Узагальнення та подальший розвиток концепції етнонаціонального буття людини в умовах культурної глобалізації дозволило зробити наступні висновки: Подано авторські визначення етнонаціонального буття людини. Описові визначення: національне - сукупність певних властивостей і особливостей етносуспільних відносин, інтегрованих індивідом чи спільнотою у процесах спільного національного буття у конкретних умовах, ставленні до свого місця в бутті. Історичні визначення: етнонаціональне є продуктом традицій, всього попереднього розвитку людства та історичного зв’язку різних поколінь. Нормативні визначення акцентують увагу на етнонаціональному бутті індивіда в контексті певного соціуму через систему нормативних правил та контролю за їх виконанням та ролі ідей, символів, структур у етнокультурному житті. Психологічні визначення – оскільки по суті етнонаціональне та психологічне є неподільними і мають спільний предмет – людину, то можна припустити, що етнонаціональне доречно тлумачити через психологічне. Концепція етнонаціонального буття пов’язана з процесами акультурації, тобто засвоєння яким-небудь народом ряду форм, рис культури і іншого народу; вплив одного суспільства чи етнічної групи на інші внаслідок їх тривалої безпосередньої взаємодії, є однією з форм культурної дифузії; процес взаємовпливу культур, а також результат цього впливу, що характеризується сприйняттям однією культурою елементів іншої культури, а також виникнення нових культурних явищ. Культурна акультурація означає процес, завдяки якому до культурної спадщини додається більша кількість нових елементів, ніж відкидається старих. Етнічна акультурація особливо виявляється в багатонаціональних державах, де під впливом пануючої культури втрачаються специфічні традиційні культурні риси інших етнічних груп; етнічна акультурація
в різній мірі залежить від політичних дій домінуючого етноса, а також від прискорення темпів денаціоналізації і асиміляції. Філософсько-антропологічна рефлексія культури етнонаціонального буття вбачає в ньому загальноцивілізаційне явище, своєрідну „цивіліософію”, завдяки якій здійснюється перехід до прискореного і стабільного розвитку з метою пошуку емансипованих умов буття. Сам термін „культура етнонаціонального буття” означає „бути в нації”, охоплюючи людське існування в усій його тотальності, відтворюючи системні зв’язки і взаємовідносини різноманітних культурних національних форм. Аналіз парадигмальних змін антропологічної рефлексії етнокультурного буття людини пов’язаний з глобалізаційними процесами. Культура етнонаціонального буття людини являє собою осягнення граничних підстав людського буття з притаманними йому етнічними константами, що мають ціннісно-нормативний, знаково-комунікативний, нормативно-регулятивний характер. Системний, структурний, діалектичний, синергетичний методи дають можливість визначити етнонаціональне буття людини як складно-організовану, нелінійну, непідпорядковану систему, яка ґрунтується на принципах теорії самоорганізації складних систем та дисипативних структур, які дозволяють глибоко оцінити нелінійний характер розвитку етнокультурного буття, що реалізується через соціальні флуктуації і біфуркації (точки спонтанного вибору). Філософсько-антропологічні підходи та методи аналізу дозволяють глибше проникнути в сутність, структуру і напрями розвитку етнонаціонального буття людини, що є динамічною єдністю різнобарвного і різноманітного світу, єдністю тотожності і відмінності; поліфонією національних голосів, „сутнісною матерією”, в центрі якої „людина як міра всіх речей”. Саме людський вимір етнонаціонального буття спроможний враховувати екстремальні життєві колізії – незабезпеченість людини „жити” в кризовому соціумі, соціальну незахищеність людини, негарантованість самореалізувати свої „сутнісні сили” в умовах антропогенної катастрофи ХХІ ст. Якщо спонтанний суспільний розвиток безперервний, глобальний, у цілому прогресивний, то етнонаціональний – дискретний, хвилеподібний і локальний. Існують різні антропологічні напрямки і підходи до аналізу і розуміння соціуму в контексті етнонаціонального буття, механізмів його функціонування. Перш за все можна виокремити макросоціологічний та мікросоціологічний підходи. Макросоціологічний підхід виходить з того, що, лише аналізуючи буття як цілісність, можна зрозуміти як особистість, так і суспільство. Мікросоціологічний підхід прагне осягнути цілісність буття, вивчаючи інтеракцію, а саме культурну взаємодію індивідів. У межах макросоціологічного підходу можна виокремити кілька напрямків, серед яких виділяється функціоналізм. Згідно з функціоналізмом, буття – це нерозривний організм, який складається з частин, окремих елементів, що виконують певні функції, які спрямовані на задоволення суспільних потреб, забезпечують цілісність і сталість суспільства. 