Категорії емоційності й емотивності неодноразово ставали предметом розгляду в мовознавстві. Їхнє вивчення вирізняється широким спектром підходів, а їх визначення та взаємозв'язок неминуче приводить до розбіжностей у теоретичних настановах дослідників. Дане дисертаційне дослідження пропонує новий розгляд цієї проблематики в руслі комунікативно-прагматичного підходу на основі виділення, порівняння та розмежування двох типів дискурсу – емоційного й емотивного. Обидва дискурси пов’язані з емоційно-забарвленим мовленням. При цьому вони розрізняються за параметром його підготовленості/непідготовленості, що, з одного боку, може слугувати для відбиття і передачі емоційного стану мовця, з іншого – для здійснення цілеспрямованого впливу на емоції адресата з метою маніпулювання ним або отримання бажаного мовцеві результату. Емоційний дискурс є таким непідготовленим видом мовленнєвої діяльності, який виникає в результаті спонтанного прояву емоцій в емоційно-детермінованій ситуації. Емоції, викликані певною ситуацією, через непродумані, спонтанно вибрані експресивні мовні одиниці створюють такий перлокутивний ефект, який призводить до втрати мовцем самоконтролю чи порушення його психічного балансу. Емотивний дискурс як різновид публічного мовлення є мотивованою, заздалегідь спланованою експресивною мовленнєвою діяльністю, ретельно продуманою у плані вибору мовних засобів та мовленнєвих стратегій і тактик, які розраховані на емоційний вплив на адресата. Підготовленість дискурсу проявляється в чіткому формулюванні думок, їх логічному поєднанні, доступності сприйняття та в експресивній репрезентації завдяки використанню стилістично-маркованих мовних засобів. Розбіжності емоційного й емотивного дискурсів проявляються в їхніх лексико-стилістичних, синтаксичних та прагматичних особливостях. Емоційне напруження в англомовному емоційному дискурсі передається експресивною лексикою переважно зниженого стилю, тоді як бажаний перлокутивний ефект в англомовному емотивному дискурсі створюється за рахунок лексичних одиниць пишномовного та переважно книжного характеру. Домінуюча роль у досягненні цілей емотивної комунікації належить стилістичним засобам, які за допомогою різних видів комбінувань надають мовленню експресивності. У плані структури емоційному дискурсу властиве вживання простих речень, що пояснюється спонтанністю емоційного мовлення, оскільки відбір мовленнєвих форм мовцем відбувається не свідомо, а під впливом емоцій та ситуації спілкування. В емотивному дискурсі перевага надається вживанню складних речень чи конструкцій, що вказує на продуманість структури цього типу дискурсу. Крім того, не дивлячись на те, що емоційний та емотивний дискурси представлені однаковими комунікативними типами речень, процентний відсоток їх використання значно відрізняється. У прагматичному аспекті емоційний та емотивний дискурси мають відмінні стратегії і тактики мовленнєвої поведінки комунікантів, мотивованість, інтенції мовця, функції, види і тональність спілкування. Здійснений у роботі аналіз емоційного та емотивного типів дискурсу відкриває перспективи подальших досліджень, які можуть бути пов’язані з виявленням диференційних особливостей емоційного й емотивного дискурсів у когнітивному, психолінгвістичному, лінгвокультурологічному, гендерному аспектах з дослідженням їх у різних мовленнєвих ситуаціях – соціально-політичних, юридичних, публіцистичних та інших. |