У дисертаційній роботі здійснено теоретичні узагальнення та розроблено методологічні принципи, які дали підставу запропонувати нове вирішення наукової проблеми формування та реалізації екологічної політики в АПК. Результати дисертаційного дослідження дозволили автору дістатися висновків та висунути пропозиції теоретичного, методологічного та науково-прикладного характеру, що відображають вирішення завдань відповідно до поставленої мети: 1. Доведено, що визначальним теоретичним положенням сучасної економічної парадигми, на засадах якого мають базуватися процеси формування та напрями реалізації екологічної політики, є визнання взаємозв’язків екологічної, економічної й соціальної систем та їх детермінованої підпорядкованості у вищій за ієрархією макросистемі. Функціональну спрямованість та вектор ко-еволюції зазначених систем визначають людські потреби, поява і усвідомлення яких залежить від рівня розвитку економічної та соціальної систем, зокрема від прийнятих у суспільстві економічних доктрин, ідеологічних орієнтирів та соціальних інститутів. Гармонійний взаєморозвиток екологічної, економічної й соціальної систем може бути здійснений через процеси трансформації макроекономічних цілей від економічного зростання до екологічно сталого (зрівноваженого) розвитку, поштовхом для яких має стати свідоме і спрямоване суспільством формування екологічних потреб людей. 2. Встановлено, що екологічна політика є сукупністю функціональних взаємозв’язків, що формуються у соціальній, економічній і екологічній системах у зв’язку з виникненням матеріальних, соціальних, духовних та екологічних потреб людства та необхідністю їх задоволення. Як вид суспільної діяльності, екологічна політика має охоплювати систему екологічних цілей і завдань, сформованих суспільством відповідно до своїх інтересів; комплекс заходів, спрямованих на досягнення екологічних цілей і завдань; сукупність інструментів (політичних, економічних, адміністративних та ін.), що використовуються для здійснення заходів; діяльність відповідних органів державної влади та управління щодо розв’язання екологічних проблем. 3. Обґрунтовано, що формування екологічної політики суспільства має передбачати, насамперед, визначення її цілей і завдань (підцілей). Цілі екологічної політики мають бути ієрархічно субординованими: глобальній меті екологічної політики підпорядковані цілі національної та регіональної екологічної політики, яким, у свою чергу, підпорядковуються цілі економічної та соціальної політик. Зміст цілей визначається у процесі трансформації людських фізіологічних, матеріальних, духовних потреб у екологічні, які є внутрішнім активним елементом самоорганізації екологічної, економічної та соціальної систем. 4. Доведено, що системні перетворення, спрямовані на досягнення цілей екологічної політики, мають запроваджуватися на рівні кожної конкретної галузі. Однак такі зміни мають ґрунтуватися на результатах дослідження причин виникнення та наслідків екологічних проблем. Вивчення функціональних взаємозв’язків сільського господарства та інших галузей АПК з екологічною, економічною й соціальною системами є фундаментальним положенням методології аналізу екологічних проблем в АПК. Такий аналіз доцільно проводити у два етапи: перший – визначення негативних впливів на природні ресурси, що використовуються у сільськогосподарській діяльності, з боку промислових об’єктів, які знаходяться у регіоні; другий – дослідження негативних ефектів на довкілля, що виникають у процесі сільськогосподарського виробництва. 5. Встановлено, що вирішення екологічних проблем в АПК, які є по суті негативними зовнішніми ефектами, вимагає державного втручання. Державне управління і регулювання є складовою екологічної політики. Об’єктами регулювання є сільськогосподарські підприємства усіх організаційно-правових форм, фермерські та особисті селянські господарства, підприємства сфери переробки, матеріально-технічного постачання та аграрного сервісу. Регуляторні дії держави мають сприяти зменшенню техногенного навантаження на довкілля та забезпечувати контрольований доступ до природних ресурсів АПК. До таких регуляторних дій можна віднести: 1) регуляторні дії, що забороняють та обмежують ті види діяльності, які зумовлюють появу негативних екологічних зовнішніх ефектів в АПК; 2) регуляторні дії, що стимулюють охорону довкілля та зменшують споживання природних ресурсів в АПК; 3) регуляторні дії, що забезпечують надання енвайронменталістичних послуг в АПК. 6. Доведено, що запровадженню регуляторних дій, спрямованих на подолання наслідків негативних екологічних зовнішніх ефектів, має передувати дослідження економічних й екологічних аспектів зовнішніх ефектів та розробка і вивчення можливих сценаріїв подолання або запобігання цих ефектів. Перевагу варто надавати сукупності адміністративних та економічних регуляторів, зокрема: встановленню обмежень та заборон на виробництво, продаж, використання мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин; застосуванню продажу прав на виробництво та реалізацію мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин; запровадженню порядку видачі дозволів на використання хімічних засобів захисту рослин та мінеральних добрив; затвердженню нормативів площ посіву цукрового буряка, соняшника, картоплі; фінансовій підтримці суб’єктів господарювання, що застосовують прийоми органічного сільського господарства. 