Від давнього до сучасного російського поетичного мовлення тропи псевдототожності еволюціонували у напрямку від первинної тотожності, яка близька до міфологічної, до тотожності-відмінності, що встановлюється між розчленованими в актуальній картині світу суб’єктом осмислення та об’єктом зіставлення. У російському поетичному мовленні тотожність, близьку до міфологічної, відбивають переосмислення, які ґрунтуються не лише на логіко-лінгвістичній категорії „тотожність”, але й на „асоціації” (неявній тотожності), „аналогії” та „суміжності”. Ймовірно, що категорія „подібність” виступає подальшим механізмом утворення вторинної номінації. Логіко-лінгвістичні категорії тотожності й суміжності об’єктивують насамперед тропи, що виникли в архаїчний період розвитку мови, – персоніфікація та алегорія. Вони відбивають природний, тісний зв’язок з міфопоетичними значеннями. Алегорія як конкретне образне зображення відстороненої ідеї найбільше пристосована до остенсивної (вказівної, у тому числі заступаючої щодо табуйованої номінації) вербалізації символічних значень. Персоніфікація відображає глибоко архаїчний принцип одухотвореності (у тому числі антропоморфності) елементів універсуму як частину єдиного закону космологічності сущого. До архаїчних тропів псевдототожності, що поєднуються з персоніфікацією та алегорією, належить асоціативний паралелізм. Традиційно його відносять до конструкцій образного порівняння, однак основу паралелізму слід шукати в логіко-лінгвістичному механізмі асоціації. Асоціація як підґрунтя переосмислень є мисленнєвою структурою, що виникає у свідомості автоматично й відтворює, перш за все, глибинні, символічні значення. Близький до універсального і статус логіко-лінгвістичної категорії аналогії, яка здатна розташовуватися в основі первинної метафоричної тотожності. На весь ряд архаїчних тропів псевдототожності потужно впливає принцип партитивної метонімії, що діє на іншій тропеїчній осі та підпорядковується універсальному закону партиципації сущого. Йдеться про постійну та резонуючу співвіднесеність мовних феноменів царини сакрального – значення базового символу та його субститутів. Аналіз поетичних текстів фольклору свідчить про те, що родовий троп осі псевдототожності як самостійний вид переосмислень нечасто об’єктивується в архаїчний період розвитку мови. Однак метафора, поряд із персоніфікацією та алегорією, стає важливою ланкою в первинних типах синкретизму тропа й фігури, а саме в образному епітеті, метаморфозі, перифразі, гіперболі. Так, образна метаморфоза виникає на ґрунті одного з найважливіших і найдавніших типів міфопоетичних значень і відбиває обертання неживого світу на живий і навпаки згідно з законами постійності трансмутацій універсуму та одухотворення сущого. У текстах російських поетичних стилізацій метафора виконує одну з найважливіших ролей, при цьому гармонійно синкретизується як з архаїчними, так і з пізнішими видами тропів та фігур – образними типами оксюморона, іронії, аналогії, порівняння, інерційними асоціативними тропами, а також композитними, розгорнутого вигляду переосмисленнями, що створені на перетині одразу кількох тропеїчних координат. Наприклад, інерційний тип переосмислень одночасно може спиратися на логіко-лінгвістичні категорії первинної тотожності, видозміненої категорії тотожності–відмінності та вторинної подібності. У структурі образного порівняння, яке ґрунтується на категорії подібності, саме метафорична частина як первинна, стійка та символічно глибока відображає сутність усієї номінації. У межах актуальної картини світу відбувається помітне виокремлення переосмислень за типом панпсихізму, який виходить за межі цілісного панкосмізму. Він або сприяє утворенню тропів перехідного типу синкретизму, або ж провокує десакралізацію (разом із втратою медіативної та апотропеїчної функцій мови) і, відповідно, детропеїзацію архаїчних типів переосмислень. Якщо tertium comparationis архаїчних переосмислень осей псевдототожності та суміжності найчастіше відбиває ізоморфізм маркерів подолання світів, який партитивно явлений у суб’єкті осмислення та об’єкті зіставлення тропів, то в переосмисленнях сучасної епохи єднальна ланка tertium comparationis зі значенням „маркер подолання світів універсуму” може втрачати свою значущість унаслідок порушення медіарно-апотропеїчного переходу між полісвітами. Вона може актуалізуватися за рахунок звернення до традиційних способів тропеїчної специфікації символу – одухотворення, конкретизації, обертання. |
