Проведене дослідження економічних відносин сфери освітніх послуг у період ринкової трансформації дозволяє зробити такі висновки: Освіту необхідно віднести до невиробничої сфери, яка нині трансформується в сучасний сектор послуг. При цьому освіту дозволено розглядати як перетин і «накладення» двох процесів: духовного виробництва і споживання, які є основою відтворювання людського потенціалу і нарощування продуктивних сил суспільства. Будучи сферою формування людського капіталу, освіта впливає на суспільну продуктивність праці, якість життя членів суспільства, національний дохід, економічне зростання у вигляді: 1) формування більш ефективної робочої сили, що володіє знаннями і орієнтована на потреби ринку праці; 2) розширення зайнятості і зростання прибутків.
У період ринкових трансформацій можна констатувати актуалізацію функцій освіти: професійно-економічної, соціальної, політичної, культурної, наукової, інноваційної, економічної безпеки. Відображуючи соціально-економічний устрій суспільства, освіта сприяє його стійкості, зміцненню і відтворюванню усталених структур. Перетворення знань на основний суспільний капітал, зростання вигід, пов'язаних з їх отриманням, сприяють ствердженню освіти як товару (послуги). Особливостями, властивими освітнім послугам, є: невідчутність, невіддільність від особистості, непостійність якості, відносна тривалість виконання, відстроченість виявлення результативності надання послуг, посилення потреби в освітніх послугах за ступенем задоволення цієї потреби. Додаткові вигоди від споживання даного виду послуг можуть отримувати як окремі індивіди, так і суспільство в цілому. Через те що послуги освіти не володіють повною мірою властивостями несуперництва і невиключеності зі споживання, їх потрібно віднести до категорії змішаних благ. Це дозволяє зробити припущення, що сфера освіти має розвиватися шляхом розділення функцій між приватним і державним секторами. Наукові підходи до сфери освіти потрібно розглядати з точки зору двох основних науково-теоретичних моделей:
– концепції економіки освіти як галузевої науки (усвідомлення й аналіз економічних процесів і закономірностей розвитку у сфері підготовки кваліфікованих працівників); теорії людського капіталу (дослідження доцільності витрат на освіту, вплив освіти на індивідуальні прибутки і загальне зростання валового національного продукту). Нині не існує єдиної цілісної науково-теоретичної концепції дослідження економіки освіти, що пояснюється станом предмета дослідження, який перебуває в стадії інтенсивного розвитку і переходу до дещо нової якості. Однією з основних тенденцій, що впливають на всі сфери суспільного виробництва, є глобалізація господарських зв'язків. Унаслідок цього спостерігається прагнення до стандартизації й уніфікації освіти, що дозволяє формувати змістовну і методичну єдність освітніх процесів, але, водночас, скорочує варіантне поле національних освітніх систем.
Відмінною рисою постіндустріальних суспільств є ефективне використання інформації, передусім, у вигляді наукових знань. Наукові знання виступають у вигляді поширених предметів і результатів праці, стратегічних ресурсів і чинників розвитку суспільства. Однак є наявність дестабілізуючого впливу інформаційних технологій на освітні системи. У сучасних розвинених суспільствах спостерігається інформаційне перевиробництво, оскільки зростання обсягів інформації випереджає здатність системи освіти і соціально-економічної системи загалом її ефективно використовувати. Заслуговує на увагу процес зростаючої фундаменталізації знань, яку потрібно трактувати як категорію якості освіти і показник освіченості особистості. Внаслідок значних темпів приросту наукових знань і поглибленої диференціації наук освітня система не здатна використати як фундамент усі принципово важливі новітні наукові досягнення. Необхідно витримувати певну рівновагу і прагнути до згладжування розриву між фундаментальними і прикладними науковими дослідженнями, оскільки і ті, і інші орієнтовані на економічне відтворювання і оновлення суспільства. У трансформаційній економіці України освіта знаходиться під впливом підвищеної рухливості і нестабільності зовнішнього середовища, комерціалізації невиробничої сфери, посилення значення ринку і збільшення впливу транснаціональних процесів. 5. Для ВНЗ, як і для інших економічних суб'єктів, що прагнуть досягнення рівноваги на ринку, є важливими: відповідність ціни і обсягів виробництва послуг до попиту і пропозиції; приділення пильної уваги товарам-замінникам; присутність рівноваги на ринках ресурсів. Крім того, для навчальних закладів існують інші чинники: уподобання споживачів, виробничі й управлінські технології, обмеження на пропозиції ресурсів, національні пріоритети. На особливо пильну увагу заслуговує оцінка вартості освітніх послуг. ВНЗ залежно від місії, що виконується, стратегічних цілей і тактичних завдань, повинні орієнтуватися на власну ринкову позицію і методику ціноутворення. Наявність високих цін може пояснюватися граничною користю, унікальністю послуги або монопольним станом ВНЗ, а також необхідністю придбання ресурсів за ринковими цінами. 