Анотація до роботи:

Скибицька Н.В. Епістемічна модальність в англійській мові (діахронний аспект). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 – германські мови. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2004.

Дисертацію присвячено розгляду категорії епістемічної модальності в діахронному аспекті, розкриттю шляхів формування та еволюції системи мовних засобів (морфологічних, синтаксичних, лексичних) її вираження в середньоанглійській мові на тлі граматичних засобів реалізації достовірності/недостовірності в давньоанглійській мові. Встановлено динаміку розвитку значень категорії епістемічної модальності (достовірності/недостовірності, гіпотетичної модальності (припущення, передбачення) та модальності логічної необхідності, сформульованої як висновок на основі міркувань мовця про очевидні для нього факти, попередніх знань, звичайного стану речей, свідчень очевидців і под.) в історії англійської мови, показано процеси переходу від оформлення модальних значень закінченнями дієслова, до вираження їх модальними прислівниками, частками, модальними словами, засобами складнопідрядного зв’язку в реченнях, контекстом.

Комплексний аналіз становлення функціонально-семантичної категорії ЕМ в англійській мові та еволюції засобів її вираження, дозволив встановити взаємопов’язаність змін у структурі модальних значень з перебудовою засобів їх вираження. Зміни, що торкалися способово-часових форм англійської мови, які виражали модальні значення, зумовили переорієнтацію їх від морфологічних синтетичних форм до лексико-граматичних, синтаксичних і лексичних засобів. У середньоанглійській мові помітна трансформація окремих морфологічних категорій дієслова, перебудова дієслівної системи, поступовий перехід опозиції презенса/претерита давньоанглійської мови з її підкресленням співвіднесеного передування/непередування дії щодо моменту висловлювання в опозицію часових форм з перфектом. Категорія дієслівного способу як основного виразника об’єктивної модальності речення з чотиричленної (індикатив, ірреаліс, оптатив, імператив) стала двочленною (індикатив - ірреаліс), утворився умовний спосіб з усією сукупністю його аналітичних морфологічних засобів.

У давньоанглійській мові умовний спосіб виражав різні відтінки дії, що так чи інакше були дистанційовані від ствердження реального факту її протікання (різного роду оптативні вживання, нереальна чи реальна умова, за якої дія могла відбутися). Умовний спосіб був засобом особливої модальності, коли ставилися під сумнів вірогідність та достовірність факту або дії, що впливало на спеціалізоване вираження висловлювання.

У цей час достовірність виступає окремим аспектом граматичної модальності. Якщо слова не належали мовцеві особисто, то разом з посиланням на джерело інформації, граматичне оформлення висловлювання регулярно переходило у сферу вживання умовного способу для передачі епістемічного модального відтінку. Саме він виконував функцію засобу певного дистанціювання від ствердження реальності. Переказування виступало окремим видом передачі інформації, а модальні маркери вказували на певний ступінь невивіреності інформації.

Відбувається структурування семантичних значень умовного способу як засобу вираження епістемічної модальності (зокрема гіпотетичної, з підкресленням наявності відповідних умов здійснення дій, раніше за них або паралельно з ними інших дій, бажаності/небажаності, допустимості дії тощо), що супроводжуються виокремленням спеціальних засобів оформлення їх у вигляді синтаксичних конструкцій, що стають аналітичними формами, а також частинами окремого типу умовних речень.

Поступово формувалися певні типи речень, у яких умовний спосіб виражає різні аспекти невідповідності предикації реальному станові речей. Саме в умовному реченні могли бути вказані умова (реальна - нереальна), побажання, непевність. Вираження ЕМ за допомогою засобів складнопідрядного типу зв’язку в реченні, зокрема умовних, у середньоанглійській мові стало можливим завдяки змінам форм вираження способів дії, які супроводжувалися певними змінами в уявленні процесу, стану дії в свідомості мовця, що відбилися в структурі мови, в співвіднесенні площини об’єктивного часу дії та суб’єктивного – у вимірі мовця, з його оцінкою процесу, стану, дії як дійсно необхідних, можливих чи вірогідних, тобто в проекції ставлення мовця до дії в повідомленні.

Модальні дієслова, що були ближчими до суб’юнктива, ніж до оптатива, суб’юнктива та імператива, ніж до ірреаліса, завдяки своїм структурним функціям стали провідними у вираженні ірреаліса. Саме в його межах вони розвинулися в допоміжні дієслова.

