Використання та науковий аналіз широкого комплексу джерел дає підстави для наступних висновків: Доведено, що узагальнення здобутків українських учених з техніки електрокомунікацій України кінця ХІХ – ХХ ст. в історичному аспекті є маловивченою темою. Попередні дослідники лише частково зверталися до цієї проблеми, зосереджуючись переважно на наукових досягненнях окремих вчених. Використання нового концептуального підходу, зосередженого на українській історії, залучення нових джерельних матеріалів і наукових фактів сприяло поглибленому висвітленню теми дослідження, заповненню прогалин в історії становлення та розвитку наукової думки в техніці електрокомунікацій України кінця ХІХ – ХХ ст. Автор прийшов до висновку, що історія становлення і розвитку наукової думки в техніці електрокомунікацій України кінця ХІХ – ХХ ст. умовно охоплює чотири етапи.
Перший етап – кінець XIX століття - 1917 рік. Це роки, коли Російська імперія вступила на шлях модернізації й почала тривалий перехід від доіндустріального до індустріального суспільства. Цей період характеризується відкриттями нових явищ, започатковано експериментальне вивчення електромагнітних коливань та хвиль, методів радіозв’язку, фізичних процесів у радіотехнічних та електротехнічних приладах. Саме на цьому етапі в Україні стали запроваджувати такі найдосконаліші для того часу засоби зв'язку, як телеграф, телефон та радіо. Багато дослідників історії електрозв'язку України, будучи безпосередніми учасниками та свідками цих грандіозних змін, змогли донести до сучасників не тільки ці відкриття, але й своє (часто захоплене) відношення до того, що відбувалося. Практично всі роботи, в яких йшла мова про електрозв’язок в Україні були написані фізиками, інженерами та електротехніками. Другий етап - 1917 рік - перша половина 40-х років XX століття. Соціальні потрясіння 1917–1921 років спричинили глобальні зміни практично всіх сторін життя населення України, які безпосередньо відбивалися на спрямуванні наукових досліджень. Встановлено, що в роки громадянської війни 1918-1921 роки засоби телефонного зв’язку в Україні були фактично зруйновані і лише відновлені у 1929 році. За радянської доби сформувалася державна система управління наукою, завдяки якій наукові плани підпорядковувалися розвитку промисловості та забезпечення обороноздатності країни. На початку 30-х років Академія наук України переведена в систему науково-дослідних інститутів; засновано інститут електрозварювання та гірничої механіки. Важливим досягненням електрокомунікації в Україні стало масове проводове мовлення, що відноситься до кінця 20-х років ХХ століття. За роки радянської влади розвиток технічних наук, їх ефективність суттєво стримувався через репресії, ідеологічний і моральний тиск на вчених. Архівні джерела надали змогу частково відновити імена вчених, які були несправедливо репресовані тоталітарним режимом. В їх числі фізик Б.Ф.Цокман, один із засновників вітчизняної радіотехніки, професор Одеського політехнічного інституту, геофізик М.А.Аганін, завдяки дослідженням якого вперше була складена магнітна карта України. Третій етап - друга половина 40-х - 80-і роки XX століття. Відмінна риса цього етапу в тому, що помітно розширилася джерельна база досліджень з історії електрокомунікацій. З'являється науковий напрямок, який зосереджується на вивченні історії програмування, використання напівпровідників, електронно-обчислювальної техніки. Значний вплив на цей напрямок зробили праці Л.І.Мальдештама, М.І.Радовського, Б.С.Сотина, В.М.Титова, В.М.Радіонова, М.Д.Бочарова, О.В.Яроцького, В.А.Бурлянд, Д.Л.Шарле та інших. До наукових праць включалися матеріали про становлення і розвиток електрозв’язку в Україні. Проте більшість праць носило суто інформативний характер, розповідали про безпроблемний розвиток технічних наук в Україні цього періоду замовчувалися труднощі, на які наштовхувалися науковці у своїй творчій праці. Четвертий етап - 90-і роки XX - початок XXI століття - визначається демократизацією українського суспільства, помітною інтенсифікацією академічної науки, формування власної матеріально-технічної бази досліджень електротелекомунікацій в Україні. Наукові дослідження в ці роки велися Д.