6. Вищі навчальні заклади потрібно ідентифікувати як некомерційні структури суспільного сектора. Їх діяльність передбачає задоволення суспільних потреб на основі бюджетного фінансування. Надаючи платні послуги в межах виконуваної місії, вузи не орієнтуються на максимізацію прибутку. Проте освітній комплекс нерозривно вбудований в систему ринкових економічних відносин країни через фінансово-господарський механізм взаємовідносин із самостійними господарюючими суб'єктами на ринках ресурсів і товарів. Отже, необхідно розмежовувати, що може (не може) бути об'єктом ринкових відносин в освітніх структурах. У народногосподарському комплексі ВНЗ: 1) здійснюють розширене відтворювання знань; 2) сприяють фундаментальним дослідженням; 3) виступають основою прикладних досліджень і створення нових технологій; 4) служать поєднувальною ланкою в інтеграційному ланцюгу «наука – технологія – виробництво – ринок»; 5) потенційно є центром інновацій в соціально-економічних системах; 6) сприяють збільшенню сукупного суспільного інтелекту і людського капіталу країни; 7) виступають засобом передавання і трансляції культурних і етичних цінностей; 8) служать неодмінним засобом соціалізації особистості. 7. Принципово важливі моменти в господарській діяльності ВНЗ стосуються питання трансформації і вдосконалення форм власності, технологій, що використовуються, систем зв'язку і методів управління в ході ринкових перетворень. Основна мета діяльності при цьому – можливість адаптації до динамічного зовнішнього середовища разом зі збереженням і вдосконаленням якості послуг, що надаються. Щодо фінансування діяльності ВНЗ можуть розглядатися як організації, що обслуговують інтереси суспільства і одержують державні інвестиції. З іншого боку, вищі навчальні заклади – комерційні підприємства, що пропонують послуги окремим особам, які використовують освіту з особистою метою і наміром отримання додаткових прибутків в перспективі. За умов трансформаційної економіки другий варіант набуває більшого поширення, оскільки має деякі переваги: орієнтація на задоволення запитів споживачів, участь у ринковій конкуренції, прагнення до ефективного використання ресурсів. Особливу актуальність являє собою проблема оптимальної міри і форм участі держави у виробництві освітніх послуг. Оцінивши, якою мірою послуги вищої освіти можуть формуватися на основі підприємництва, можна здійснити розподіл витрат на виробництво таких послуг між приватним і державним секторами і досягнути задоволення потреб при мінімальних витратах бюджету. Одним з перспективних напрямів дослідження економічних аспектів діяльності вищої школи вбачається розвиток теорії людського капіталу. Підхід, орієнтований на інвестиції в людський капітал у період становлення ринкових відносин, коли прибутки від власності отримує незначна частина громадян, актуальний для трансформаційного суспільства. Такий підхід може розглядатися як засіб збільшення індивідуальних прибутків, що, водночас, не суперечить гуманістичним ідеалам соціуму. 8. Ефективність діяльності ВНЗ і якість освітніх послуг неможливо об'єктивно оцінити з високою мірою точності. Доцільно орієнтуватися на поєднання загальноприйнятих економічних показників з педагогічними, що характеризують рівень знань студентів. Однак при порівнянні ефективності діяльності ВНЗ першочергове значення мають економічні показники, оскільки вони менше піддаються впливу різних суб'єктивних чинників. Функціонування системи вищої освіти можна оцінювати з позицій її ефективності і продуктивності, що являють собою два різних аспекти одного критерію. Система може вважатися ефективною, якщо вона досягає запланованих цілей, тобто готує відповідну кількість фахівців необхідної кваліфікації. Продуктивність являє собою співвідношення між наявними в системі ресурсами і отриманими результатами. Вища освіта може відповідати поставленій меті і бути дійсно ефективною, однак не створювати при цьому високу продуктивність. У зв'язку з цим можна запропонувати декілька підходів до вимірювання ефективності освіти і виявлення взаємозв'язку між освітою та економічним розвитком: 1) дослідження залежності між рівнем освіти і показниками економічного зростання (НД на душу населення і витрати на освіту, які здійснюються на одну людину); 2) метод порівняння Т. Шульца і Е. Денісона, що показує залежність темпів зростання національного доходу від інвестицій в речовий і людський капітал. Загалом проблеми визначення зовнішньої ефективності освіти мають співвідноситися з поняттям внутрішньої ефективності. Вона показує, якою мірою і наскільки інтенсивно працюють співробітники ВНЗ; наскільки економно і раціонально використовуються матеріальні і грошові ресурси; чи продуктивно функціонують окремі ланки системи. |
