Проведене дослідження особливостей формування експортного потенціалу в сучасних умовах та можливостей використання такого потенціалу як фактору інтеграції в світогосподарський простір української економіки дозволило виробити ряд висновків та положень загальнотеоретичного й прикладного характеру. 1. Процеси глобалізації зумовлюють не зниження, а загострення конкурентної боротьби, диверсифікацію методів експортно-імпортної політики. Така боротьба набуває нових рис та форм. На фоні традиційного, але більш диверсифікованого стимулювання вивозу продукції та протекціоністських заходів, відбувається нав'язування ліберальних регулятивних підходів країнам, що розвиваються, державам з трансформаційною економікою, і це виступає засобом підтримки національного товаровиробника. 2. Послідовна промислова та технологічна політика постає ключовою умовою забезпечення конкурентоспроможності національної економіки, фізичного нарощування обсягів експорту та стимулювання національних виробників. Cтимулювання експорту сприяє зростанню інтелектуального потенціалу та науково-технічним інноваціям, а інноваційна модель, в свою чергу, підвищує національну конкурентоспроможність. 3. Існує взаємний зв'язок між експортною спеціалізацією та умовами соціально-економічного розвитку. Збільшення сукупної маси експорту, а також оптимізації структури експорту може суттєво покращувати умови життя у певній країні. Впровадження інноваційних досягнень, яке забезпечується високим рівнем розвитку науки, підготовки кадрів може “закріплювати” високотехнологічну структуру виробництва, функціонування якого, в свою чергу, підтримує бажані параметри соціальних систем. 4. Дедалі більшого значення набувають екологічні детермінанти експортної діяльності. Комплекс дій та міжнародних зобов'язань, до яких спричиняються погіршення умов навколишнього середовища та збільшення навантаження з боку економічної діяльності людини на довкілля, об'єктивно стосується усіх рівнів господарського життя. 5. Окремою сферою міжнародної експортно-імпортної діяльності України є субрегіональна торгівля. За сьогоденних реалій особливого значення набувають проекти участі регіонів України в створенні та у діяльності єврорегіонів, через які здійснюються дедалі більші обсяги міжнародної торгівлі. Важливий резерв активізації участі України в процесах міжнародної торгівлі пов'язаний з використанням транзитних переваг, які можуть забезпечити диверсифікацію загального економічного потенціалу, збільшення валютних надходжень. 6. Напрями оптимізації експортної політики України мають враховувати переваги її географічного розташування, успадковане місце в системі міжнародного поділу праці, набуті технологічні, інфраструктурні переваги, наявну модель спеціалізації, передусім – експортний потенціал у видобувних та обробних галузях промисловості, в агропромисловому та енергетичному комплексах країни. Основними стратегічними напрямками експортної політики мають бути: у тактичному вимірі – нарощування обсягів експорту на традиційних ринках збуту для підтримки національної економіки і поступової її структурної перебудови, валютного покриття критичного імпорту, зміцнення національної безпеки України тощо; у стратегічному плані – створення довгострокових конкурентних переваг для реалізації потенційно великих експортних можливостей України. 7. Необхідно подолати тенденцію до низькотехнологічної спеціалізації України, яка нав'язується країні з-зовні. Для цього потрібно укладати та реалізовувати рамкові торгово-коопераційні угоди за участю уряду та компетентних органів державного регулювання, заінтересованих фірм, розробницьких центрів у сфері високих технологій. Особливо важливими є партнерство у сфері високотехнологічної кооперації, участь України в програмах науково-технічного партнерства. Особливо важливо визначити пріоритети галузево-промислової, науково-технічної політики та практично їх наслідувати. 8. Інноваційне регулювання та інноваційна комерційна діяльність на практиці реалізуються засобами раціональної інвестиційної політики, що спрямовується на реалізацію нововведень. При цьому слід виходити з необхідності сприяти припливу капіталів до обробних, високотехнологічних галузей, стимулювати та захищати вітчизняну промисловість, зокрема на етапі становлення її високотехнологічних секторів. | 