Результати дослідження дозволили зробити висновки теоретичного, методичного та практичного характеру, які зводяться до наступного: 1. Ринок льонопродукції - це складна система товарного обігу, яка включає виробництво й рух льонопродукції різного ступеню переробки до споживачів. Ринок льонопродукції можна поділити на: ринок льоносировини (солома, треста); ринок продуктів первинної переробки льону (льоноволокна); ринок продукції поглибленої переробки льону (лляних тканин, пряжі, олії та ін). Ці три види ринків взаємопов’язані між собою і порушення рівноваги в одному з них автоматично призводить до порушення рівноваги в інших. Ринок льоносировини формується під впливом попиту на льонотресту льонозаводів та переробних пунктів сільськогосподарських підприємств та пропозиції з боку сільськогосподарських товаровиробників. Попит визначається обсягом наявних потужностей з первинної переробки льону і ринків збуту продукції переробки, цінами на льонотресту і льоноволокно, платоспроможністю льонозаводів. Пропозиція в свою чергу обмежена обсягами виробництва льоносировини, а також ціною, на яку може розраховувати виробник льоносировини. 2. З 1993 р. через загальні негативні для сільського господарства України чинники вирощування льону-довгунця для більшості товаровиробників стало збитковим. Вирощувати цю культуру стало невигідно передусім через порушення паритету цін на сільськогосподарську продукцію і продукцію промисловості, ліквідацію державних дотацій та стимулюючих заходів, різке підвищення цін на енергоносії, великі енергетичні і трудові витрати при вирощуванні льону, втрату традиційних ринків збуту. Також негативно вплинула на галузь і катастрофа на Чорнобильській АЕС, що призвело через радіоактивне забруднення до зменшення посівних площ в традиційних регіонах льоносіяння. В результаті, посіви льону-довгунця скоротилися від 127 тис. га (1993 р.) до 23,6 тис. га у 2005 р. Через зниження валових зборів волокна переробна потужність заводів використовується лише на 10-20 %. При постійному зростанні виробничих витрат собівартість волокна за незначних обсягах виробництва перевищила його реалізаційну ціну, що призвело до збитковості льонозаводів і занепаду галузі. 3. Через стабільно високий попит на льоноволокно у світі останніми роками його виробники в Україні більше орієнтується на експорт через неплатоспроможність споживачів внутрішнього ринку, насамперед Житомирського і Рівненського льонокомбінатів. Встановлено, що у 1996 р. експорт льоноволокна становив 52 %, а у 2002-2005 рр. експортувалося близько 90 % загального обсягу виробництва. Водночас в Україну щорічно імпортується близько7 млн. м2 лляних тканин. Така ситуація пов’язана з тим, що вітчизняна лляна промисловість не задовольняє потребу внутрішнього ринку в лляних тканинах, а експорт льоноволокна відбувається одночасно із кризою у текстильній промисловості України. 4. Встановлено, що держдотації є одним з важливих чинників зростання ефективності виробництва льонопродукції. Так, починаючи з 2004 р. сільськогосподарські підприємства почали отримувати держдотації у грошовому виразі, що сприяло росту урожайності та якості льонотрести. В результаті прибуток сільськогосподарських підприємств в середньому по Україні становив 266 грн/га, а рівень рентабельності – 23,4 відсотки. 5. Рівень ефективності виробництва льонопродукції значною мірою залежить від ціни її продажу та собівартості цієї продукції. Методикою визначення собівартості серед інших культур вирізняється льон-довгунець. Формування загальних витрат у льонарстві відбувається згідно з технологією і передбачає врахування потреби у матеріальних і трудових ресурсах. Але оскільки від льонарства отримують два види рівнозначної продукції, то при обчисленні собівартості виробничі витрати на вирощування і збирання відносять на насіння і солому пропорційно до їх вартості за реалізаційними цінами. Собівартість насіння, крім витрат на вирощування, збирання і чистки, включає ще й витрати на переробку. А собівартість трести льону-довгунця включає вартість соломи і витрати на розстилання, перевертання і піднімання зі стелищ. 6. Виявлено, що зниження виробництва льону-довгунця в Україні призвело до структурних змін у світовому виробництві льоноволокна. Адже до 1993 р. Україна входила до світових лідерів по виробництву льоноволокна, його валовий збір становив понад 100 тис. тонн щорічно, або 12-14 % світових обсягів. Україна за рік експортувала, в тому числі і в країни Західної Європи, 50-70 тис. тонн волокна. Зменшення поставок українського льоноволокна на світовий ринок стало своєрідним імпульсом до збільшення посівних площ і нарощування виробництва цієї культури в країнах Західної Європи, у тому числі тих, які раніше її не вирощували (Іспанія, Великобританія, Фінляндія, Швеція). Світовим лідером у виробництві волокна льону є Китай. У 2005 р. в цій країні вироблялося 53,0 % світового обсягу волокна проти 35,4 % у 1990 р. Країни Європейського Союзу у 2005 р. виробляли 16,4 % льоноволокна у світі, серед них провідне місце належить Франції – 57,9 % обсягу виробництва країн ЄС, або 10,1 % світового. 7. Побудовано економіко-математична модель ринку льонопродукції в Україні, яка дає змогу визначити основні чинники, що впливають на ціни, попит і пропозицію на ринку, їх значущість та характер впливу, визначити параметри при опрацюванні управлінських заходів щодо регулювання цього ринку. 8. Встановлено, що пріоритетним напрямом розвитку інтеграційних процесів у льонарстві є створення інтегрованих структур шляхом зосередження вирощування і первинної переробки льону-довгунця в одному об’єкті господарювання та удосконалення існуючих систем контрактних відносин між виробниками та переробниками льоносировини. Запропонована економіко-математична модель аграрно-промислового об’єднання по виробництву і переробці льонопродукції в ринкових умовах дає можливість вибору параметрів, що виключають монопольний диктат переробних підприємств на встановлення закупівельних цін на льоносировину. 9. У дисертації доведено, що державна підтримка розвитку аграрної ланки льоновиробництва повинна бути спрямована на підвищення ефективності виробництва шляхом зростання урожайності та якості льоносировини. Одночасно держава повинна стимулювати виробників льоноволокна і лляних тканин, підвищувати кількість і якість вироблюваної продукції, а отже, її конкурентоспроможність та сприяти відновленню ефективного функціонування льонозаводів та льонокомбінатів. |
