Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури. – Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України. Київ, 2006.
В дослідженні аналізується феномен екзистенційної багатовимірності риторики як одного з культуротворчих факторів життєдіяльності людини. Актуальність дослідження зумовлена проблемністю самоідентифікації сучасної людини в атмосфері інфляції слова й вербальних маніпуляцій, потребою у відродженні гуманного ставлення до сили слова.
Знайдено причини суперечливих поглядів на риторику в ігноруванні її багатовимірної екзистенційної природи, зведенні її інтегральності до окремого прояву: технології ораторства, софістики, стилістики, порожньої пишномовності. Виявлено, що аналіз екзистенційних вимірів риторики розміщує риторику у філософському контексті, репрезентуючи її як одну з універсалій людського буття у світопізнанні та світотворенні.
У дисертації дано визначення риторики як “екзистенційної вербалізації буття”, розкрито кореляцію між екзистенціалами людського буття та їх втіленням у риториці. Фундаментальними екзистенційними вимірами риторики визначено “риторику пізнання”, “риторику влади”, “риторику порозуміння”. “Риторика пізнання” детермінована екзистенціалом “воля до істини”, пов’язана з глибинними проблемами людського буття у світі: самопізнанням та пізнанням світу, творчістю, потягом до свободи, любові, відповідальності, діалогізму тощо. При надлишку владних амбіцій промовця, який виявляє волю до влади у монополізації істини, риторика перетворюється у “вербальну зброю”, здатна породжувати фанатизм та соціально небезпечну ідеологію. Антропологічний баланс як гармонійна єдність людських потенцій зумовлює розгортання риторичного ідеалу як гуманнотворчого мистецтва красномовства, що затверджує вищі цінності буття. Екзистенціал “воля до порозуміння” детермінує “риторику порозуміння”, що стає засобом конструктивного обговорення й вирішення проблем буття в ситуації глобальних криз та конфліктів.
У результаті проведеного дослідження одержано низку висновків:
Обгрунтовано, що риторика має екзистенційну багатовимірність, яка детермінована екзистенціалами: “воля до істини”, “воля до влади”, “воля до порозуміння”. Екзистенційний вимір “риторика пізнання” корелюється з екзистенціалами волі до істини та до свободи, пов’язаний з першопочатковою “риторичністю” осягнення світу. “Запитальне буття” (М. Гайдеггер) спонукає людину екзистувати в процесі внутрішнього діалогу та використовувати риторику як методологію філософського мислення. “Риторика пізнання” розгортає креативність людини у сукупності її душевних, духовних, вітальних проявів, зумовлює діалогізм спілкування.
Екзистенційними детермінантами “риторики влади” є воля до влади як самомети, воля до маніпуляцій, агональність, фанатизм промовця. Надлишок екзистенційного в людині здатний розгорнути зловживання «риторичними струнами» (У. Еко) як засіб демагогії, соціально небезпечної ідеології. Це викликає стагнацію пізнання, порушує антропологічний баланс вітального, душевного й духовного, зумовлює феномен “риторики насильства”.
Симетрична кореляція “волі до влади” та “волі до істини”, “турботи про істину” та “волі до порозуміння” детермінують “риторику порозуміння”, зумовлюють феномен екзистенційно-риторичного балансу у світопізнанні та світотворенні, створюють умови для інтерсуб’єктивної комунікації, дискурсивної консенсуальності, породжують мистецтво красномовства.
У дисертації показано, що існує монологізм, який може бути провідним у будь-яких дискурсах за умови використання промовцем права на слово як права на істину, та діалогізм, який може бути присутнім і в дискурсі монологу, коли людина діє словом інтерсуб’єктивно, налаштована на етичну толерантну комунікацію. Саме діалогічна риторика, поширена до “поліфонізму” (М. Бахтін), до порозуміння є актуальною потребою сьогодення, має творчо-гуманний потенціал у сучасній культурі.
Публікації автора:
Препотенська М.П. Логосфера сучасної України як відображення соціально-філософських і культурологічних проблем суспільства. Риторичні парадокси і перспективи // Творчість свободи як свобода творчості. Збірник матеріалів УІ-ї Міжнародної конференції. – Київ, НТУУ “КПІ”, 2001. – С. 54-55.
Препотенська М.П. Лідерство. Риторичний аспект харизми // Суспільні проблеми управління. Збірник матеріалів Першої Міжнародної науково-практичної конференції. – Київ, “Політехніка”, 2001. – С. 49-51.
Препотенська М.П. Метариторика: каріокінез, цілісність, креативність // У збірнику наукових праць Київського національного лінгвістичного університету “Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності”. – Київ, Видавничий центр КНЛУ. - 2002. – Вип.10. – С. 296-306.
Препотенська М.П. Риторика буденності // Науковий вісник НТУУ “КПІ”. - № 3(6). – Серія “Філософія. Психологія. Педагогіка”. – Київ: “Політехніка”, 2002. - С. 37-53.
Препотенська М.П. Риторичні дискурси “питання” та “ідеї” у волі до влади // Сучасні проблеми управління: Збірник матеріалів ІІ Міжнародної науково-практичної конференції. – Київ: “Хімджест”. – 2003. – С. 7-9.
Препотенська М.П. Соціоантропогенез риторики у граничному бутті (слово влади та влада слова) // Філософський альманах “Мультиверсум”. – Київ: Центр духовної культури. – 2003. – С. 191-204.
7. Препотенська М.П. Проблема творчості у сучасній риториці // Творчість врятує світ: Матеріали УІІ Міжнародної науково-практичної конференції. – Київ: “Політехніка”. – 2003. – С. 86-88.
8. Препотенська М.П. Екологія риторики в її гендерних парадоксах // Глобальна біоетика: сучасні виміри, проблеми, рішення: Матеріали ІІІ Міжнародного симпозіуму з біоетики. – Київ: Сфера. – 2004. - С. 145-147.
Препотенська М.П. Екзистенційна межа між творчістю та графоманією. Творчість та освіта у вимірах ХХІ століття: Матеріали УІІІ Міжнар. Наук.-практ. конф. (12-13 травня 2005 р., м. Київ) / Уклад.: Б.В. Новіков, І.І. Федорова. – К.: ІВЦ “Видавництво “Екмо”, 2005. – С. 41- 42.