7. Визначено, що державне регулювання процесу використання природних ресурсів в АПК має ґрунтуватися на теоретичних положеннях, згідно з якими: а) існує паритет екологічних, економічних та соціальних функцій природних ресурсів; б) діючий розподіл прав власності та належність природних ресурсів до певного типу суспільних благ впливає на способи їх використання. Врахування цих теоретичних засад принципово змінює підходи до споживання природних ресурсів і вимагає внесення відповідних змін до чинного законодавства з метою регулювання процесу використання екологічних та соціальних функцій ресурсів в АПК. 8. Обґрунтовано доцільність формування екологічної політики в АПК за такими принципами: встановлення пріоритету екологічних цілей над цілями економічної та соціальної систем; обов’язкове узгодження цілей економічної та соціальної систем із цілями екологічної системи; послідовне усунення чинників, що зумовлюють появу зовнішніх ефектів в АПК; обов’язкове відтворення природних ресурсів (їх якостей, обсягів, функцій), що споживаються в АПК. Державне регулювання повинно здійснюватися відповідно до цілей та завдань екологічної політики АПК. Стратегічною метою екологічної політики в АПК України має стати забезпечення екологічної чистоти сільськогосподарської продукції. Цій меті мають підпорядковуватися підцілі (завдання) екологічної політики, а також цілі економічної і соціальної політики в АПК. Завдання екологічної політики доцільно узгоджувати з тими завданнями економічної і соціальної політики, які взаємопов’язані з ним і можуть сприяти його виконанню. 9. Визначено, що вибір та обґрунтування сукупності державних регуляторів, спрямованих на досягнення цілей і завдань екологічної політики в АПК України, доцільно здійснювати за допомогою макроекономічної моделі кругових потоків, до якої потрібно обов’язково ввести таку змінну, як попит на екологічно чисті продукти харчування та природні ресурси, що з’явиться внаслідок усвідомлення суспільством екологічних потреб. Для детального дослідження структурних змін в АПК, пов’язаних із трансформацією суспільного попиту та пропозицій, необхідні еколого-економічні моделі, які б формалізували взаємозв’язки галузей АПК між собою, агросистемами та довкіллям. 10. Запропоновано здійснювати реалізацію екологічної політики в АПК України в рамках екологічних програм „Відходи в АПК”, „Екологічна освіта в АПК”, „Екологічно чисті продукти харчування”, „Органічне сільське господарство”, „Консервація сільськогосподарських земель”, „Екологічні послуги в АПК”, „Екологічна паспортизація суб’єктів господарської діяльності в АПК”, „Моніторинг природних ресурсів в АПК”, „Меліорація”, які мають різну спрямованість, різні завдання та об’єкти впливу, але є логічно взаємопов’язаними між собою і сприятимуть вирішенню екологічних проблем як в сільському господарстві, так і в інших галузях АПК. Сукупність регуляторів, що будуть використовуватися державними органами управління, має розроблятися для кожної конкретної екологічної програми у відповідності до цілей і завдань, визначених у ній. Оцінку екологічних програм в АПК слід здійснювати за показниками, які визначатимуть доцільність та пріоритетність запровадження програми; кількісний та якісний зміст програми; результати виконання програми. 11. Доведено, що у процесі реалізації екологічних програм важлива роль має надаватися економіко-фінансовому механізму як економічній підсистемі, в якій за допомогою економічних та фінансових інструментів відбувається трансформація економічних процесів відповідно до визначених цілей і завдань. Для досягнення стратегічної мети та завдань екологічної політики в АПК України слід активізувати групу цінових інструментів, що здійснюють свій регулюючий вплив через систему ринків, та групу фінансових інструментів, які акумулюють, розподіляють і перерозподіляють грошові потоки. Фінансове забезпечення реалізації екологічних програм доцільно здійснювати з державного та місцевих бюджетів, а також за рахунок власних коштів суб’єктів господарювання. Фінансові ресурси державного та місцевих бюджетів слід використовувати для здійснення певних заходів екологічних програм, зокрема для науково-дослідних та проектних робіт, а також для фінансування у формі субсидій, субвенцій, податкових пільг, компенсацій за пільговими кредитами. Пріоритетним джерелом фінансового забезпечення екологічних програм в АПК слід вважати Індивідуальні та Регіональні фонди відтворення природних ресурсів АПК, які формуватимуться за рахунок частини податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість, податку на доходи фізичних осіб, що акумулюватиметься на спеціальних рахунках підприємств та господарств. |
