1. Електоральній географії, як новій науці в Україні у системі політичної географії притаманна складна внутрішня структура, яка зумовлена її об’єктом і предметом дослідження. Вона залежить від функціональних особливостей складових частин електоральних систем, а також від їх рівнів територіальної організації. Зокрема, у структурі електоральної географії виділяються "просторові" і компонентні підрозділи. 2. Дослідження електоральних систем реґіону – складний і багатогранний процес. Він передбачає застосування ряду загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Серед них основні – історико-географічний, порівняльний, статистичний, балансовий, системно-структурний, прогнозний, картографічний та ін. Виділяється новий метод – контент-аналіз, за допомогою якого виявляється вплив ЗМІ на електоральні настрої населення. 3. Електоральні системи в межах України поділяються на загальноукраїнські (вибори Президента та народних депутатів України) та місцеві (вибори депутатів обласних, районних, міських, селищних, сільських рад та голів міських, селищних, сільських рад) зі своєю внутрішньою структурою. 4. Процес формування електоральних систем різних типів та поведінки електорату є результатом складної взаємодії сукупності чинників: історико-географічного, економічно-соціального, демогеографічного, інформаційного, природно-географічного та ін. Підтримка на виборах певної кандидатури, партії чи виборчого блоку, залежить від соціальної структури населення території, рівня її урбанізації, духовно-культурних особливостей тощо. У місцевих виборних органах (сільських, селищних, та міських) за професійним складом переважають вчителі та лікарі, тобто особи, які безпосередньо пов'язані з поселеннями їх проживання. У районних та обласних радах висока частка депутатів – директорів агропромислових підприємств. Незначна кількість депутатів-пенсіонерів та тимчасово непрацюючих порівняно з їх часткою в районі та області. 5. Відмінність виконання функцій елементів електоральних систем дозволяє з’ясувати їх компонентну структуру. В роботі проаналізовано стан і можливості розвитку локальних і реґіональних електоральних систем. Визначено їх місце і роль у структурі загальноукраїнських електоральних систем. Як наслідок досліджень можна констатувати: структура електоральних систем галицьких областей потребує удосконалення для проведення більш ефективної передвиборної кампанії та підбиття підсумків голосування. 6. Політичні партії та організації мають незначний вплив на погляди місцевого населення, незважаючи на їхню велику кількість. Свідченням чого є невелика кількість членів партій, обрання депутатами добре відомих особистостей, незважаючи на їхню партійну приналежність. 7. На основі поведінки електорату в межах галицьких областей виділено три електоральних субрайони: Центральний, Внутрішній, Периферійний та групу міст обласного підпорядкування. Для електорату кожного із зазначених субрайонів та міст обласного підпорядкування притаманна певна політична культура, яка виражається в активності висування кандидатів до рад різних рівнів, у показниках абсентеїзму і негативізму, ентропії голосів, наданні переваги певному кандидатові чи політичній силі протягом тривалого часу (1990 – 99 рр.), соціальній і партійній приналежності обраних депутатів, у ступені надання переваги кандидатам – представникам владних структур, мережі осередків політичних партій та кількості їх членів. 8. Важливим напрямком покращання функціонування електоральних систем є вдосконалення їх компонентно-функціональних і територіальних структур. Суть цього процесу полягає в оптимізації мережі і вдосконаленні функціональної ефективності електоральних систем, впровадженні позитивних результатів досліджень в сферу практики. |