Шарле, А.А.Глущенком, Р.Р.Біккеніним, Е.М.Шошковим, М.О.Портала, О.Б.Стреловим та ін. Еволюція наукової думки в техніці електрокомунікацій України невіддільна від досягнень світової та радянської науки. Важливу роль в розвитку теоретичних та практичних засад електрокомунікацій відіграли дослідження зарубіжних вчених Ч.Бебіджа і А.Ловлейс, С.Морзе, Б.С.Якобі, П.М.Голубицького, О.С.Попова, П.М.Рибкіна, О.А.Адаміана. Суттєвий внесок у наукову думку електрокомунікацій внесли українські вчені М.Д.Пильчиков, Й.Й.Косоногов, Б.П.Грабовський, С.В.Новаківський, М.Й.Кривошеєв, В.Є.Лошкарьов, С.О.Лебедєв, В.М.Глушков, К.Л.Ющенко та ін. Аналіз джерельної бази засвідчив, що в 1925-1930 р.р. в Україні важливі наукові дослідження в галузі електрозв’язку проводилися в таких наукових закладах, як Харківський фізико-технічний інститут, Київський політехнічний інститут, інститут радіо проблем Академії наук України. поряд з ними в 1950-1960 р.р. широко розгорнулася діяльність в організованих на той час інститутах кібернетики і напівпровідників. Наукові традиції забезпечували вчені Київського державного університету, Одеського інституту інженерів зв’язку. Встановлено, що завдяки дослідженням провідних учених в Україні побудована "Машина механічного мислення" О.М.Щукарєва; відкритий В.Є.Лошкарьовим напівпровідниковий p-n перехід, використаний при створенні транзистора; обґрунтовано принципи побудови та структуру універсальної цифрової електронно-обчислювальної машини С.О.Лебедєвим; розроблено принципи побудови та створено першу в Україні асинхронну електронно-обчислювальну машину "Киев" за участю Б.В.Гнеденка, В.М.Глушкова, В.С.Королюка, К.Л.Ющенко, Л.Н.Дашевського, К.О.Шкабари, С.Б.Погребинського; розроблено теорію цифрових автоматів, яка стала теоретичною основою при проектуванні електронно-обчислювальних машин; розроблено С.О.Моральовим, Ф.Д.Мораховським структуру та архітектуру першого в Радянському Союзі мікрокалькулятора на чотирьох інтегральних схемах; за участю В.Н.Плотнікова, В.І.Долгова розроблено та розпочато серійний випуск спеціалізованих супернадійних електронно-обчислювальних машин "Карат" для систем озброєння і керування на надводних та підводних суднах військово-морського флоту, а також для розв’язання задач навігації на суднах торгового флоту та атомних криголамах; за участю В.М.Глушкова, В.С.Михалевича, С.Б.Погребинського, А.О.Летичевського, Ю.В.Капiтонова, I.М.Молчанова та ін. Спроектовано, створено та випущено малими серiями суперпродуктивнi макроконвеєрнi комплекси "ЕС-2701" i "ЕС-1766", якi на тому етапі не мали аналогiв за кордоном. За радянської доби відбувався процес перетворення Академії наук України в систему науково-дослідних інститутів та наукових шкіл. Засновано школи напівпровідників В.Є.Лошкарьова, електротехніки С.О.Лебедєва, кібернетики В.М.Глушкова, школу теоретичного програмування К.Л.Ющенко, а також низку переданих до Академії наук України технічних і галузевих інститутів, які докорінно змінили структуру Академії. В дисертації обгрунтована пропозиція про доцільність поглибити вивчення еволюції наукової думки в техніці електрокомунікацій України. Доцільно було б підготувати праці присвячені історії становлення та розвитку науково-дослідних установ України, розкрити характер організації в них досліджень, показати творчі зв’язки та співробітництво з науковими установами колишніх Союзних республік. Враховуючи інтеграцію сучасної України в європейські структури актуальним висувається завдання проаналізувати зв’язки учених України з зарубіжними колегами, показати досвід та наслідки такого співробітництва. Важливо активізувати роботу над розкриттям практики наукових пошуків учених, вихідців з України і зробили суттєвий внесок в історію науки і техніки.
|
