якості видається для України досить складним завданням. Тому видається доцільним звернутися до критичного опанування закордонного досвіду, передусім великих азійських і світових держав – Індії й Китаю, що демонструють феноменальні досягнення у сфері економічного розвитку й повчальні та корисні приклади сучасної глобальної конкурентоспроможності. Вивчення специфіки, методів та форм цих досягнень, порівняння індійського й китайського досвіду участі в глобалізаційних процесах, з’ясування позитивних і негативних факторів, що впливають на стрімкі темпи розвитку цих країн, безсумнівно, мають вплинути на розроблення й формування довгострокової національної стратегії України. В її основу, на нашу думку, слід покласти (як переконливо свідчить досвід Індії й Китаю) інноваційно-інтелектуальний та випереджаючий принципи розвитку. |