6. Етнонаціональне буття людини виступає як динамічна цілісність, що розкриває взаємодію всіх її складових політичної і економічної сфер, соціальної і духовної, метафізичної і ідеологічної. Отже, поняття “культурний глобальний феномен” виступає цілісністю відносно права, економіки, релігії, мови, мистецтва, держави, культури, кожного субструктурного елементу етнонаціональної сфери, який, в свою чергу, є цілісністю. В основі формування буття лежить принцип компліментарності (схожості життєвих настанов) та стереотипу поведінки, що виникає в процесі історичного розвитку. Етнічні цінності характеризують те чи інше буття як асиміляцію чи консолідацію культурних традицій, які виокремлюють історично-онтологічні і культурно-еволюційні відмінності. 7. У системі етнонаціонального організму культура є світоглядним самовираженням етноісторичної спільності людей, яка відображує специфічні умови існування. Етнонаціональні фактори здійснюють історичний вплив на людину, на формування ціннісних орієнтацій. Людина має право бути представником свого роду, народу, будучи громадянином, але суспільство і держава повинні бути етнонаціональними, перш, ніж стати політичними. Корені загальнолюдських цінностей – в самій людині, в конкретних етно-національних і інших спільнотах. Внутрішньо-національна консолідація, міжетнічна комунікація через діяльність конкретних індивідів суть базові фактори інтеграції і формування нації – держави. 8. Найважливіша сутнісна характеристика культурної глобалізації – взаємозв’язок процесів інтернаціоналізації економіки, політики, культури; розвиток єдиної системи світових зв’язків; зміни й ослаблення функцій національної держави та недержавних утворень, у тому числі таких, як етнічні діаспори, релігійні та націоналістичні рухи, що позначає усе більш складний комплекс трансграничних взаємодій, у неухильному зростанні і посиленні впливів міжнародних інститутів громадянського суспільства, у значному розширенні масштабів трансграничних комунікаційних та інформаційних обмінів, утворення міжнародного правового і культурно-інформаційного поля. 9. Детермінанти оптимізації етнонаціональної ідентичності направлені на те, щоб: розробити адекватну етнонаціональну і етноекономічну політику, що направлена на регулювання буття етносів, які проживають на певній території з метою культурного прогресу кожного суб’єкта етнонаціональної структури, вирівнювання їх розвитку через перерозподіл ресурсів країни, в контексті яких етноекономічна політика є детермінантою етнонаціональної політики держави, а для цього необхідно розробити ефективну концепцію організації управління етнокультурними процесами, щоб сприяти оптимізації позитивних етнокультурних процесів як на рівні регіону, так і на рівні держави; прийняти комплекс законів, щоб більш кардинально змінити етнополітичні та етноекономічні пріоритети, оптимізувати правове поле кожного етнонаціонального соціуму, що є „єдністю в його багатоманітності”; подолати нові тенденції культурної ідентичності – маргіналізації, імміграції тощо. 10. Україна докладає чимало зусиль, щоб в усіх сферах суспільного життя впроваджувати високу культуру міжетнічного спілкування, формувати ідентичність за допомогою конверсії до культурних джерел та етнічної референції; забезпечення прав національних меншин в Україні здійснювати відповідно до принципу верховенства міжнародних стандартів та ефективної етнокультурної політики, запобігати конфліктам на міжнаціональному ґрунті. Головна проблема – розробити ефективний механізм взаємодії етносів і держави, який реалізує природне право на гідне існування етносів в координатах культури етнонаціонального буття, захищати свої етноси в діаспорах та сприяти згуртованості сучасного українського суспільства, спрямоване на досягнення культурного відродження етнічних груп; всебічно врахувати географічну та господарську специфіку країни; виробити антропологічні стандарти культури етнонаціонального буття; подолати суперечності процесу ідентифікації, що мають місце в конфліктах різних антропологічних стандартів та апелювати до універсалій національної культури. |