Україна в цілому вже досягла стану соціокультурної зрілості, але основні її національні носії перебувають у трансформаційній стадії розвитку, в суспільній свідомості соціуму превалюють соціокультурні настанови, які ще не здатні забезпечити консолідацію українського суспільства. Національна самосвідомість членів суспільства є одним з основних компонентів процесу побудови єдиної нації. Проте можливості державної політики у сфері націєтворення на сьогодні суттєво обмежені, тому що науковці ще не мають переконливого розуміння національної самосвідомості як соціального явища. Зазначене свідчить про прогалини в сучасній вітчизняній етносоціології щодо розбудови як теоретико-методологічних засад, так і емпіричних процедур отримання вірогідних характеристик цього явища. Результати дисертаційного дослідження дозволили отримати достатнє теоретичне та емпіричне узагальнення національної самосвідомості в період суспільних трансформацій, що надає можливість передбачати певні тенденції стосовно поведінки членів сучасного українського соціуму в етнонаціональній сфері. Розв’язання наукової проблеми здійснювалося за допомогою комплексу загальнонаукових та соціологічних методів, а саме: аналізу і синтезу, генетичного методу, системного та структурного аналізу, стандартизованого інтерв’ю, контент-аналізу. Для обґрунтування достовірності отриманих результатів використовувалися статистичні методи обробки даних (коефіцієнт зв’язку для номінальних змінних чІ та коефіцієнт мінливості категорій IQV). Результати дисертаційного дослідження дозволяють зробити такі висновки. Порівняно з поширеними в соціогуманітарних науках точками зору на національну самосвідомість, в роботі вона розглядається як об’єктивна соціально-духовна потреба суспільства у фундаментальних принципах націєтворення з погляду реальних можливостей існування. Такий підхід уможливив уточнення визначення національної самосвідомості як соціального явища, що виявляється в усвідомленні певним колом людей своєї належності до окремої нації через спирання на досвід пращурів, власну суспільну практику та прагнення спільного майбутнього для себе та своїх нащадків. Спираючись на властивість самосвідомості відображати соціальну дійсність на різних рівнях, в роботі обґрунтована рівнева структура національної самосвідомості, що дозволяє розрізняти ступінь відображення соціальної реальності на кожному рівні сформованості національної самосвідомості. Виділені наступні рівні в структурі національної самосвідомості: ірраціональний, заснований на вірі та соціальних стереотипах; буденний, заснований на минулих цінностях і життєвому досвіді людини; теоретичний, заснований на усвідомленому розумінні процесів та явищ, що відбуваються в процесі націєтворення. Виявлення цих рівнів та їх операціональна характеристика надає можливість передбачати певні тенденції стосовно поведінки членів сучасного українського соціуму в етнонаціональній сфері. Спираючись на методику типології думок, що запропонував Є. Головаха була розроблена методика та методичний інструментарій емпіричного дослідження національної самосвідомості. Дана методика дозволила визначити індикатори рівнів сформованості національної самосвідомості, а саме: ставлення до релігійних цінностей, традицій і звичаїв, мови, національної і державної символіки (як характеристики, що відображають ірраціональний рівень національної самосвідомості); звернення до минулого, превалювання індивідуальних інтересів над інтересами соціуму (як характеристики буденного рівня національної самосвідомості); відчуття патріотизму, національна гордість, міжнаціональна толерантність (як характеристики теоретичного рівня національної самосвідомості). Використання зазначених індикаторів дало можливість отримати емпіричні якісні та кількісні показники відповідних рівнів сформованості національної самосвідомості. Аналіз результатів емпіричного дослідження показав наявність у мешканців Донецького регіону всіх рівнів національної самосвідомості з деяким домінуванням ірраціонального рівня над буденним і теоретичним у співвідношенні 3:2:2. Таке співвідношення було отримано шляхом підсумовування перших місць рівнів сформованості національної самосвідомості, що переважають за ключовими запитаннями, які показали статистично значущий зв’язок між індикаторами та соціально-демографічними характеристиками респондентів. Переважання ірраціонального рівня свідчить про відсутність суттєвих змін у національній самосвідомості мешканців Донецького регіону за період існування України як незалежної держави. Спостерігається збереження основних рис національної самосвідомості (інтернаціоналізм, патріотизм, етноцентризм тощо), властивих базовому типу особистості, що переважав у радянському суспільстві. Використання даної методики дослідження національної самосвідомості дозволило зафіксувати існуючу поведінку мешканців Донецького регіону в етнонаціональній сфері та передбачити її певні тенденції: 1) превалювання неусвідомлюваного сприйняття і оцінювання „інших” за етнічним походженням людей; 2) дистанціювання між представниками різних національностей, обумовлений важливістю для мешканців Донецького регіону спільного походження, належності до рідного краю та історичного минулого; 3) формування настанови позитивного ставлення до представників інших національностей: інший за національністю це потенційний партнер і співгромадянин; 4) об’єднання членів сучасного українського суспільства можна на основі територіального патріотизму, тобто пробуджуючи відчуття солідарності та єдності між всіма громадянами, що постійно живуть на території України, незалежно від їх етнічного походження, соціального статусу, соціально-культурного рівня. Отримані результати дисертаційного дослідження значною мірою конкретизують загальнотеоретичні положення про залежність характеру трансформаційних змін від ендогенних чинників розвитку суспільства, уточнюють уявлення про механізм трансформації пострадянського суспільства. У практичному плані результати даного дослідження можуть бути використані для проведення подальших теоретичних і емпіричних досліджень процесів суспільних трансформацій пострадянського суспільства; для розробки дієвих державних програм у етнонаціональній сфері, зокрема на регіональному рівні; для розробки заходів, спрямованих на адекватне сприйняття соціумом процесів, що відбуваються в країні; при розробці виховних аспектів регіональних програм розвитку освіти. Запропонований у дисертаційній роботі теоретико-методологічний підхід дослідження національної самосвідомості як соціального явища дозволяє отримати дані про рівні сформованості національної самосвідомості мешканців інших регіонів України, що сприятиме побудуванню цілісної картини стану розвитку етнонаціональної сфери в країні та розширить можливості державної стратегії і політики задля врегулювання міжнаціональних відносин. | 