Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Психологічні науки / Загальна психологія, психологія особистості, історія психології


Башмакова Олена Владиславівна. Емоційні та психосоціальні чинники ставлення до здоров'я : Дис... канд. наук: 19.00.01 - 2007.



Анотація до роботи:

Башмакова О. В. Емоційні та психосоціальні чинники ставлення до здоров’я. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 – загальна психологія, історія психології. – Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, Київ, 2007.

Дисертацію присвячено дослідженню впливу емоційних та психосоціальних чинників на ставлення дорослих осіб до здоров’я.

В роботі розглянуті особливості ставлення людини та суспільства до здоров'я в їх часовій перспективі; проблеми та перпективи дослідження специфічного психічного явища - ставлення до здоров'я; основні підходи до вивчення впливу психологічних, демографічних і соціальних факторів на здоров’я та на ставлення до нього.

В роботі показано, що окремі характеристики індивідуального ставлення до здоров’я (модальність, інтенсивність та її компоненти) зазнають впливу широкого спектру тривалих та домінуючих емоційних станів (психоемоційної напруги, тривоги соматичної та нейротичної спрямованості, бодьорості-смутку, задоволеності-незадоволеності), значною мірою залежать від стійкості емоційного тону, пов’язані з психосоціальним статусом особи (статтю, віком, рівнем освіти та доходів) та її локусом контролю стосовно здоров’я.

На основі модальності, інтенсивності та психологічного змісту виділені чотири типи індивідуального ставлення до здоров’я. Вивчена специфіка емоційного стану, психосоціальні характеристики, співвідношення показників локусу контролю стосовно здоров’я та компонентів інтенсивності ставлення в осіб з різними типами ставлення до здоров’я.

  1. Ставлення до здоров'я є системою зв'язків особи із різними явищами навколишньої дійсності, які сприяють чи загрожують здоров'ю особи, воно містить певну оцінку особою свого фізичного і психічного стану. Поняття “ставлення до здоров’я” слід відрізняти від понятть “настанова щодо здоров’я”, “спрямованість”, “потреба в здоров’ї”, “інтерес до здоров’я”, “переконання відносно здоров’я”, “внутрішня картина здоров'я” та ін.

В якості основних параметрів суб’єктивного ставлення до здоров’я як до природного об’єкта виділені суб’єктивний психологічний зміст, модальність ставлення як якісно-змістовна характеристика та інтенсивність як структурно-динамічна характеристика. В структурі інтенсивності ставлення до здоров’я виділяють емоційний (афективний), пізнавальний (когнітивний), практичний на індивідуальному рівні та практичний на соціальному рівні компоненти. Локус контролю стосовно здоров’я спряжений із ставленням до здоров’я та розглядається як атрибуція контролю та міра відповідальності ставлення.

  1. В результаті аналізу психодіагностичного інструментарію були обрані методики діагностики локусу контролю стосовно здоров’я, інтенсивності ставлення до здоров’я та її компонентів, особливостей психоемоційного і суб’єктивно оцінюваного фізичного статусу. Для вирішення завдання у частині аналізу модальності та змісту ставлення розроблений орігінальний опитувальник.

  2. На основі кількісного аналізу з’ясовані особливості психоемоційного, психосоціального та суб’єктивно оцінюваного фізичного стану в досліджуваних з різною локалізацією та рівнем локусу контролю стосовно здоров’я. Висока інтернальність локусу контролю стосовно здоров’я більшою мірою притаманна особам з низькими доходами, тим, хто працює та вважає себе атеїстом; соціальна екстернальність – домогоподаркам, протестантам та атеїстам; фатальна екстернальність – православним християнам.

При цьому спостерігається відповідність між емоційним станом, який за сукупністю характеристик може бути описаний як позитивний рівноважний, та більшою готовністю особи приймати на себе відповідальність за власне здоров’я та меншою схільністю покаладатись у цьому на інших людей та обставини. При погіршенні емоційного стану (зростанні тривоги, незадоволеності собою, життям чи його окремими аспектами, зниженні активаційних та енергетичних компонентів психічного стану) зменшується особистістна активність у контролюванні власного здоров’я та поведінки стосовно нього, а схильність покладати контроль та відповідальність на інших (соціальне чи метафізичне оточення) суттєво зростає.

