На основі дослідження були сформульовані теми, притаманні історичній констеляції критичних наук про культуру: 1. Поняття розвитку в усіх досліджених концепціях має подвійний смисл. По-перше, воно формує дуал, який співставляє дійсність і норму. По-друге, воно означає сконструйовану причинно-наслідкову схему. 2. Визначеність щодо позиції дуалізму. Рух думки в усіх розглядуваних концепціях оформлюється з допомогою ряду дуалів: матеріал/форма, дане/задане, іманентне/трансцендентне, практичне/теоретичне, конститутивне/методологічне, нормативне/емпіричне. 3. Розмежування наук про природу і наук про культуру одержує специфічну інтерпретацію у кожного з авторів. Але у кожному варіанті це розмежування засноване на встановленому автором логічному зв’язку між конститутивними і методологічними формами. 4. Поділ методів також набуває особливого змісту у кожній концепції. Але в усіх випадках він є логічним наслідком поділу конститутивних і методологічних форм. 5. Роль поняття цінності є центральною у всіх розглянутих авторів. Саме цінності (незалежно від їх потрактування в іманентному чи трансцендентному сенсі) надають наукам про культуру телеологічну спрямованість. 6. Способи установлення загальнозначущості є тим епістемологічним механізмом, який визначає роль індивіда як субстрата проектування цінностей у наявне і надає йому центральне місце в історичному русі культури. У результаті порівняльного аналізу авторських потрактувань визначених тем установлюється, що інтерпретація вихідного факту критичних наук про культуру є амбівалентною. Цей факт вбачає специфіку предмета наук про культуру у тому, що він містить у собі прояви практичної пізнавальної здібності (оцінку, волевияв і т.д.). Отже, індивіди, що здійснюють волевияв, водночас відіграють роль об’єктів дослідження і пізнавальних суб’єктів (адже вони демонструють практичну пізнавальну здібність). У такий спосіб практична пізнавальна здібність, що є поняттям гносеології, стає характеристикою існуючих індивідів і набуває онтологічної значущості. Цим трансцензусом порушується чистота теоретико-пізнавального фундаменту критичних наук про культуру. У результаті проведеного дослідження епістемологічних схем формування поняття розвитку ми дійшли висновку, що за поверхнею встановлених культурних фактів (тобто визначених нами тем критичних наук про культуру) лежить проблема встановлення реляцій між поділом пізнавальної здібності на практичну і теоретичну і поділом онтологічної і теоретико-пізнавальної сфер. Тиск цієї проблеми є тим мусовим рушієм, який відкриває горизонт конструюванню руху історичної дійсності і водночас пов’язує історичну констеляцію логічних проблем критичних наук про культуру. |