У висновках сформульовані головні результати дослідження, які можна звести до таких позицій: - націоналізм можна широко окреслити як процес політичного самоствердження націй, утворення ними власних національних держав. Він зумовлений політизованим типом етнонаціональної самосвідомості, теоретичною, узагальненою формою якої є ідеологією націoналізму. Отож, націоналізм слід трактувати як суспільний процес, пов’язаний із становленням нації, в який органічно вплетена національна свідомість і її складова частина — ідеологія націоналізму, а також як діяльність політичних сил, які нею послуговуються; - націоналізму властивий широкий спектр концептуальних соціально-наукових підходів, серед яких особливої уваги заслуговує дискусія шкіл примордіалістів і модерністів. Характерними особливостями націоналізму є його поліморфність і поліфункціональність у різних сферах життя суспільства; серед головних суспільних елементів націоналізму можна виокремити національну міфологію, расизм і ксенофобію, релігійність і лінгвістичну спільність, що особливо характерні для баскського націоналізму; - визначальним фактором формування баскської ідентичності та націоналізму є історія та національна міфологія баскської нації. Особливого значення при цьому набуває ідеологічна інструменталізація баскської історії: з одного боку, вона виконує традиційну функцію збереження та плекання звичаїв і традицій, з іншого — становить потужний потенціал для генерування нових міфів і легенд; - зародження баскського націоналізму пов’язане з поступовою централізацією Іспанії, що означало скасування історичних автономних прав і свобод басків („фуерос”), та стрімкою індустріалізацією й модернізацією Країни Басків на початку ХХ ст., які спричинили революційні зміни не лише у традиційній економіці регіону, а й, що важливо, у національній (міграція) та соціальній структурах баскського суспільства. В процесі еволюції баскський націоналізм набуває більшої структурованості та поліваріантності на концептуальному рівні, найрізноманітніших форм від консервативного регіоналізму до радикального сепаратизму, перетворюється на невід’ємну складову внутрішньополітичного дискурсу Іспанії; найбільших змін ідеологія баскського націоналізму зазнала в час фашистського режиму генерала Франко (1939-1975): за умов жорсткої дискримінаційної політики щодо Еускаді та неспроможності консервативного поміркованого регіонального уряду протидіяти централістській політиці Франко відбулася стрімка радикалізація ідей баскського націоналізму, внаслідок чого його ідеологічна платформа розкололася на дві течії: помірковану (представлену найбільшою політичною партією Еускаді БНП) та радикальну (репрезентовану екстремістською організацією ЕТА та її політичними соратниками); - етнонаціонального виміру конфлікт у Країні Басків набуває на межі ХІХ-ХХ століть, коли внаслідок стрімких політичних, економічних і соціальних перетворень починає формуватися ідеологія баскського націоналізму. Саме потужна етнонаціональна ідентичність басків у контексті поєднання політичної, соціальної та культурної проблематик за умов централізованого правління генерала Франко в Іспанії стала визначальним мобілізаційним рушієм ескалації конфлікту в Країні Басків; - прийняття в процесі демократизації Іспанії нової Конституції (1978) та Статуту автономії Країни Басків (1979), які, з одного боку, закріпили за Еускаді, як за „історичною національностю Іспанії”високий рівень автономних прав, а з другого — базувалися однак на принципі „неподільної єдності іспанської нації”, заклало початок політичній децентралізації Іспанської держави, стало політико-інституційною реакцією на її регіональне розмаїття і, таким чином, перенесло етнонаціональну проблематику конфлікту в Країні Басків в законодавче поле. Реформована асиметрична або багатонаціональна квазіфедеративна система територіально-автономної організації Іспанської держави може послужити дієвою політико-інституційною моделлю для інших регіонально строкатих держав, зокрема для України. Використання такої моделі дало б змогу в рамках відповідного правового поля запобігати процесам дискримінації з боку центральної влади щодо окремих регіонів, і, таким чином, ефективно реагувати на національне плюралістичне розмаїття держави; - динаміка конфлікту в Країні Басків останніх років дає змогу простежити поступальну тенденцію, згідно з якою баскське питання все більше переходить з площини конфронтації між Мадридом та Віторією у площину внутрішньої проблематики як загальноіспанського, так і баскського політичних таборів. Побудовані в рамках теорії ігор аналітичні експериметальні моделі продемонстрували деструктивну роль силових механізмів у контексті вирішення проблеми та вивели етнонаціональну проблематику конфлікту за межі Іспанської держави на якісно новий, міжнародний, зокрема загальноєвропейський рівень, що суттєво розширило можливості для пошуку відповідних концептуальних розв’язань; - європейський фактор відіграє у баскському питанні складну та амбівалентну роль: з одного боку, він сприяє послабленню „класичних” незалежницьких рухів регіональних національностей (зокрема зменшення ролі ЕТА), а з іншого — зумовлює радикалізацію традиційних федеративних концепцій баскської регіональної влади, прикладом якої є проект нового політичного статусу Еускаді „План Ібарретче”. Кінцевою метою в ньому визначено вже не створення іспанської федерації як головної умови збереження цілісності Іспанії, а формування федерації європейських національностей, в якій баски як самобутня європейська нація володітимуть значно вищим рівнем самоврядування, ніж сьогодні в межах Іспанської держави. Подальша еволюція інститутів Іспанської держави та самого ЄС, створення подвійної федеративної системи з елементами „внутрішнього” (міжрегіональна форма співпраці в межах Іспанії) та „зовнішнього” (міжрегіональна форма співпраці в рамках ЄС) федералізмів відкривають додаткові можливості для нормалізації системи відносин між іспанським централізмом і баскським периферійним націоналізмом і, таким чином, нейтралізації елементів насильницького сепаратизму в Країні Басків; - іншим доповнювальним, але аж ніяк не конкурентним засобом подолання баскської кризи може стати залучення міжнародних політико-правових інструментів. І хоча національні інтереси держав як основних суб’єктів міжнародного права й надалі залишатимуться домінантним фактором у діяльності усіх міжнародних та європейських організацій, правові напрацювання останніх, особливо у сферах захисту національних меншин і регіональної політики, можуть стати ефективною моделлю нормалізації системи взаємовідносин між іспанським централізмом і баскським регіональним націоналізмом, що дасть змогу сформувати демократичну платформу для мирного врегулювання конфлікту. |
