У висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, що в узагальненому вигляді формулюються як елементи новизни, висвітлюються тези, які мають перспективне значення для подальшої розробки. Результати дисертаційного дослідження конкретизуються у наступних положеннях: Поява естетики як філософської науки у Новий час обумовлена конкретними суспільно-історичними передумовами, серед яких в економіці – виділяємо формування “третього стану” з його відносною економічною незалежністю, в ідеології – поширення теренами Європи протестантської етики особистої відповідальності, у філософії – “відкриття” внутрішнього світу людини, перехід від атрибутивного її розуміння до буттєвого. “Коперніканський переворот” І. Канта засвідчує собою остаточну вичерпаність і кризу філософії Нового Часу, в той же момент переформульовує основні її питання для нової епохи – Модерну, який постане по завершенню епохи класичного німецького ідеалізму. Це – ключовий момент у розвитку новоєвропейської філософії, що зумовлює загальний вектор філософського пошуку на наступні століття – до теперішнього часу. Сучасна кантознавча традиція представлена двома потужними гілками – гносеологією і етикою – часто не враховує значення принципу системності у філософії І. Канта. Це призводить до викривлення і гіперболізації значення того чи іншого сегменту філософського знання, у той час як Кант намагався ствердити паритет складових частин системи. Здатність судження є фундаментом естетики І. Канта. І хоча виходить вона з форм споглядання об‘єктів, філософію Канта не можна назвати формалізмом. Особливо яскраво це видно на прикладі мистецтва: “суб‘єктивний” зміст переживання твору може транслюватися від суб‘єкта до суб‘єкта, проходячи нову реконструкцію від чуттєвого образу до емоційного переживання. Принцип доцільності, виведений Кантом з аналітики прекрасного у “Критиці здатності судження” як основа схоплення свідомістю художнього об‘єкту, може бути застосований до аналізу не тільки фактів художньої дійсності у їх взаємозв‘язку із культурною епохою, але й для розкриття суті естетичної діяльності людини як самодіяльності, для аналізу джерел формування її внутрішнього світу не тільки у сфері естетичного, але й у інших сферах. Роль продуктивної уяви у діяльності психіки людини, за Кантом, не обмежується виключно початковою стадією пізнавального процесу. Продуктивна уява постає як елемент, що є необхідним для виникнення естетичного переживання. Для Канта тут є важливими два аспекти розгляду здатності – гносеологічний та антропологічний, але довільність як атрибут дії уяви підкреслює значення здібності для художньої діяльності, зокрема – в діяльності генія. Естетичні погляди І. Канта втілили особливості суспільно-історичних, релігійних та філософських підвалин епохи, які сформувало нове бачення людини. Не дивлячись на те, що під вплив кантівської філософії так чи інакше підпадав кожен наступний мислитель, плідне продовження його ідей стало можливим тільки у руслі філософії, що виходить із буттєво-особистісного розуміння людини, а отже актуальність ідей Канта не зникла, а у поєднанні із сучасними філософськими концепціями (екзистенціалізм, психоаналіз, феноменологія, структуралізм, філософська герменевтика) ці положення набувають нового прочитання. Зокрема, принцип доцільності без цілі як основа естетичного сприйняття, може бути застосований до аналізу творів мистецтва усіх етапів розвитку людської цивілізації: доісторичного, класичного, модерного, не дивлячись на те, що різні культурі епохи передбачали різне ставлення до діяльності митця і результатів його творчості. Концепція здатності продуктивної уяви на різних засадах знайшла своє плідне продовження у працях екзистенційно-герменевтичної філософії як основа екзистенції людини і спосіб прочитання нелінійної герменевтичної істини. |