Аналіз тексту роману Ф.М.Достоєвського “Брати Карамазови”, опис і дослідження експресивів з погляду експлікації ними підтекстової інформації дозволяють зробити загальні висновки. Підтекстова інформація – це особливий вид інформації, який обов’язково представлений у художніх текстах. Визначення змістово-підтекстової інформації як прихованої, глибинної не означає, що цей тип інформації не представлений у тексті роману. За відсутності спеціальних засобів підтекстова інформація експлікується різними мовними засобами, які у контексті твору набувають здатності передавати додатковий смисл. Такі додаткові відтінки здебільшого є важливішими з погляду втілення концепції твору. Роман “Брати Карамазови” – вершина творчості Ф.М.Достоєвського, тому можна говорити про виключне значення відтворення підтексту твору, в якому втілено думки й переконання автора, його оцінки й характеристики, що даються не тільки персонажам і подіям, а й реальним сучасникам і дійсності, що оточувала письменника. Серед мовних засобів створення й експлікації підтексту виділено власне авторизовані антропоніми, символи прецедентних феноменів (прецедентні імена й вислови) та сильні позиції тексту (заголовки, початок і кінець твору, присвята, епіграф, пролог, епілог). Усі виділені сигнали підтексту визначаються як експресивні, що характеризуються переважно наявністю експресивності 2 і експресивності 3, які створюються внаслідок взаємодії автор – текст і текст – реципієнт. Власне авторизовані антропоніми представлені у романі різними номінативними моделями, які збігаються з номінативними моделями реального антропонімікону як російського, так і іншомовного. Експресивне значення поетонімів реалізується завдяки таким характеристикам: 1) оказіональність номінації, яка свідчить про те, що ім’я є промовистим або непрямо характеризує персонаж; 2) експресивні словотвірні форманти, які надають номінації додаткового відтінку пестливості, зневажливості, принизливості; 3) форма, в якій ім’я вживається у тексті (повна дейктична форма, коротка, зменшувальна). Такі номінації набувають здатності функціонувати як експресивні сигнали підтекстової інформації, головне призначення якої – опис і характеристика героїв крізь призму імен, мовленнєва характеристика персонажів, відбиття поглядів автора, емоційний вплив на читача. Широкий культурний фон, представлений у романі “Брати Карамазови”, експлікується прецедентними іменами й висловами. Прецедентні імена, або антропоніми нульової авторизації, виконують функції локалізації, характеризації, а також алюзивну й експресивну функції. У романі Ф.М.Достоєвського антропоніми нульової авторизації функціонують як імпліцитні деталі, що формують пласт концептуальної й підтекстової інформації твору. Часто спостерігається апеляція не тільки до самого імені, а й до прецедентного тексту чи ситуації, в яких відображено характеристики прецедентного імені, зафіксовані у колективному когнітивному просторі носіїв мови. Прецедентні вислови, як і прецедентні імена, - це яскраві сигнали підтекстової інформації. Роман багатий на прецедентні вислови, що співвідносяться з фольклорними, релігійними й літературними прецедентними феноменами. Прецедентні вислови виявляють імпліцитну інформацію, що міститься у відповідних першоджерелах. Внаслідок їхнього використання досягається лаконізм і динамічність викладу. Крім того, у колективному когнітивному просторі закладено й емоційний інваріант сприйняття тих чи інших символів прецедентних феноменів, що не може не вплинути на створення певного емоційного фону сприйняття, формування і прогнозування читацьких емоційних оцінок. Сильні позиції тексту – це одиниці, які зазнають виділення, що й зумовлює їхній експресивний характер. Заголовковий комплекс роману характеризується різноманітністю засобів експлікації підтекстової інформації. Широко представлені заголовки з емоційною домінантою підтексту. У заголовках також імпліцитно виражено авторську іронію, пейоративну чи позитивну оцінку. Формування підтексту пов’язано з семантичними змінами заголовка в тих випадках, коли він має особливу граматичну структуру; містить алюзії; є компонентом дистантного повтору; коли значення заголовка повністю реалізується тільки в поєднанні з іншими заголовками. Особливість впливової сили заголовка полягає в тому, що вона виявляється ще на дотекстовому рівні, передбачає створення гіпотез, які ретроспективно, на ґрунті прочитаного тексту, можуть бути підтверджені або відхилені. У взаємодії проспекції й ретроспекції полягає специфіка функціонування початку роману та його кінцівки. У початкових рядках яскраво виражена авторська настанова щодо подальшого розвитку роману, визначається головний герой твору. У фіналі “Братів Карамазових” міститься підтвердження того, що роман було написано передусім з метою описати й проаналізувати становлення Альоші Карамазова як особистості. Факультативні сильні позиції роману (присвята, епіграф, пролог, епілог) апелюють до культурного фону твору, вимагають від читача знання лінгвістичних й екстралінгвістичних фактів, які мають вирішальне значення для інтерпретації підтексту. Особливо виділяється епіграф, який пізніше дослівно повторюється безпосередньо у тексті роману. Головна думка прецедентного тексту, стиснута до обсягів епіграфа, проходить через весь роман Ф.М.Достоєвського. Життя героїв постає як своєрідне втілення ідеї, яка міститься у передтекстовій цитаті. Епіграф вирізняється сильним емоційно-оцінним навантаженням, яке не може не справити враження на читача. Дослідження різних експресивних засобів з погляду експлікації ними підтексту роману Ф.М.Достоєвського “Брати Карамазови” дає змогу зробити висновок про те, що експресиви є важливими засобами формування й вираження імпліцитних значень твору, найважливішими з яких є відображення авторської оцінки, передавання додаткової екстралінгвістичної інформації, емоційний вплив на читача. |
