У дисертації наведено теоретичне узагальнення та певною мірою нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у визначенні природи екзистенціалів людського буття та їх соціокультурної детермінації. Отримані результати можуть бути сформульовані наступним чином: 1. Під екзистенціалами людського буття слід розуміти духовно-практичний феномен, що характеризує емоційно-психологічне переживання особистості в її граничному стані та є результатом її свідомого (вільного) вибору, зумовленого комплексом зовнішніх та внутрішніх факторів. 2. Необхідною умовою оптимізації, а також атрибутом здійснення та прояву екзистенціалів людського буття визначено граничну ситуацію, а площиною перебування екзистенціалів - буденне буття людини. Граничні ситуації означають кризи внутрішнього стану людини, детерміновані комплексом суб’єктивних і об’єктивних факторів, що призводять до актуалізації особистісного начала і проявляються в діяльній природі екзистенціалів людського буття і тому виступають необхідним атрибутом їх існування. 3. Суперечності, які викликає суспільна природа людини, обмеження, утворювані суспільством щодо її прав і свобод, невідворотно породжують кризові стани (граничні ситуації), в яких проявляються екзистенціали буття людини і водночас її свобода, міра якої виступає мірою дієвості екзистенціалів людського буття, необхідною умовою їх здійснення та фактором проектування. 4. Буттєва конституція людини, охарактеризована з точки зору історичності її існування, рівновихідних модусів істинного та неістинного способів буття, проективності та незавершеності буття особистості, дозволяє кваліфікувати в якості безумовних атрибутивних ознак екзистенціалів: темпоральність, іманентну потенціальність, постійне сполучення у власній природі моментів істинності й неістинності, перманентну нереалізованість. 5. Історичність людської екзистенції, темпоральна природа екзистенціалів людського буття, їх соціокультурна детермінація дозволяють говорити про існування певних комбінацій способів буття особистості, притаманних конкретному просторово-часовому виміру. Під такою сукупністю екзистенціалів, домінуючих в бутті людини в конкретну історичну епоху, слід розуміти екзистенціальне поле особистості. Оскільки сутність людини розуміється як культурна, а її існування відбувається виключно в просторі і часі культури, слід розрізняти типи екзистенціального поля людини за типами культури, характерної певному ступеню розвитку суспільства. Культурно-історичний тип екзистенціального поля визначається структурою духовних феноменів, знаків, символів даної культури, способами мислення і життєдіяльності, ментальністю, місцем та роллю людини в культурі, структурою її соціальних зв’язків. Межа культурно-історичного типу задається границями типа культури. 6. Характеристика екзистенціалів як безумовних атрибутів людського існування, поза яких немає людини в її сутнісних вимірах, специфічність життєвої активності індивідуума обумовлюють визначення діяльності в якості головного критерію класифікації екзистенціалів людського буття. Означений критерій дозволяє виокремити екзистенціали: матеріальні й духовні, індивідуальні й соціальні, соціально-конструктивні, як і ті, що не сприяють реалізації особистістю своїх сутнісних сил. 7. Домінуючим фактором, що обумовлює життєдіяльність сучасної людини, особливості формування її екзистенціального поля та нову якість її буття виступає глобалізація. Об'єктивними й суб'єктивними чинниками, дія яких істотно впливає на розвиток сучасної особистості, визначені: політико-правова та соціально-економічна глобалізація світу, демократизація суспільних процесів, інформатизація й посилення ролі засобів масової комунікації, масовизація культурного простору і взаємопроникнення культур, особливості ментально-психічного стану особистості, рівень освіти, стан здоров’я, світогляд тощо. 8. Можна констатувати, що вплив вказаних факторів на життєдіяльність сучасної людини має як позитивні моменти (звільнення і звеличення особистості, розширення просторово-часових рамок її буття, збагачення всієї системи її відносин зі світом, створення прецедентів для нових вражень), спрямовані на оптимізацію буття людини в світі та благополуччя людського роду, так і негативні (прагматизм і домінування раціональної складової психіки, поверхневість та еклектичність орієнтацій, відчуженість свідомості, комунікативна ізольованість, гальмування розвитку творчих потенцій, дисбаланс потреб і можливостей), що, звичайно, негативно позначається на розвитку особистості в цілому, сприяє виробленню певних її якостей, які не відповідатимуть перспективам розвитку як суспільства в цілому, так і конкретного індивіда. 9. Загальні тенденції процесу глобалізації спричиняють неоднозначний і суперечливий вплив на буття сучасної людини. В стабільному та розвитому соціумі людина відчуває себе захищеною і свобідною, отримує безліч можливостей для саморозвитку, що не може не позначитись на її екзистенціальному бутті. З іншого боку, населення ряду країн позбавлене перерахованих вище надбань цивілізації. Це означає, що можна говорити про існування в межах одного культурно-історичного типу екзистенціального поля сучасної людини двох його різновидів, які умовно пропонується визначити як «елітарний» та «маргінальний». 10. Характер змін в життєдіяльності сучасної людини не виключає специфічних рис вказаних трансформацій в залежності від конкретного соціокультурного середовища, в якому ці зрушення відбуваються. Відмінності в світоглядних орієнтаціях, образі життя і психо-ментальних особливостях західного та східного типів особистості передбачають різницю в способах буття, типах та характері переживань і зумовлюють формування східного та західного підтипів екзистенціального поля. 11. В результаті комплексної взаємодії суб’єктивних та об’єктивних факторів їх вплив на екзистенціальне поле сучасної особистості відбувається як на загальному рівні, так і на локальному рівні. На загальному рівні, в наслідок звернення до поверхневих пластів емоційного світу індивідуума, нехтування глибокими і високими переживаннями, культивації одноманітних, стандартних типів переживань, спостерігається формування певної сталої структури складових екзистенціального поля, його уніфікації. Результатом цього є спрощення, звуження, а також зниження рівня напруженості й виразності екзистенціального поля. Культивація екзистенціалів, що не сприяють життєздатності та благополуччю роду, вказує на песимістичний вектор розвитку екзистенціального поля. На локальному рівні спостерігається сприяння появі псевдоекзистенціалів, трансформація екзистенціалів самоідентифікації, любові, творчості, актуалізація матеріальних екзистенціалів, екзистенціалів страху, відчаю, агресивності, апатії. 12. Специфіку екзистенціального поля українця визначали особливості його світогляду та психо-ментальних ознак (висока чуттєвість, перевага чуттєвого над інтелектуальним, індивідуалізм, терпимість), історичний та географічний контекст (існування в межах малих соціальних груп на плодючих і великих територіях). В життєдіяльності «історичного» українця спостерігається домінування наступних екзистенціалів: віра в Божу благодать, любов, щастя, вірність, покора, страждання, туга, свобода, безсилля, самотність. Загалом можна відзначити, що дослідження екзистенціалів людського буття може слугувати методологічною основою для розробки прикладних досліджень процесів духовної життєдіяльності соціуму та особистості. |