  1. Основними чинниками інтенсивності ставлення до здоров’я є тривалі та домінуючі емоційні стани особи - задоволеність життям, умовами життя, основних життєвих потреб, соматична та нейротична тривога й загальна тривожність, переважаюча модальність настрою (від смутку до бодьорості) та стійкість-нестійкість емоційного тону. Емоційна та практична на соціальному рівні складові найбільшою мірою обумовлюють загальну інтенсивність ставлення до здоров’я із тенденцією до підвищення значущості цих компонентів при погіршенні самопочуття. Краще фізичне самопочуття (принаймні, суб'єктивно оцінюване як відносно добре) тісно пов'язане з активізацією пізнавальної і практичної діяльності. Освідченість про наявність та характер хвороби значно не впливає на інтенсивність ставлення до здоров’я та співвідношення її компонентів.

  2. Домінуючі психічні стани, у яких переважає афективний компонент, більшою мірою впливають на емоційний та когнітивний компоненти інтенсивності ставлення до здоров’я; характеристика “активність-пасивність ставлення до життєвої ситуації”, яка відображає переважно вольовий компонент стану, значною мірою впливає лише на праксичні аспекти ставлення до здоров’я (як на індивідуальному, так й на соціальному рівнях). Чинниками малої інтенсивності ставлення до здоров’я та проявленості окремих її компонентів є стійкий тужливий стан, середня (умовно нормальна) тривога та стабільність емоційного тону. Важливими факторами ставлення до здоров’я високої інтенсивності є активне ставлення до життя та життєвої ситуації, домінуючий стан бодьорості при нестійкому емоційному тоні та підвищеній тривожності.

  3. Встановлено, що на модальність ставлення до здоров’я за параметрами суб’єктності-об’єктності та прагматичності-непрагматичності впливають різні складові загального психічного стану. На об’єктність-суб’єктність сприйняття здоров’я рішучий вплив здійснюють переважно афективні стани (бодьорість-смуток, спокій-тривога, задоволеність-незадоволеність, стійкість-нестійкість емоційного тону), а на прагматичність-непрагматичність - вольові стани та стани свідомості-уваги (активність, тонус). Суб’єктивний стан здоров’я, відображений у самооцінці, майже не пов’язаний із модальністю ставлення до здоров’я за параметром суб’єктності-об’єктності, але значно відбивається на прагматичності-непрагматичності підходу до здоров’я. Важливими психосоціальними чинниками модальності ставлення до здоров’я є вік та освіта.

  4. За параметрами модальності та змісту ставлення до здоров’я виділено чотири типи ставлення. Стан осіб з гіперсаногнозічним (афективно-поведінковим суб’єктно-прагматичним) типом ставлення до здоров’я описується як нерівноважно позитивний стан підвищеної психічної активності з переважанням тривоги соматичної та нейротичної спрямованості; цей тип ставлення до здоров’я пов’язаний з високою інтенсивністю, розвиненістю та внутрішньою злагодженістю її компонентів і переважанням інтернального локусу контролю стосовно здоров’я. Іпохондричний тип ставлення до здоров’я (афективно-пізнавальний суб’єктно-непрагматичний) обумовлений нерівно-важним негативним станом зниженої психічної активності з домінуванням тривоги та незадоволеності усіма сферами життя; цьому типу властивий екстернальний (соціальний та фатальний) локус контролю. Стан особи з ігноруючим (афективним об’єктно-непрагматичним) типом ставлення характеризується як рівноважний стан середньої (оптимальної) психічної активності з переважанням спокою та стійкості емоційного тону; цей тип ставлення до здоров’я пов’язаний з найменшою інтенсивністю та розвиненістю її компонентів. Прагматичний (афективно-практичний об’єктно-прагматичний) тип ставлення до здоров’я базується на рівноважно позитивному стані оптимальної психічної активності з домінуванням задоволеності та інтернальному локусі контролю стосовно здоров’я.

Виконана дисертаційна робота не вичерпує усіх аспектів означеної проблеми. Видається доцільним продовжити дослідження ставлення до здоров'я та здорового способу життя, зосередивши увагу на психологічних детермінантах цього ставлення, зокрема – на відносно стійких психологічних рисах особистості, самоставленні, “Я-концепції”, а також на впливі мікро- і макросоціального оточення людини на формування і трансформацію її ставлення до здоров’я. Перспективним вбачається й вивчення динаміки окремих компонентів ставлення до здоров’я на різних етапах лікувально-реабілітаційного процесу.