Спеціалізація лексичних засобів на вираженні епістемічної модальності, закріплення за ЕМ особливих синтаксичних форм вираження сприяло виокремленню її в окрему функціонально-семантичну категорію з її ядерними значеннями достовірності/вірогідності, що по-своєму модифікувала пропозитивну основу речення і дозволяла окреслювати епістемічний стан мовця. Саме перебудова значення достовірності в середньоанглійський період розвитку мови була, з одного боку, наслідком перебудови способово-часових форм об’єктивної модальності, з другого, стала джерелом подальшого структурування значень ЕМ.

Претерито-презентні дієслова, що були попередниками сучасних модальних дієслів і в давньоанглійській мові мали повне лексичне значення, відтінки яких розміщені в площині гіпотетичної модальності (можливості, передбачення, гіпотези, умови, бажання), поступово виокремлюються і стають засобом вираження способових значень, орієнтуючись на синтаксичну модальність як складник предикативності.

У середньоанглійській мові спостерігається паралельне функціонування обмеженої семантичної групи дієслів (так званих модальних) у контекстах, де вони зберігають свої лексичні значення, і аналітичних конструкціях, що починають виражати сукупність стандартних модальних значень можливості/неможливості, обов’язковості/необов’язковості, певності/непевності, вірогідності. Отже, відбувається подальше структурування категорії модальності з одночасним виділенням конструкцій, які спеціалізуються на вираженні ставлення мовця до повідомлення.

У середньоанглійській мові активним засобом оформлення ЕМ стають безособові конструкції, що представлені класом модальних фраз типу if that it were possible...; іt is an impossible...; I...suppose/thynke/gesse.. that..., вживаних з інфінітивом. Ці фрази здебільшого трапляються в складнопідрядних реченнях, в яких вони виконують роль речення головного щодо пояснювального підрядного речення, яке поєднувалося з головним за допомогою сполучників або без них.

Модальні прислівники в цей час як експоненти ЕМ використовуються менше порівняно з модальними фразами, однак виокремлення цієї їхньої функції стає дедалі помітнішим. Частина з них виникає на периферії функцій прикметникових слів, що починають виконувати прислівникову, тобто придієслівну функцію.

У середньоанглійській мові дедалі активнішим стає процес залучення модальних прислівників до розряду дієслівних ознак та експонентів ЕМ з багатим спектром значень (від вираження сумніву, невпевненості, можливості, припущення до ствердження вірогідності, впевненості, достовірності), а також підсилення цих значень у сполуках їх з прийменником for та сполучниками but чи and. Цьому сприяла суфіксальна маркованість багатьох модальних прислівників, рухливість їх у реченні, можливість їхньої орієнтації на вираження модальності у межах одного речення, а також на оцінку змісту повідомлення попереднього чи наступного речення в зв’язному тексті.

У середньоанглійській мові формується і функціонує клас модальних слів-речень, а також вставних конструкцій, здатних виконувати роль виразників ЕМ гіпотетичності та достовірності. В орбіту засобів вираження ЕМ в середньоанглійській мові дедалі частіше потрапляють епістемічні дієслова типу seem, look, appear.

Категорія достовірності, втративши морфологічні засоби вираження, перестає передавати ті значення, які вона мала в давньоанглійській мові, і поступово переходить в епістемічну модальність з її опозитивно організованими значеннями гіпотетичної модальності та модальності достовірності, що передавалися вже переважно лексико-морфологічними, лексичними та синтаксичними засобами.

Основний зміст дисертаційної роботи відображено в таких публікаціях:

1. Скибицька Н.В. Модальність та достовірність висловлювання // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Збірник наукових статей. – К.: Видавничий центр КДЛУ, 2001. – Вип. 6. – С. 194-197.

2. Скибицька Н.В. Достовірність повідомлення та засоби її оформлення в давньоанглійський період розвитку мови // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Збірник наукових статей. – К.: Видавничий центр КДЛУ, 2001. – Вип. 7. – С. 226-230.

3. Скибицька Н.В. Модальність і пресупозиція як дві взаємодоповняльні категорії речення (на матеріалі англійської мови) // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Збірник наукових статей. – К.: Видавничий центр КНЛУ, 2002. – Вип. 8. – С. 309-316.

4. Скибицька Н.В. Способи дії та епістемічність умовних речень у ранньоанглійський період розвитку мови // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Іноземна філологія. -К.: ВПЦ Київський університет, 2002. – Вип. 32-33. – С. 14-16.

5. Скибицька Н.В. Очевидність і епістемічна модальність у комунікативно-прагматичному аспекті // Мовні і концептуальні картини світу. – К.: Прaйм-М, 2002. – №6. – Кн. 2. – С. 198-204.

6. Скибицька Н.В. Роль прислівників у вираженні епістемічної модальності // Мовні і концептуальні картини світу. – К.: Київський університет імені Тараса Шевченка, 2002. – №7.– С. 455-462.